Люди лежали хрестом на землі. Як у Шаргороді парафіяни боронили храм у комуністичні часи
Під час Хресної Дороги у Шаргороді згадували, як відстоювали храм у комуністичні часи.
У санктуарії Страстей Господніх у Шаргороді 8 березня відбувся парафіяльний молебень Хресної Дороги «Хресна Дорога Шаргородської парафії». Роздуми Хресної Дороги підготувала місцева спільнота Легіону Марії. В основу цих роздумів лягли свідчення парафіян під час гонінь про події відстоювання парафіяльного храму, саме в ці дні 57 років тому. «Земля, на якій ми стоїмо – це свята земля. Вона зрошена слізьми наших рідних, близьких, сусідів. односельців. Вони не лише зберегли нам храм, але передали нам віру, а, можливо, саме завдяки ним в нашій парафії будується ця Хресна Дорога. Пам’ятаймо про це!» 
У ті нелегкі часи за віру було ув’язнено і страчено 270 шаргородських парафіян разом із священиком о. Максиміліаном Туровським, якого було розстріляно 8.09.1937 року в Медвежогорську Архангельської області. Після війни розпочалася нова хвиля гонінь на Церкву. У березні 1962 року віруючі шаргородської парафії дізналися, що прийнято рішення про закриття їхньої святині, а в настоятеля парафії вже відібрали дозвіл на працю в Шаргороді. Тоді парафіяльною двадцяткою було вирішено заховати ключі від храму та підняти людей на його захист. Активісти поїхали «оббивати пороги» владних кабінетів Вінниці, Києва та Москви, а решта парафіян цілодобово чергували біля храму гаряче молячись. «Так, в березні 1962 року думали про наших парафіян байдужі люди. Вони навіть дорікали, мовляв: «Що нема що робити?. Не потрібно було це починати, все рівно ви нічого не доб’єтесь і ваш храм закриють, як багато інших». Разом з тим сотні «Симонів» з Шостаківки, Плебанівки, Розкоші, Козлівки та інших сіл залишили свою невідкладну сільську працю і бігли до храму, щоб підкласти своє плече під хрест. Кожен хрест, який несемо, підносить нас самих щораз вище до Бога, де вже немає ні слів, ні думок, ні зворушень, а є лише постійна єдність Бога з людиною.»
На приборкання протистояння влада задіяла не лише місцеву міліцію, але і з сусідніх районів, та коли вони пробували наближатися до храму, сотні людей падали хрестом на холодну березневу землю блокуючи вхід до храму та взиваючи Бога про порятунок. Лежачи хрестом навколо храму люди стискали в долонях розарій вдивляючись в розп’яття на ньому і відчували, як руки Христа обіймають кожного з них і водночас весь світ. Вони були готові пожертвувати життям за віру, бо знали, що вмерти за Христа — означає жити вічно. Завдяки сильній вірі і мужності віруючих, протистояння закінчилось їхньою перемогою.
12 березня 1962 року отцю Антонію Хоміцькому влада повернула дозвіл на працю в Шаргороді. В цей час вся Церква переживала час Великого Посту, а в Шаргороді від багатолюдної процесії навколо храму здіймався спів великодньої пісні «Веселий нам десь день настав».
