Краса, яку шукав Іван Гречко. Колекціонер і його збірка, середовище, епоха

Її назва дуже промовиста і влучна, бо ця виставка саме про красу, про те, як її бачив і відчував, як її шукав Іван Гречко, який, не маючи академічної мистецької освіти, сподобився стати патріархом львівського колекціонерства, який надихав і мотивував цим збиранням краси інших.

«На виставці представлено 586 експонатів і це приблизно 70 відсотків колекції Івана Гречка, переданої УКУ та кілька творів й особистих речей наданих родиною. Поза експозицією залишились певні мистецькі речі, які ми просто вже не те що не мали де розмістити, – хотілося і очам дати відпочити))) До прикладу, немає тут збірки горбаток, а їх є близько двох десятків, не всі сорочки, не всі крайки і пояси, не всі екслібриси і далеко не всі листівки, яких налічується коло пів тисячі», – розповідає координаторка проєкту Уляна Креховець.

Також на виставці представлено не всі стародруки, яких в подарованій колекції понад три десятки. В експозиції можна побачити шість давніх книг – Часослов, Апостол, Ірмологіон, два Служебники та Квітну Тріодь. До речі, на першій сторінці останньої є дуже цікавий запис, зроблений батьком Якова Гніздовського, теж Яковом, зовсім не про церковне життя, а про те, як усе подорожчало в роки після завершення Першої світової війни.

«Колекцію ми знаємо давно, ще з часу дарування її УКУ. Насамперед найвідомішою є збірка іконопису на склі. Водночас під час роботи над цим проєктом нас вразила різноплановість Івана Гречка як колекціонера, його багатовимірне відчуття і розуміння краси. Ось начебто знаєш Івана Гречка як відомого колекціонера ікони на склі, а тут починаєш працювати над проєктом, і бачиш також неймовірно цікаву збірку мистецтва ХХ століття. Звісно, колекція ікон на склі феноменальна. Але коли бачиш усю сукупність, розумієш, що людина цікавилася всім, це просто вражає. Пан Іван постав перед нами колекціонером не лише речей, але й контактів, людей, спільнот, середовищ. Якщо твори народного мистецтва він шукав в поїздках та експедиціях, то колекція професійного мистецтва є чудовим відображенням його середовища, оскільки здебільшого це твори друзів та приятелів Івана Гречка», – каже координаторка проєкту.

Виставку присвятили десятиліттю дарування колекції Українському католицькому університетові, що започаткувало музей УКУ, та до роковин смерті колекціонера.

«Ця виставка – це наша велика вдячність і відповідальність перед дарувальником та перед самим спадком, нашою культурою та традицією. І тому, коли як не тепер, відчуваємо обов’язок представити цю красу місту і ширшому загалу. Нам було важливо показати й сам феномен колекціонерства, його важливість. Водночас цей проєкт поставив перед нами завдання зібрати команду спеціалістів фахівців-експертів, серед яких Наталя Матлашенко, яка написала біографічний текст про Івана Гречка до одного з розділів виставки, Світлана Тимків, яка допомогла по-новому систематизувати й каталогізувати колекцію, команда кафедри культурології УКУ, декількох реставраторів, запросили очолити виставку класного куратора, знавця народного мистецтва, історика мистецтва, музейника Романа Зілінка. Пророблено дуже велику роботу з переоформлення, оформлення та реставрації робіт, на що ми отримали грантову підтримку від ЗМІН Фундації. Тож велика вдячність Університету, і зокрема ректорату, які підтримали цей проєкт у такий непростий час і дали змогу його реалізувати», – розповідає співрозмовниця.

Окрім самих експонатів, на виставці є й три відео-локації.

Перша – це інтерв’ю близьких друзів та колег п. Івана, зокрема отця-ректора Богдана Праха, який приймав у дарунок колекцію в Українському католицькому університеті; Андрія Цибка, який опікувався цією колекцію, сприяв переданню її УКУ і заснуванню кімнати-музею УКУ; Ігоря Калинця, близького друга пана Івана; Романа Чмелика, директора Львівського історичного музею та у свій час, організатора чисельних заходів та виставок ініційованих Іваном Гречком, та Руслани Бубряк, завідувачки експозиційного відділу Львівського музею історії релігії, де пан Іван часто організовував виставки та з колективом якого виїжджав у експедиції.

