Марла Осборн: Як громадянка США рятує єврейську спадщину в Україні

Марла Осборн — громадянка США, яка займається збереженням єврейської спадщини в Західній Україні та керує проєктом Rohatyn Jewish Heritage. Марла активно ділиться успіхами проєкту на своїй сторінці у Facebook, де розповідає про знайдені єврейські надгробки та їх фрагменти, а також показує місця єврейської спадщини в малих містах і селах Західної України.

Редакція JewishNews поспілкувалася з Марлою Осборн, щоб дізнатися, як з’явився проєкт, як стоїть справа з єврейською спадщиною в Україні і як вона керує проєктом в період епідемії.

Як з’явився проєкт Rohatyn Jewish Heritage — «Єврейська спадщина Рогатина»?

Проєкт Rohatyn Jewish Heritage виріс із мого життєвого інтересу до історії сім’ї мого батька: вони були на 100% галицькими євреями — Galitzianers. Бабуся по батьківській лінії Хає («Енні») Хорн народилася в Рогатині, а сім’я дідуся по батьківській лінії (Раухер) була з Перемишля (сьогодні це Польща). Протягом багатьох років я розмовляла й збирала спогади в літніх єврейських нащадків Рогатина, що живуть в Америці та Ізраїлі, причому дехто з них пережив Голокост.

Ці носії пам’яті додали багато нових деталей до інформації, яку я вже зібрала від своєї бабусі та її сестри про сім’ю Хорнів із Рогатина. Це була велика, заможна, купецька, світська єврейська сім’я, члени якої жили в Рогатині протягом багатьох поколінь і родичалися з іншими євреями середнього класу із сусідніх селищ і галицьких міст, як-от Лемберґу (Львів), Козової (Тернопільська область), Болехова (Івано-Франківська область). До Першої світової війни багато членів сім’ї Хорнів вчилися у великих містах Габсбурзької монархії та Європи, зокрема в Лемберґу, Відні та Кракові, що було типово для галицьких єврейських сімей середнього класу регіону в довоєнну епоху. На жаль, ніхто з моєї родини в Рогатині не пережив Голокост, окрім тих, хто виїхав до 1939 року; серед емігрантів були моя бабуся, дві її сестри та її батьки (подалися до Нью-Йорку в 1914 році), а також дві тітки (виїхали до Палестини в 1933 і 1937 роках).

Моя бабуся прожила довге життя в Америці, і після її смерті ми з чоловіком здійснили першу поїздку в Україну, щоб відвідати Рогатин, у 2008 році. Тоді ми жили в Парижі й була зима. Це була дуже важка подорож через погоду й нашу неспроможність спілкуватися з людьми в Рогатині. Ми повернулися 2011 року, і цей другий візит був набагато приємніший, бо ми вирушили в дорогу із львівським дослідником і другом Алексом Денисенком, який виступив гідом і перекладачем. В Рогатині нас представили Михайлу Воробцю, шкільному вчителеві на пенсії, який досліджував і багато писав про довоєнний єврейський Рогатин. Понад 10 років він особисто підтримував два масові єврейські поховання часів війни, рятував єврейські надгробки й повертав їх на одне з двох кладовищ (обидва були знищені в роки війни).

Протягом довгих років після здобуття Україною незалежності пан Воробець був контактною особою між єврейськими вихідцями з Рогатина та самим містом — неофіційним представником для малої кількості єврейських туристів, які відвідували місто час від часу. У 1998 році єврейські нащадки в Америці та Ізраїлі зібрали кошти, щоб огородити два єврейські кладовища в Рогатині та встановити меморіали і на кладовищах, і на братських могилах. Пан Воробець діяв як посередник між євреями та державою і церквою. До 2011 року більшість єврейських активістів із проєкту 1998 року вже померли. От тоді й прийшла я.

Перше питання пана Воробця до мене було про те, що я хочу робити з єврейською спадщиною! Він припускав, що я прибула в Рогатин як наступниця тих, хто був раніше. Питання було для мене складне, і я не змогла відповісти відразу. Уже вдома я запитала себе, хто буде займатися доглядом і захистом двох кладовищ і двох братських могил, якби я поїхала, вважаючи мій візит до Рогатина сімейною історичною подорожжю? Всі чотири об’єкти були зарослими й закинутими попри зусилля пана Воробця. Хто продовжить збереження спадщини, що його розпочали 1998 року ті сім’ї, які вижили? Як щодо доброї волі й наведення мостів, створених для реалізації проєкту в 1998 році? Це велика відповідальність, але я відчувала, що не можу піти й залишити цю справу.

У підсумку історія сім’ї та генеалогія спочатку привели мене до Рогатина, а спадщина змусила мене залишитися. Так і народився проєкт Rohatyn Jewish Heritage.

Як фінансується проєкт? Чи підтримує Вас місцева влада?

