Лаврівський монастир: від княжої доби до наших днів
Монаша обитель у Старосамбірському районі Львівської області належить до найдавніших пам’яток культури та духовності галицького краю. Беручи до уваги знаменний ювілей монастиря — 800 років, на часі зазирнути у його цікаве минуле, поглянути на мистецьку та культурну спадщину, шкільництво, згадати видатних осіб, пов’язаних з цим місцем.
Історики неоднозначно говорять про те, що церкву, посвячену монаху-пустельнику св. Онуфрію, збудував славетний князь Лев Данилович. За гіпотезою, в храмі зберігалися мощі св. Онуфрія, до яких мав великий пієтет син засновника Львова. В різні часи ця давня церква поєднувала ознаки таких стилів як романський, готика, ренесанс, бароко, класицизм. Археологи встановили, що вівтарна частина та простір під куполом датуються XIII ст. У підземеллях Онуфріївської церкви знаходиться некрополь. Його корені сягають ще давньоруських часів, коли тут перед будівництвом Онуфріївської церкви знаходився цвинтар. У вівтарній частині храму було знайдено нішу – аркасолію, в якій у давні часи могли зберігатися останки князя Лева.
Якщо говорити про заснування подібних чернечих осередків в цей період, то історичні джерела говорять про монастирі св. Юрія на околиці Львова (1280), св. Онуфрія у Львові біля княжого замку (1292) та Спасівський біля Старого Самбора.
Існують перекази про підземне сполучення лаврівського храму з церквою св. Івана на горі та Спаським монастирем. Легенда пов’язує виникнення згаданої церкви із Спаським каменем, який знаходиться на горі в с. Спас (7 км від Лаврова) і є важливим об’єктом туризму. Церква св. Івана спочатку була дерев’яна і вперше згадується 1760 роком. Згодом, у 1804-1814 рр., її замінили новою цегляною спорудою, а в 1950-х рр. знищили „активісти”. Поруч з руїнами церкви є кладовище, на якому поховано багато ченців та видатних духовних осіб.
У ХІV-ХV ст. у Лаврівській обителі добудували бабинець, стіни якого пізніше розписали фресками, про які йтиме мова нижче. У 1549 році монастирські будівлі згоріли внаслідок турецької навали. Великими зусиллями довелося відновлювати знаний монаший осередок цього прикарпатського регіону. Після прибудови бічних крил у другій половині XVII ст. виникають крипти, де ховали відомих духовних та світських осіб, зокрема у XVII ст. – Київського православного митрополита Антонія Винницького, Перемишльських греко-католицьких єпископів Інокентія та Юрія Винницьких, двох молдовських господарів. У 1860 р. з наказу державної влади під час перебудови храму більшість останків було перенесено на цвинтар (гора св. Івана). У підземеллях церкви також зберігаються останки людей, імена яких невідомі.
У 1675-1705 рр. спорудили бічні крила, притвор, центральний купол, а також п’ять інших бань Святонуфріївського храму. З 1693 р. при монастирі діяв новіціят, тобто школа для вишколу майбутніх ченців, згодом невеличка семінарія для майбутніх василіянських священиків. Це були часи розквіту уніатства на західноукраїнських землях. Монаша реформа, започаткована митрополитом Йосифом Велямином Рутським, стосувалася поєднання зусиль отців василіян заради духовної праці. Важливий документ з історії цього давнього монастиря залишив о. Михайло Ваврик, ЧСВВ. Досліджена ним „Лаврівська хроніка” (1781-1882), опублікована в „Записках ЧСВВ” (том II, Рим, 1954) містить факт про виголошення проповідей „руською” мовою на лаврівських прощах у 1781 р., 1783 р., тобто на півстоліття раніше від аналогічного виступу Маркіяна Шашкевича.
У 1774 році австрійський цісар Йосиф II видав декрет про скасування монастиря у Лаврові (в історії це відомо як „йосифінська касата”, яка стосувалася ліквідації дрібних чи малозаселених монастирів). Чиновники підказали тодішньому протоігумену В. Сторожинському заснувати при обителі німецьку взірцеву школу. Вона була заснована в 1789 році (рік перед тим була друга пожежа в історії монастиря) і отримала назву „цісарсько-королівської школи”, належала до категорії головних і проіснувала до 1859 року як трикласова, потім як чотирикласова. Як свідчили її вихованці, вивчення німецької мови під вчительським проводом монахів мало суворий характер. Після зміни суспільно-політичної ситуації в Галичині, коли польські зверхники мали при владі вирішальний вплив, лаврівська школа втратила державний статус і до 1911 року проіснувала як приватна монастирська.
Окремої уваги заслуговують вихованці цієї спеціалізованої школи. Як наголошує історик Чину о. Роман Лукань у співавторстві із І. Филипчаком в статті про головну школу в Лаврові (передвоєнні невидані „Записки ЧСВВ”, том IV-V-VI, Львів 1942), лише один учень з більше ніж шести тисяч зрікся своєї нації та обряду. Тут навчався архидиякон і бібліотекар перемишльської капітули Мирон Подолинський, високоосвічений юрист, генерал Захар Павлюх, майбутній посол в австрійському парламенті, видавець українських інформаційних журналів у Відні Василь Яворський та ін. Серед вчителів виділяються о. Єремія Ломницький, ЧСВВ, співзасновник Згромадження сестер Служебниць, майбутній архимандрит ЧСВВ о. Діонісій Ткачук, редактор „Місіонаря” Рафаїл Криницький, ЧСВВ та ін. У 20-30-х рр. XX ст. при монастирі діяв василіянський ліцей, який продовжив традиції головної школи, але його вихованці, серед них майбутні сповідники віри минулого століття, вже не були обмежені у вивченні своєї національної спадщини, як це було раніше.