Друга – майже годинна розмова про колекціонерство його молодших товаришів у цій справі, названих Гречком жартома «Молодою музою», які діляться спогадами про те, як шукали красу, як творили свої колекції.

А третя – нагода побачити і почути самого Івана Гречка, як він розповідає в інтерв’ю, записаному Остапом Лозинським у 2017, як шукав ікону на склі, як їздив в експедиції, заслухатися його колоритною мовою. Загалом усі три відео-локації – це понад дві години захопливих історій та свідчень, тож, збираючись на виставку, варто запланувати достатньо часу, аби все оглянути і все почути.

«Ідея цього виставкового проєкту назрівала ще за життя Івана Гречка. Спершу ми хотіли підготувати виставку до його 95-річного ювілею. Ще тоді на перших зустрічах у 2020-21 роках Остап Лозинський нам казав: пан Іван є біля вас, записуйте всі спогади, все можливе, перепитуйте, занотовуйте, пишіть інтерв’ю… На жаль, п. Івана не стало, не стало й Остапа. Але зараз ми насправді постарались сповна, щоб розпитати людей про пана Івана, про колекціонерство, про колекцію, про окремі експонати. І підготували до проєкту такі три відео. Згодом виставимо ці відео на ютуб, але зараз, в часі виставки, запрошуємо всіх послухати і подивитися їх саме тут, серед експонатів, в атмосфері колекції Івана Гречка», – каже Уляна Креховець.

Виставка відкрилася 18 червня і триватиме до 13 серпня, і вже можна сказати, що стала однією з культурних подій року. Відвідати її можна щодня, окрім понеділка, з 12.00 до 20.00. Вартість вхідного квитка - 100 гривень, кураторська екскурсія – 200 гривень, для учнів, студентів, пенсіонерів – ціна пільгова – 50 гривень, учасники спілок, музейники, діти до 12 років – вхід безкоштовний.

Окрім, власне, самої виставки, проєкт включає програму заходів. Це й екскурсія-квест для дітей та підлітків, яку проводили студенти Літньої музейної школи УКУ, а діти під час якої дізнавалися не тільки, хто такий Іван Гречко, а й що таке колекціонування, що можна колекціонувати, а також спільно придумували історію до картин та рахували коників на іконах. Це й кураторські екскурсії Романа Зілінка, Оксани Романів-Тріски, зустріч з Магдою Дзвін, авторкою книжки «Іванове стремління», лекція від київської мистецтвознавиці Діани Клочко про знаних художників ХХ століття, роботи, яких представлено на виставці, зустріч з колекціонерами, друзями Івана Гречка, дискусія про колекціонерство, реставраційна майстерня, консультаційна сесія та чимало іншого.

«Оскільки, в часі підготовки до виставки багато творів було відреставровано, вирішили показати цей процес під час відкритої реставраційної майстерні. Це не майстер-клас, щоб навчити аматорів реставрувати, а можливість показати цінність, важливість реставраційної роботи, відповідальність за неї, і який кропіткий цей процес. Окрім того, коли, як не у контексті виставки, можна показати, як виглядає ікона на склі зі звороту, по той бік шибки», — розповідає координаторка проєкту.

РІСУ побувала на одному з перших заходів програми, яким стала кураторська екскурсія Романа Зілінка. Ще одна така екскурсія відбудеться 13 серпня і буде завершальною. Куратор виставки дуже органічно поєднав у своїй екскурсії розповідь про життя Івана Гречка, його колекціонерство, середовище та епоху, а також про художників, твори, яких увійшли до колекції.

Тож запрошуємо читачів на таку собі віртуальну екскурсію з куратором цієї унікальної виставки Романом Зілінком. Звісно, текст не всюди дослівний (жива мова і письмовий текст – мають свої особливості) та й багато цікавих фактів залишилося поза текстом, тож, хто матиме змогу потрапити на ще одну кураторську екскурсію – не проґавте нагоду…

Сама постать Івана Гречка притягує увагу, захоплює. Вже 10 років, як він подарував свою колекцію УКУ і рік, як його не стало між нами. І ця виставка про цей подарунок, про колекціонера, про те як він це збирав – як шукав красу.

Ще рік тому можна було прийти на каву в УКУ, зайти до пана Івана і від нього почути ті історії, а зараз ми вже мусіли збирати їх по крупинках, щоб розповісти про нього. І нам дуже розходилося про те, щоб ця виставка була живою, щоб вона розповідала історію, справді знайомила з Іваном Гречком.

