«Малий клоп, та смердючий». Як російські попи в Європі несуть ідеологію «русского мира» і коли «вистрелить рушниця» — релігієзнавець

Богдан Амосов

В інтерв'ю Радіо НВ релігієзнавиця Ірина Богачевська прокоментувала цю інформацію та розповіла, наскільки сильний вплив російські попи мають у Європі.

— Географічна близькість російських релігійних об'єктів до військових об'єктів Норвегії — це «збіг»?

— (Сміється — ред.) Ви знаєте, у збіг віриться погано, особливо знаючи анамнез відносин РПЦ і державних структур Росії. Тут можна припустити, [що існують] далекосяжні плани, які прикриваються церквою.

— А які саме? Чи були якісь прецеденти? Можливо, ще десь вони так розміщують свої церкви поруч із чимось?

— Норвегія, мабуть, найяскравіший прецедент, бо ніхто не ставив собі за мету перевірити, де вони мають об'єкти по всьому світу, які були придбані не так давно. Але ще є якийсь нюанс: там регіон, в якому проживає чимало етнічних росіян і вихідців із Росії. Ніхто не знає, з якого [приводу] вони збираються: чи просто спостерігати за військовими об'єктами і відстежувати активність, чи потім оголошувати ці свої… Ви розумієте, тепер ніхто не перебуває в безпеці там, де з’являється велика російська діаспора.

Ми знаємо: та сама горезвісна ідеологія «русского мира», завдяки релігійному обґрунтуванню дає можливість вважати своєю будь-яку територію, на якій живуть російськомовні та/або православні люди. І на підставі цього Росія каже, що вона має право ледь не на цей же шматок землі, де живуть люди, які говорять російською мовою, з усіма наслідками, що випливають.

— У нас на війні дуже багато знайшлося попів УПЦ МП, які співпрацювали з окупантами, які стали колаборантами, або, можливо, насправді вони були ними довгі роки. Чи були російські попи на території ЄС, на території Росії помічені у співпраці зі спецслужбами чи російськими силовиками? Кого хапали журналісти за руку? Чи хтось помічав таке? Чи були якісь резонансні випадки?

— Резонансних випадків не було. Були непрямі моменти, коли у деяких скандалах, пов’язаних із дипломатичними інцидентами, миготіли діячі православної церкви. Але тут складні стосунки.

Річ у тім, що в більшості країн Європи тривалий час була незалежна православна російська церква — та церква, яку створила біла еміграція ще після Жовтневої революції. Відповідно, ці люди не контактували з офіційною РПЦ, вважали її такою, що продалася більшовикам, і у них були складні відносини. Але, на мою думку, з 2014 року ці дві церкви об'єдналися, і ця закордонна Російська православна церква увійшла під юрисдикцію РПЦ. Звичайно, це дає можливість тепер досить активно проводити цю політику «русского мира», у всіх регіонах присутності РПЦ за кордоном.

— Наскільки взагалі Російська православна церква проникла до країн Європи та Заходу? Чи є у країнах Європи запит на російських церковників? Чи справді там багато православних росіян, які в неділю відвідують храм, спілкуються там із батюшками, можливо, донатять на РПЦ?

— Можна сказати такою російською приказкою: малий клоп, та смердючий (сміються — ред.). Я не можу сказати, що присутність там така велика, але, безумовно, у великих містах, у столицях європейських держав, як правило, завжди є хоча б один православний храм, який побудований не сьогодні. І, безумовно, у ньому є постійно присутня паства.

Але, по-перше, це нащадки емігрантів, досить вузьке коло людей. Але є й ті, хто емігрував. І ось зараз, наприклад, у зв’язку з масовим виїздом росіян за кордон їхня паства значно поповниться.

Але річ у тому, що скрізь, де є РПЦ, вона несе за собою цю ідеологію «русского мира», проповідує цей, що називається, ідеал прислужування державним структурам. Навіть не обов’язково мати парафію.

Я, наприклад, досить часто відпочиваю в маленькому містечку Болгарії — традиційно православна країна зі своєю церквою та всім іншим. Я заходжу до місцевої православної церкви і бачу там (це не московська парафія, це парафія болгарської православної церкви) ікону царя Миколи II. Ба більше, бачу там ікону адмірала Ушакова. Я кажу: «А цей-то чого, батюшка?» А мені у відповідь кажуть: «Росіяни подарували храму, незручно було не повісити». Розумієте, будь-яка присутність у цьому випадку означає цю духовну експансію.

— Сербська церква також, можливо, виконує певну пропагандистську роль чи ні?

— Абсолютно. У фарватері Російської православної церкви діє Сербська православна церква, підтримує її на всіх міжправославних зібраннях вищого духовенства. А всередині цієї колишньої Югославії проводить таку саму експансіоністську політику, як проводить РПЦ серед країн колишнього Радянського Союзу.

Наприклад, Чорногорія. Приїжджаєш у відоме курортне містечко Котор і бачиш величезний монументальний собор Сербської православної церкви. А поряд, у провулочку, крихітна маленька церква та напис: «Незалежна чорногорська православна церква». Ця ситуація мені дуже нагадує ту, що була у нас із УПЦ МП та УПЦ Київського патріархату.

Ми подолали це завдяки тому, що отримали Томос на автокефалію, утворили незалежну автокефальну Православну церкву України. А в чорногорців таке ж домінування цієї церкви, яка претендує на верховенство в регіоні, хоча загалом кожен православний народ прагне жити традиційно під гаслом: незалежному народу — незалежну церкву.

— Як у Європі дивляться на присутність російського православ’я, цих церков і попів? Європа свого часу дуже постраждала від радикальних ісламістів. Звичайно, російські попи там все ж таки, мабуть, не бігають із гранатами, але ми вже поговорили про те, що у них є серйозна ідеологічна складова. У Європі спостерігають за цим, якось діють?

— Я гадаю, що ті служби, які мають спостерігати, спостерігають. Але, по-перше, досі це була не найбільша біда в Європі. Ви абсолютно правильно сказали, традиційно вважається, що експансією займаються мусульманські релігійні організації. А російське православ’я тихо, непомітно, не афішуючи свою діяльність, але є і веде цю свою лінію, хоч би де воно було.

Тому я вважаю, що зараз ми живемо у той період, коли всі старі схеми (зокрема і схеми забезпечення безпеки, і контрпропагандистські заходи) у всьому світі лише посилюватимуться. Тому я думаю, що це питання ще постане. Як казав російський письменник Чехов, якщо у першому акті п'єси на стіні висить рушниця, у третьому вона обов’язково вистрілить. Так само з присутністю цієї ідеології «русского мира» в православній церкві в Європі. Вона колись обов’язково з’явиться.