У XIX ст. сталися зміни і в архітектурному обличчі лаврівського монастирського храму. У 1860-1867 рр. усі бані (крім центральної) зняли – їх замінив звичайний дах.
Наприкінці XIX ст. Лаврівський монастир став першим, який приєднався до оновлення Чину св. Василія Великого – Добромильської реформи. Зреформовані монахи активно взялися за перебудову своєї обителі. Вважається, що під час перебудови в 1910-1914 рр. було знищено багато цінних стилістичних ознак княжої доби та декоративних елементів XVII ст. Натомість з’явилося псевдороманське оздоблення.
Відомий митець Модест Сосенко, який тісно співпрацював в ділянці іконопису із отцями Василіянами, віднайшов в той період цінні фрески кінця XVII ст. Роботи майстрів цього періоду поза Лавровом знаходяться у Польщі (Люблін, Краків, Сандомир, Посада Риботицька).
Фрески збереглися лише на трьох стінах бабинця. Вони розміщені 3-ма поясами – реґістрами – на північних і південних стінах, невеликі фрагменти залишилися на західній стіні. Нижній ярус „Акафіст Богородиці” становить велику мистецьку цінність. Другий реґістр розпису є ланцюгом медальйонів, на яких зображено святих із згортками в руках. Третій (найвищий) відтворює події вселенських соборів, з якого збереглись лише два фрагменти.
Над фресками працювало щонайменше п’ять майстрів. Серед них були українці – митці провідної в той час на західноукраїнських землях Перемишльської школи українського релігійного малярства. Унікальність лаврівського живопису полягає в тому, що він – один з найдавніших.
З метою дослідження історії, культури, архітектури, живопису та архіву Лаврів відвідували відомі діячі України І. Нечуй-Левицький, І. Франко, М. Грушевський, І. Крип’якевич, О. Барвінський, митрополит Андрей Шептицький. З Лаврова походить відомий іконописець, художник-абстракціоніст Карло Звіринський.
Окрему цінність становив монастирський архів. Тут зберігались пергаментні листки XII—XIII ст., грамоти князя Лева, польських королів ХV—ХVI ст., розкішні рукописи, писані золотом; стародруки, рідкісні видання, грамоти гетьманів, владик та молдовських господарів XVI ст., книги митрополитів Петра Могили, Лазаря Барановича з дарчим записом монастиреві. В Лаврові постали у XVII ст. два нотні ірмолої, один з яких належить перу Йосипа Крейницького, другий – невідомих авторів. Вони свідчать про те, що в Лаврові у XVII ст. була сформована школа хорового співу, композиції, укладання, редагування та переписування нотних книг. Лаврівська бібліотека була однією з найбільших у Західній Україні в XIX ст. Монастир передплачував майже всі існуючі видання Австро-Угорщини. На початку XX ст. при монастирі був створений церковний музей, який з роками придбав прекрасну колекцію стародавніх ікон ХV—ХVIII століть.
Духовне життя Лаврівського монастиря значно активізувалося у 20-30-их роках XX ст. Це було місце прощ на свята св. Онуфрія, Благовіщення, Вознесіння, Різдва Івана Хрестителя, Чесного Хреста. У 1932 р. Лаврів став осередком руху Апостольства молитви та культу Христового Серця.
Під час першого приходу совєтської влади у Західну Україну розпочалися перші переслідування за віру, зокрема, арешти духовенства, ліквідація церковного майна та ін. Лаврівський монастир з поміж усіх решти численних василіянських обителей належав до перших, які були ліквідовані в 1939 році комуністичним режимом. Майно монастиря було розграбоване „визволителями”, а пізніше тут влаштували інтернат для неповносправних дітей.
Хоча цей цінний комплекс продовжував й далі становити інтерес для дослідників, деякі з них намагалися уникати ідеологічних нашарувань. На території монастиря у 1983-1986 рр. проводилися археологічні дослідження під керівництвом Михайла Рожка. В храмі виявили поховання як давньоруського періоду, так і пізніших часів (крипти), а також велику кількість кераміки XIII ст.
Після виходу з підпілля у 1990 році отці Василіяни розпочали повертати ліквідовані монастирі, і лише у 1994 році отримали від влади Лаврівський, де ще досі діє поруч згаданий інтернат. У 1994-1995 рр. тут відновлено василіянський ліцей, де навчалися хлопці старших класів, які могли зацікавитися духовним покликанням. Першим настоятелем відродженого монастиря у Лаврові був призначений вже покійний о. Іпполит П’єхунь, ЧСВВ. Потім тут служили о. Степан Бондаренко, о. Степан Романик, а останні п’ять років тут невтомно працює молодий василіянин о. Миколай Ковалишин. Традиційно відпуст відбувається на свято св. Онуфрія, коли у цвітінні довколишньої природи пробуджується молитовний дух.
Багато монастирських приміщень ще до сьогодні не відновлено. Це потребує значної фінансової підтримки з боку Церкви, держави, усіх зацікавлених в тому, щоб Лаврівський монастир залишався важливим осередком духовності та культури Бойківського краю, а потенційні платоспроможні туристи змогли знайти в туристичному путівнику цікавих місць Львівщини цей унікальний комплекс, де витає дух княжої давнини, суворість німецькомовної школи, відгомін молитов ченців багатьох поколінь.
Світлини з офіційного сайту Чину святого Василія Великого в Україні