Ідея цієї виставки – розповідь про колекціонера і його колекцію. Багато з нас, і я теж, з того покоління, яке застало зміни в 80-90-і роки коли ім’я Івана Гречка було на слуху – вихід УГКЦ з підпілля, Клуб греко-католицької інтелігенції, різні мистецькі проєкти. І в тому жарті про «гречко-католицьку церкву» була своя доля правди, бо п. Іван був дуже активним мирянином і багато робив поряд зі своєю культурною діяльністю для того, щоби Церква отримала легальний статус, щоб повертала храми. Це було настільки нерозривно, що ми не могли це оминути й на виставці, хоча вона радше про Гречка колекціонера.

Експозицію ми будували таким чином, щоб спершу познайомитися з самим Іваном Гречком – на другому поверсі, – з цією задачею чудово впоралась Наталя Матлашенко, яка написала тексти про Івана Гречка і контекст, в якому він жив. А відтак на третьому поверсі можна побачити саму колекцію.

Коли ми готували цей проєкт, нам дуже залежало на тому, щоби Гречко “говорив” з нами. На щастя, він був людиною дуже товариською, відкритою, багато розмовляв, писав, спілкувався. Є відео з його розповідями, є інтерв’ю, зокрема те, яке він дав для Інституту історії Церкви, де він розповідає теж про своє дитинство, про свої ранні роки. І коли ми будували експозицію, то прагнули, щоби якщо не кожен експонат, то хоча б найважливіші були прокоментовані самим Іваном Гречком – як він це знайшов, з ким він контактував, хто йому то передав, в кого він що вициганив, випросив, обміняв…

Іван Гречко був дуже цікавою ілюстративною постаттю того покоління другої половини ХХ століття. Багато хто знайде якісь спільні риси з своїми батьками, дідусями. Походив він з Гуцульщини, народився в 1929 році у Рафайлові (нині Бистриця), але невдовзі родина переїхала до Надвірної, тож всі спогади вже звідти. Маємо дві фотокартки його батьків. Його юний вік припадає на час війни. Його брат в 1939 році служив в польському війську і потрапив до німецького полону, з якого йому у 1942 р. вдалося втекти і він пішки дістався до Надвірної. А був то вже 1943 рік, і він став перед вибором – йти в УПА чи в СС «Галичина», тоді багато йшли в СС «Галичина», і батько радив туди, бо все ж це було регулярне військо, а не партизанка. Брат, однак, пішов в партизанку, і туди ж подався Іван Гречко – в 15 років він вступив до УПА, проходив, як сам згадував, з молодіжною чотою таких, як він хлопців, військовий вишкіл у старших вояків. Щоправда, після 1945 року, коли німці були розбиті, а тут почали господарювати совєти, коли почався пресинг місцевого населення і репресії, упівську молодь старшина відправила з лісу – ідіть вчитися, ідіть через кордон, і так будете продовжувати нашу справу. Гречко пробував перейти на мадярський бік кордону, але таки одразу повернувся назад.

Брата Ярослава замордували в тюрмі у 1946 році, того ж року помер батько. Матір Євдокію та сестру Орисю в 1945 депортували до Сибіру: маму – у спецпоселення в Кемеровській області, а сестру – в Архангельську область.

Іванові вдалося втекти «з рук», якийсь час переховувався, а тоді подався до Львова, там легше загубитися.

З того раннього періоду збереглося дуже мало матеріалів: фото батьків, проєкт церкви в Надвірній, уділова книжка члена Руського народного дому в Надвірній Михайла Гречка, його батька, підручник, знимка з захоронки, себто дитячого садочка, на якій легко можна впізнати малого Івана, а також унікальне фото, яке раніше не публікувалося, і яке ми оцифрували і збільшили – похорон в Надвірній в 1941 році розстріляних радянською владою в’язнів.

В одній з гуцульських добірок колекції Гречка ми випадково знайшли маленьку книжечку – посібник німецькою мовою з джиу-джитсу, виданий в 30-х роках. Ця знахідка наче й випадкова, але багато прояснює про 30-ті роки, про формування молоді того часу, яка згодом влилася в УПА.

