Чий то був номер? Не знаю. Впевнений лише в тому, що цифри були дуже важливими для людини. Батарея мобільного телефону може разрядитися, телефон можна втратити, його можуть вкрасти. Те, що написано на аркуші паперу, зберігається дбайливо та надійно.

Настає момент, коли адресна книга мобільного та френдлисти соцмереж стають марним набором цифр і букв, за якими немає близьких та надійних людей. Настає момент, коли на притисненому до серця клаптику паперу залишиться один, найважливіший номер. Номер людини, для якої ти – теж людина, а не набір функцій та ресурсів.

Чий номер записала жінка? Я не знаю. Але думаю, що знаю, чий номер має бути записаний у мільйона людей моєї країни. У воюючій країні, для якої армія стала надією, болем та страхом. Я переконаний, що для мільйона (приблизно) українських військових неймовірно важливо зберегти номер їхнього капелана.

Номер капелана, за яким завжди можна зателефонувати, на який можна надіслати повідомлення: «Отче (пастор, імам, рабин), помолися за мене». Кода все «йде нах...», коли відчуваєш радість від того, що живий, коли болить, коли не довіряєш нікому – набери капелана.

На мільйон (приблизно) українських військових припадає близько чотирьохсот військових капеланів. Це означає, що телефон капелана буде затребуваний завжди. Але не це важливо – зрештою, час священика – це його жертва, яку він приносить заради тих, кому служить і кому потрібен. Важливо інше – солдати та офіцери повинні знати цей номер і вірити, що комбінація цифр поєднає їх з тим, хто завжди – для них та за них.