Любомир Гузар: Він слухав ще краще, ніж говорив
Ми, звісно, щось таке усвідомлювали про його велич ще за життя. Але це була настільки жива, тепла і світла велич, що високі слова від неї просто відскакували. Таких непафосних «князів Церкви» в наших широтах давно не водилося; їх винищили ще до появи на світ наших батьків.
Зараз неможливо собі уявити, що Блаженнішого Любомира можна було не любити. Що колись, після смерті його попередника Мирослава Івана Любачівського, проти його обрання Предстоятелем Церкви виступила ціла група львівської інтелігенції, яка не хотіла «чужинця».
Він був справжньою «м’якою силою» — на двох Майданах і у Ватикані, серед єпископів і студентів, перед президентами і прем’єрами і серед прочан. Тихий, лагідний, усміхнений. І абсолютно непоступливий там, де поступатися йому не дозволяла совість. Любомир був безжально відвертим, коли говорив з «начальством» - байдуже, церковним чи світським. І якось старомодно делікатним, коли йшлося про «просто» людей.
Навіть запрошував до себе в заміську резиденцію під Києвом у якийсь особливо ненав’язливий спосіб:
- А, е… Пробачте, а Ви до Княжичів часом не збираєтесь?
- Збираюсь!
- А в середу, о 12-й,- часом не збираєтесь?
- От якраз о 12-ій і збираюсь!
- Знаменито!
Під час однієї такої зустрічі я спитав його:
- Владико, а якщо вам зараз потелефонує Папа, скаже, що хоче зібрати ІІІ Ватиканський Собор і спитає, які теми до обговорення на ньому Ви б запропонували?
Любомир відповів миттєво:
- Людська гідність і доля Європи.
Іншого разу спитав, що він особисто думає про спасіння нехристиян? Невже Бог допустить загибель тих мільярдів землян, які не знають Христа?
Відповідь пам’ятаю дуже добре:
- Не приміряйте на себе Божі чоботи. Він має план для всіх.
Він слухав ще краще, ніж говорив. І тому його чули і йому вірили. І католики, і православні, і мусульмани.
Його з нами немає вже три роки. Але людей, які подумки звертаються до нього і питають себе, а як вчинив би на моєму місці Любомир, не меншає.