Коли дістався до Львова, багато читав, займався самоосвітою, любив малювати, але не міг собі дозволити мистецькі чи гуманітарні заклади, бо за ними дуже слідкувала влада. Тож вступив до Львівського політехнічного інституту, де провчився не цілий рік, бо потрапив у товариство таких самих як він підпільників, які друкували й поширювали листівки. Їх виявили, арештували, декількох відправили на Сибір, Гречко був серед тих, хто відбувся легше – відсидів пару місяців в тюрмі і був відчислений з навчання.

Попри все йому правдами-неправдами вдалося після цього вступити на навчання у Львівський лісотехнічний інститут і здобути інженерну освіту, хоч з огляду на своє минуле, мав певні проблеми на останніх курсах. Увесь свій трудовий стаж заробив як інженер, будував теплоелектростанції.

А водночас він багато цікавився культурою. У Львові десь в 50-ті роки познайомився з Володимиром Патиком, з іншими художниками. Через Володимира Патика познайомився з Сельськими – відомою мистецькою родиною, у той час представниками європейського мистецтва у Львові. А через ті середовища зблизився з Романом Крип’якевичем, сином історика Івана Крип’якевича, з шестидесятниками – Світличним, Горинями, Заливахою та іншими. Тож ту громадянську позицію, яку виніс з родини, з підпілля, він загартував у русі дисидентів-шестидесятників, хоча я й не певен, чи він себе до них свідомо зачисляв, але тісно з ними контактував, а вже пізніше, у 80-х, активно включився в громадську і політичну роботу, був причетним до створення Руху і не тільки… Тож тут є трохи документів і світлин Гречка з часу його навчання і роботи.

З того часу, 50-60-х років, збереглося багато його особистих архівів – програмок, афіш, квитків, запрошень на різні культурні події, які показують, яким було культурне життя того часу, а водночас є свідченням, як він зі студентських років працював над собою, над своєю освітою. Він і далі багато читав, контактував з середовищем львівської інтелігенції, зокрема зі вже згаданим Романом Крип’якевичем, а також з поляками, які залишилися у Львові, в яких позичав польську літературу, щоб читати те, що не можна було знайти українською мовою, бо видане раніше конфісковували, а польською можна було щось притримати. Зокрема польською він багато читав світових філософів. Зверніть особливу увагу на тексти, де він розповідає про себе.

Гречко казав, що його колекціонування розпочалося в абсолютно емоційний і природний спосіб: він хотів мати в своєму львівському помешканні «кавальчик дому». Він втратив родину, втратив рідну хату, він з дитинства пам’ятав ці гуцульські ікони. Пізніше розповідав: «Знаєте, коли я отримав першу квартиру в 1955, то дуже хотів мати два-три образи на шклі в себе вдома. Поїхав, знайшов ті образи, привіз, повішав в себе на стіні і тішився тим два тижні. А тоді подумав собі, поїду я ще два возьму, повішаю собі п’єть і буде в мене туво п’єть на стіні. І на тому буде». Але на тому не сталося, і що два-три тижні п. Іван знову вибирався на рідну Гуцульщину – вже привезені образи вбулися в його квартирі, тож хотілося щось нового. І так їздив щоразу як міг аж до 1989 року, збирав ікони на склі, а попри них всяке народне мистецтво, зокрема гуцульське, покутське та інше. І це стало його способом життя.

Ікони на склі – це такий феномен, який тривав дуже короткий час. Взагалі гуцульське і покутське народне мистецтво – має доволі обмежені часові рамки. Воно почало розвиватися з першої половини-середини ХІХ століття і творилося до кінця ХІХ і трошки на початку ХХ. А саме малювання ікон на склі це 1840-1890-і роки, на Буковині, щоправда, воно протривало до 1920-х років. Це є дуже короткий проміжок часу. На зламі ХІХ-ХХ століть були створені перші музеї на Галичині і в Західній Україні, до їхніх збірок потрапляли й поодиноку ікони на склі. Були невеликі збірки, були навіть перші виставки народного наївного мистецтва в 30-х роках минулого століття, зокрема в Національному музеї, були невеликі збірки в польських музеях і в приватних. Але ніколи ними ніхто спеціально не займався, не досліджував і не збирав.

