Малювати Маму, не знаючи мами…
Діти-сироти, якими опікується Центр опіки сиріт, навчаються іконопису і власноруч розписують іконостас для інтернатської каплиці святих Лаврентія та Климентія.
Ікона – це вікно до Бога. Споглядаючи її, відкриваємо для себе Небесного Татка. А чим є ікона для тих, хто не знає земних батьків?.. Знайти відповідь на це питання пробують вихованці львівських шкіл-інтернатів, якими опікується Центр опіки сиріт, адже у них є рідкісна можливість – навчатися іконопису у найкращих майстрів.
«Малювати Бога – це малювати Батька»
«Капеланчики» – саме так називається безкоштовна іконописна школа для дітей-сиріт та дітей із складними життєвими обставинами із Львівської санаторної школи-інтернату № 1 ім. Б.-І. Антонича, НРЦ “Довіра”, Винниківської санаторної школи-інтернату та дітей прихожан Гарнізонного храму.
“Діти опинилися в інтернаті з різних причин: хтось пам’ятає батьків, а хтось – ні. Для сироти малювати Матір Божу – дізнатися про материнську любов, малювати Бога – це малювати Батька, який на відміну від фізичних батьків завжди у них буде. У сиріт немає нікого, хто б міг підтримувати щодня. Діти, яким щось не вдається на гуртках, мають підтримку вдома, а у сиріт її немає. Тож їм допомагають наші волонтери”, – розповідає отець Роман Прокопець, голова Центру опіки сиріт Львівської архиєпархії УГКЦ.
Щосереди після уроків звідусіль збираються вихованці інтернатів віком 10–16 років. Під керівництвом іконописця Андрія Майовця вчаться писати лики святих Миколая, арх. Михаїла, Богородиці. «Працюємо зі справжньою яєчною темперою і натуральними фарбами. Діти можуть відкрити для себе українську середньовічну ікону», – розповідає іконописець.
Тут цікаво все – від створення емульсії з яєчного жовтка до золочення німбів (таку відповідальну справу доручають капеланчикам виконувати власноруч).
«Нещодавно розпочався уже 4 семестр школи. Учасників не меншає! Думав, багато дітей прийде перший-другий раз і більше не повернеться, іконопис – то справа для посидливих, тут і дорослі не завжди мають витримку. Ніхто їх не примушує приходити, але вони самі телефонують і приходять навіть під час карантину у школі. В іконі сироти шукають розради, підтримки для своєї життєвої мандрівки, це їхня молитва. Вони не до кінця розуміють техніку виконання, але вони дуже проникливі до тих, кого зображають на іконах. Можливо для них це тільки етап у житті. Але я переконаний: якщо вони не стануть великими іконописцями, то будуть по-іншому ставитися до людей», – ділиться Андрій Майовець.
Тим часом дехто з дітей малює вже третю ікону.
Перебиваючи ікону і любов…
У школі-інтернаті № 2 стартувала ще одна іконописна школа. Тут разом з митцями іконописної майстерні, що при Архикатедральному соборі св. Юра, після уроків розписують іконостас для шкільної каплиці святих Лаврентія та Климентія – маленького приміщення на першому поверсі, кабінету № 108.
“Центр опіки сиріт працює з дітьми у цій школі-інтернаті, нам було необхідне місце для богослужінь. Її облаштували отці-студити і передали іконостас із Унева. Ми вирішили, що вихованці можуть розмалювати іконостас”, – розповідає отець Роман Прокопець.
Двічі на тиждень по дві години поспіль вони працюють над ликами святих з керівником проекту – іконописцем Сергієм Колодкою.
Діти приходять групками: окремо – підлітки, окремо – молодші (заняття для дітей від 7 до 12 років). Нічого сакрального – ігри на мобільниках і обговорення шкільного дня. Давид приносить “перебивачки” (картинки, які при контакті з теплою водою переносяться на тіло). Свою колекцію не дозволяє подивитися.
Тим часом Сергій розкладає дошки і фарби. “Маємо завдання написати 4 намісні ікони, образи на дияконських і царських воротах (6 великих) і 12 – у празничному ряду. Малюємо олійними фарбами. Усі матеріали задумані так, аби можна було виправити дитячу помилку”, – розповідає Сергій.
Розпочали з ікон Христа і Богородиці (копії відомих робіт Івана Рутковича). Сергій показує, як ґрунтувати полотно, старші починають. Сергій розповідає про візантійську традицію іконописання. Один хлопчик навіть знав передання про віднайдення Хреста Господнього, а інший переплутав біблійних патріархів із… патріотами.
Сергій терпляче пояснює, говорить, як з дорослими, хоча раніше не малював Бога із сиротами. Старші по черзі перебивають зображення з оригіналу. Дарина промальовує контури лику Христа. Здається, дівчинка не дихає, пензель у її руці рухається несміливо, діти наввипередки кричать на неї. “Не бійся, ніхто тебе не сваритиме! Не можна малювати ікону і обзиватися, бо нічого не вийде”, – підбадьорює Сергій.
До кінця заняття старші товаришують з меншими, вболівають, аби фарба не капнула з пензля. Сергій каже, що Христос, промальований усіма, стає для сиріт Братом, який учить любові, що має силу тоді, коли поширюється від одного серця до іншого…
“То тобі. Моя улюблена”, – непомітно підходить “авторитет” Давид і простягає “перебивачку” хлопчикові, який перед заняттям просив її. То його найкраща “перебивачка” – чорно-червона троянда, якою хлопчик особливо дорожив і не дозволяв навіть подивитися. Ікона змінює. Якщо з них не виростуть іконописці, то іншими людьми вони мають шанс стати.
“Головне, щоб під час малювання вони відкрили для себе, що є Татко, який їх любить за будь-яких обставин”, – переконаний отець Роман
Ірина Березовська