А от те, що почав робити Іван Гречко, а також Володимир Вітрук, Ярослав Лемик, Богдан Сорока вже в 50-60-х роках минулого століття, звернуло увагу на ікону на склі як на дуже цікаве явище. Крім того, в 60-ті роки було велике зацікавлення етнографією як такою. Для художників і письменників того часу «етнографічне» дорівнювало «українське», вважалося, що можна займатися українським, якщо займаєшся етнографією. Властиво це був такий найприйнятніший компроміс, щоб займатися рідним мистецтвом і культурою. В такий спосіб ці колекціонери, художники засвідчували свою громадянську позицію, своє українство.

Саме Іванові Гречкові значною мірою належить відкриття і розуміння того, що то є ікона склі, чому вона є цікава, а також збереження цього виду мистецтва. По Другій світовій війні перші виставки ікон на склі були допіру в 1988 році у Львові в Національному музеї і в Етнографічному музеї і базувалися на приватних збірках Гречка і Лемика.

А тут на другому поверсі, в першій частині експозиції, яка розповідає про життя Івана Гречка, ми вмістили одну ікону на склі – ту найпершу, з якої розпочалася знаменита колекція. Уляні Креховець вдалося відшукати інтерв’ю, в якому він вказує на цю ікону – ота-во була першою.

Є тут фото з його мандрівок, адже він дуже багато мандрував. Разом з Романом Крип’якевичем вони створили туристичне товариство при Будинку вчених, активно займалися подорожами, організовували експедиції. Належність до цього клубу давала їм змогу вільно рухатися не тільки Карпатами, а й просторами Совєцького Союзу. Звісно, найбільше подорожей було Гуцульщиною. Кожного літа Гречко організовував також сплави на каяках по Дністру.

Була також цікава експедиція, в якій брали участь Гречко і Крип’якевич, на Байкал і Забайкалля. Дуже довга мандрівка, з якої Іван Гречко привіз колекцію буддійських і ламаїстських пам’яток, зараз вона зберігається в Музеї історії релігії, якому він її подарував. Але щоб її запакувати, йому довелося вийняти майже все з 40-кілограмового наплічника з речами, необхідними в дорозі, і практично, в чому був, їхати до Львова.

Цікава й переписка з газетою «Радянський спорт» про те, чому в СРСР не можна купити байдарки. Крип’якевич і Гречко напосідали на редакцію газети з цим питанням. Поруч цікаві документи, які засвідчують громадянську позицію. Наприклад, як він відстоював право на українську мову в публічному просторі: якась телефоністка у Львові відмовила йому у спілкуванні українською мовою і він написав скарги у львівське управління зв’язку, в республіканське, і навіть в Москву: чому мені забороняють спілкуватися українською мовою.

Ілюструємо і його контакти з середовищем шестидесятників. Богдан Горинь в 1966 організував виїзд для Світличного і кола київських дисидентів в Карпати на два тижні, Гречко був їхнім гідом. Збереглися гарні спогади і Гориня, і Світличного, і самого Гречка про те, що це був гарний спосіб познайомитися між собою і вільно без зайвих вух в своєму колі проговорювати важливі теми – про Україну, про її культуру, про те, що Україна має бути незалежною. З того часу ті контакти з київським середовищем були доволі міцні. Пізніше це теж вилилося в його дружбу з В’ячеславом Чорноволом, київськими художниками, зокрема Галиною Севрук, а також Опанасом Заливахою та іншими. Їхні твори поповнили колекцію Івана Гречка.

В СРСР бути колекціонером було не просто, потрібно було балансувати на межі. До них ставилися неоднозначно, з підозрою – де взяв гроші, щоб купувати твори мистецтва. Навіть були випадки, коли колекціонерів ув’язнювали за продаж творів мистецтва. Але вже наприкінці 80-х років українські колекціонери Львова – Гречко, Лемик, Сорока, а також молодше покоління Тарас Лозинський, Андрій Цибко, Юрко Юркевич – почали пропагувати свої колекції, їх показувати, робити виставки. Маємо першу виставку ікони на склі в 1988 р. в Національному музеї, куратором якої була Віра Свєнціцька. В журналі Україна вийшла стаття Віри Свєнціцької про ікону на склі «По той бік шибки», з того часу ця тема ікони на склі доволі поширилася. Тут представлена брошура з тої найпершої виставки, а на третьому поверсі є окремий кутик, де представлене малярство на склі українських митців, які з того часу ним зацікавилися і почали створювати свої роботи. До речі, є серед тих робіт й ікона Тараса Лозинського, на якій в образі Йоана Богослова добре впізнається сам Іван Гречко.

Окрема тема на цій виставці – роль Гречка в виході Церкви з підпілля. Разом з Іваном Гелем та греко-католицькими підпільними владиками він багато робив, аби це нарешті стало можливим. І ця діяльність щедро представлена у фотографіях і документах того часу.

А ще тут останні знимки з його квартири ще до передачі колекції УКУ, а також одне з останніх фото Івана Гречка.

Іван Гречко був людиною вповні – мандрівником, авантюристом, колекціонером, оповідачем, жартівником, батяром… Тож є на виставці і жартівливі фото, які це засвідчують, зокрема знимка з пляшкою вина, яку зробив Р. Крип’якевич в часі мандрівки Байкалом, або ж з пізнішого періоду – перепустка на конкурс «Львівська красуня — 1989», видана особисто Іванові Гречкові з жартівливим зазначенням – «Прохід всюди».

Щедро ілюструємо виставку афішами з колекції Гречка не просто так, а щоби показати контекст епохи та зацікавлень. Таких афіш в його колекції сотні, тут ми вибрали найбільш цікаві й промовисті, з подій, до яких був причетний Гречко і чим цікавився.

Піднімаємось на третій поверх і перше, що впадає в око, – червона стіна з колекцією ікон на склі. Будуючи цю експозицію, цей простір, ми не могли не заакцентувати на головній справі Гречка-колекціонера, тож побудували цю червону стіну і постаралися розташувати ікони так, як вони були розміщені в помешканні Івана Гречка в останні роки перед даруванням колекції.

Бо до цього завдання можна підійти по-різному: можна розташувати за авторами, за осередками, за іконографією... Але нам йшлося насамперед про те, щоб якнайбільше залишити в тому всьому Івана Гречка-колекціонера, як він то бачив, як йому подобалося…

Для нас стала відкриттям його колекція живопису, і хоч тут немає якихось супер яскравих шедеврів, але кожна з цих робіт має неймовірно цінний контекст, засвідчує зв’язки, які поєднували колекціонера з автором, і нам хотілося те пов’язання віднайти: хто йому подарував той чи той твір, як він його набув. І це був дуже цікавий квест для нас.

Коли ми готували цю виставку і перебирали твори професійного мистецтва, то відкрили для себе, що ця колекція Гречка – це водночас колекція друзів Гречка, художників, з якими він спілкувався, з якими він чимось обмінювався. Тобто ця частина нашої експозиції розповідає також про його середовище, про його пріоритети, смаки, цінності. А почав він збирати професійне мистецтво ще в 50-х роках, після того як вже згадуваний Володимир Патик подарував йому свою роботу.

Особливе місце у цій колекції друзів посідає родина Сельських, яка була шалено важлива як осередок європейської культури у Львові. Що Марґіта, що Роман мали чудову європейську освіту, свого часу вчилися в Парижі, спілкувалися з Матісом, Пікассо та іншими видатними художниками того часу, тобто знали не з книжок, що таке європейське модерне мистецтво, а оскільки не мали дітей, то притягували до себе велике товариство молоді, учнів. Перші учні Сельського – Володимир Патик, Данило Довбошинський, Карло Звіринський та інші, тобто ціла плеяда відомих нині художників. В числі тих, хто входив в це коло, був і Іван Гречко, який мав чималу збірку робіт Сельських, зокрема й свій портрет авторства Марґіти Сельської, який відкриває експозицію творів професійного мистецтва на третьому поверсі.

Це, напевно, один з кращих її портретів взагалі, ну й очевидно, один з кращих портретів Гречка. Пан Іван зображений з іконою святого Юра, яка тут представлена на правому торці стіни. До речі, це одна з тих давніших ікон на склі, приблизно 50-60-ті роки ХІХ століття. Свого часу, вітаючи Гречка з ювілеєм, Ігор Калинець, добрий його товариш, написав чотири есе – три про уявні портрети ювіляра і один про реальний, авторства М. Сельської. Це есе ми подали тут поряд з портретом, бо в ньому дуже виразно описаний не тільки портрет, а й сам Іван Гречко.

Загалом ми намагалися розташувати твори професійного мистецтва з огляду на хронологію створення, згрупувати за темами. З давніших речей є цікава ікона з наших теренів, приблизно XVIII століття, на полотні, така собі Мадонна з дитям. Серед цінніших творів колекції є робота Ярослава Пстрака, відомого галицького художника, який створив багато картин на етнографічні теми – гуцульські, покутські, такі близькі для Івана Гречка.

Випадковим в колекції може здатися портрет авторства Григорія Дядченка, учня Миколи Мурашка, робіт якого збереглося не так багато, проте одна з них – саме в цій колекції.

Декілька робіт з середовища українських художників-воїнів, які брали участь у визвольних змаганнях початку ХХ століття, воювали в Січових Стрільцях чи у війську УНР: Зиновій Подушко, Юліан Буцманюк, Василь Дяденюк, а також Андрій Коверко, художник, скульптор, який багато працював на замовлення Андрея Шептицького і який був автором прижиттєвого пам'ятника митрополита Андрея, саме за його мотивами створено нинішній пам’ятник Митрополиту у Львові.

Є тут і низка робіт учнів Олекси Новаківського, зокрема, Романа Сельського, Ольги Плешкан, Григорія Смольського та інших.

Є три роботи Осипа Васьківа, одного з цікавих львівських модерністів, роботи якого були представлені на виставках разом з Малєвичем.

Представлений також Тирс Венгринович, український художник, який народився в Дрогобичі в священичій родині, але згодом переїхав до Сянока, де вчився у відомого українського художника Лева Ґеца. Згодом при допомозі вчителя дістався на студії до Краківської академії мистецтв. Створив багато цікавих робіт, став одним з дуже знаних українських графіків. Окрім однієї ранньої живописної картини, на виставці є чимало його екслібрисів та декілька графічних робіт. В 1988 році Іван Гречко організував виставку його робіт у Львові, і це була одна з перших виставок українських художників з Польщі у нас, тут є її афіша. Збереглося його листування з Тирсом Венгриновичем, пов’язане з організацією цієї виставки.

З середовища художників-шестидесятників на виставці є декілька робіт художниці-керамістки Галини Севрук, робота Галини Зубченко, але особливе місце на цій виставці займають твори художника Опанаса Заливахи, якого в 1965 ув’язнили на п’ять років. Більшість його творів раннього періоду (до 1965 р.) знищені, але в колекції Гречка є два – 1962 і 1963 років, а також кілька створених вже після повернення з тюрми. Дуже цікавою і, на жаль, візіонерською є робота, яка раніше не виставлялася і яку ми назвали «В херсонському степу».

Є роботи художників з львівського середовища, яке збиралося у Сельських, завсідником тут був й Іван Гречко, свідченням чого є жартівливий вірш однієї з учасниць вечорів у Сельських — Христини Бічинської, вміщений поруч.

Роботи художників з еміграції – окрема тема як збірки, так і виставки. Тут і Омелян Мазурик, дуже важливий іконописець з Польщі, автор іконостасу в соборі Володимира в Парижі, який трохи навіть на початку 90-х викладав у Львові; і Парася Іванець, з якою Гречко познайомився в Канаді; і Володимир Савчак, один з небагатьох українських художників в Австралії…

Гречко в кінці 80-х на початку 90-х дуже багато мандрував осідками українців в еміграції, побував в Америці, Канаді, Австралії, Німеччині, Франції та інших країнах, нав’язував контакти, старався привезти сюди видані в діаспорі книжки. Властиво Іван Гречко є засновником бібліотеки діаспорної літератури, що у Львові на пр. Шевченка. А це 40 тисяч томів книжок, які стали доступними у Львові завдяки Гречкові і мережі його зв’язків. Дуже багато з тими людьми листувався, щось просив, передавав гроші на якісь потреби тут, домовлявся про ксерокси і копіювальні машини, які на той час не було де і за що придбати…

У ті роки багато церковних і громадських організацій існували завдяки допомозі, яку акумулював Гречко. А крім того він збирав інформацію про українських художників та істориків мистецтва в діаспорі, намагався спровадити сюди виставки їх доробку, багато чого вдавалося завдяки Українському фонду культури, який на той вже був створений. Більше про це можна довідатися з представлених афіш.

Серед особливих друзів Гречка – Тарас Лозинський, тут представлено декілька його робіт, подарованих Іванові Гречку, зокрема й згадувана вже ікона. Тарас Лозинський, Андрій Цибко, Юрко Юркевич, Любомир Яремчук – це середовище молодих колекціонерів, яких Гречко і Лемик називали Молодою музою, натомість вони називали Гречка патріархом. Неформальним лідером того середовища був якраз Тарас Лозинський, який перейняв ініціативу від старшого покоління і згуртував навколо себе людей, які не тільки продовжили справу колекціонування, передовсім народного мистецтва, але стали видавати книжки, альбоми… За 15 років вони видали близько 20 томів народного мистецтва, а крім того кількадесят книжок професійного мистецтва. Тарас Лозинський в своїх спогадах казав, що його батьками в колекціонерстві були Богдан Сорока і Володимир Патик, натомість Гречко і Лемик були вітчимами, бо не ділилися інформацією, що треба шукати, куди їхати, бо в той час такої інформації не було. Така була колекціонерська конкуренція.

В середовищі колекціонерів дуже важко дружити, там є конкуренція, але можна захоплюватися тим, що та конкуренція була на другому рівні, а на першому – була спільна справа збирання народних скарбів. До речі, як і Гречко, Тарас Лозинський не мав мистецької освіти, теж вивчився на інженера, але пішов в учні до Володимира Патика і невдовзі став відомим як художник, зокрема і своїми роботами на склі.

Окрім того у згадуваному кутику авторських робіт на склі – роботи Романа Петрука, М. Сельської (до речі, її робіт на склі дуже мало), Остапа Лозинського, який перейняв народну манеру малярства на склі, Івана Сколоздри, Оксани Андрущенко, яка написала дуже гарний спогад про те, як ходила до Гречка і як він пояснював, як, якими фарбами то треба робити, та інших митців, а також спогади, як ті роботи були подаровані.

Окремо вміщені малюнки та ескізи самого Івана Гречка, які стали відкриттям, бо мало хто знав, що Гречко малює. А коли ми працювали над виставкою, то знайшли низку його малюнків і представили тут деякі. Пробував малювати на склі. І це ще один штришок до портрета його особистості.

В «особистому кабінеті», що на подіумі, ми намагалися відтворити атмосферу кімнати Гречка, тут його улюблені речі, книги. Тут можна послухати самого пана Івана. А навпроти – колекція графіки.

А наостанок – властиво народне мистецтво. Звісно, найбільше він зосереджувався на колекціонуванні ікон на склі, але як щось цікавого попадалося, не міг пропустити. Збирав принагідно і свічники, і хрести, і скульптуру, і кераміку… Але в середовищі колекціонерів були певною мірою розподілені зацікавлення: хтось збирав ікони, хтось кераміку, хтось свічники і т.д. Тому, якщо Сорока, який збирав свічники, а мав ікону на склі, то ніс її до Гречка і міняв на свічники, робили так й інші. В тому відео, де розмова молодшої генерації колекціонерів, є спогади про те, як ті обміни провадилися, наприклад, у скільки ікон на склі обходилася картина Труша. Бо насправді і Гречко, й інші дуже рідко платили за щось живі гроші, зазвичай це були обміни, бо в той час грошей, зрештою, не мав ніхто. Тож усе першорядне, але що не особливо цікавило Івана Гречка, і що можна було виміняти, в колекції не затрималося, однак і те, що є, має свою цінність, і промовляє про колекціонера.

На особливу увагу заслуговує збірка народного текстилю. Є тут чотири розкішні покутські сорочки та дві борщівські, є й перемітки та інші речі. Текстилю в колекції насправді значно більше, ми ж вибрали найцікавіше, постаралися якнайповніше показати багату збірку (понад чотири десятки) покутських, і не тільки, поясів та крайок.

Ось така збірка, і нам дуже залежало, щоб та колекція заговорила, розповіла про свого збирача, і щоб якнайбільше про свою збірку розповів сам Іван Гречко. Тому під час підготовки виставки ми дуже багато працювали над тим, щоб віднайти його коментарі і його спогади, коментарі і спогади його друзів про конкретні пам’ятки. Бо людина має говорити навіть після смерті, ця колекція має говорити.

Тож оглядайте представлені речі, дивіться відеозаписи, рівняйтеся на Івана Гречка, колекціонуйте і даруйте свої колекції, робіть добрі справи, бо це те, що лишається після нас та промовляє про нас і за нас.