Наша неурядова організація фінансується нашим із Джеєм (чоловік Марли Осборн — прим. ред.) коштом, ми особисто фінансуємо проєкти RJH, включаючи найняття професіоналів для обстеження єврейських братських могил у Рогатині часів Другої світової, закупівлю моторних і ручних інструментів для збереження спадщини, розміщення й годування волонтерів у літніх таборах із прибирання кладовищ, а також витрати, пов’язані з перенесенням знайдених єврейських надгробків на старе єврейське кладовище Рогатина, переклади мемуарів, сайтів, адміністративні та юридичні витрати тощо. Нам пощастило, що ми також отримуємо невеликі пожертви від друзів, сімей і прихильників — євреїв і неєвреїв, які за останні кілька років зросли завдяки дедалі більшій видності нашої роботи у Facebook і висвітленню наших проєктів у ЗМІ. В кінці кожного року ми представляємо детальний звіт про витрати на сайті RJH.

У нас були й залишаються прекрасні відносини з міською адміністрацією Рогатина. Місто — наш найважливіший партнер. Поки воно не може надати грошову підтримку нашій роботі, але вже допомогло в конкретних проєктах робочою силою та обладнанням: наприклад, в підготовці північної та південної братських могил до неінвазивних досліджень у 2017 році, в організації утилізації рослинності та сміття після впорядкувальних робіт на кладовищі. Мерія й міськрада завжди були дуже уважні до наших потреб і запитів, надаючи дозвіл на доступ до місць, контакти й місцеві ресурси для полегшення нашої роботи. У 2018 році місто запросило Rohatyn Jewish Heritage зробити свій внесок у створення постійної виставки про довоєнну єврейську громаду в новому краєзнавчому музеї Опілля. Цю виставку ми розглядаємо як один із найважливіших проєктів.

У нас також є давні чудові стосунки з церквою, яка після одного випадку доручила парафіянам повідомляти про знайдені єврейські надгробки, щоб ми могли зв’язатися для їх відновлення.

Як багато людей в команді? Вони волонтери?

Rohatyn Jewish Heritage — це в основному я і мій чоловік Джей, а також згідно з законом адвокат нашого НУО Віто Надашкевич.

Окрім офіційної організації є друзі, які регулярно працюють із нами як добровольці, водії, перекладачі та помічники. Найважливіший неофіційний член нашої команди — Василь Юзишин, який із нами вже три роки і зараз допомагає підтримувати єврейські кладовища в Рогатині під час епідемії COVID-19, поки ми перебуваємо в ізоляції в Каліфорнії. Василь — професійний водій, і через всесвітню пандемію й припинення потоку туристів в Україну він частково втратив засоби до існування. Пандемія також забрала всіх наших волонтерів і змусила нас покинути Україну, коли програма Fulbright скасував свою програму в кінці березня 2020 року, поки я працювала над дослідницьким проєктом. На щастя, використовуючи пожертви RJH, зібрані у 2019 і на початку 2020 року, ми можемо допомогти Василю, щоб він допоміг нам — ми найняли його доглядати за єврейськими кладовищами, поки не можемо робити це самі. Це взаємовигідна співпраця, викликана пандемією й руйнуваннями, які вона принесла в життя кожного, так само як і в проєкти RJH.

Я також хотіла б додати, що за останні три роки ми отримали багато чого від волонтерів, що їх зорганізував Сашко Назар із Львівського волонтерського центру при благодійному фонді «Хесед-Ар’є», понад 25 добровольців Корпусу миру США, американської християнської організації Matzevah Foundation, друзів із Fаcebook, студентів і жителів Рогатина.

Чим конкретно Ви займаєтеся в рамках проєкту?

Rohatyn Jewish Heritage розвиває й займається проєктами зі збереження спадщини з метою возз’єднати втрачену єврейську громаду Рогатина з людьми й місцями в сучасній Україні. Наша проєктна діяльність охоплює дослідження, документацію, відновлення, реабілітацію, освіту, пам’ять і висвітлення зв’язків між історією Рогатина та його майбутнім, а також між людьми в місті й за кордоном. Спадщина, яку ми зберігаємо й просуваємо, включає як матеріальні місця Рогатина, так і нематеріальну культуру, що виходить за межі часу й географії. Історії, які ми збираємо й об’єднуємо, надають нової динаміки мультикультурному минулому Рогатина.

Від запуску у 2011 році за підтримки нинішніх жителів Рогатина та волонтерів з усього світу RJH здійснив:

— щорічне прибирання та догляд за всіма єврейськими похованнями Рогатина;

— віднайдення понад 600 єврейських надгробків та їх фрагментів, повернення їх на старе кладовище;

— організацію та фінансування професійного обстеження для визначення фізичних кордонів братських могил Рогатина часів війни;

— ландшафтний дизайн для простору меморіалу на братській могилі;

— дослідження й публікацію місцевих єврейських та українських історій, зокрема мемуарів і свідчень, а також ідентифікацію місцевих праведників-неєвреїв;

— розвиток багатокомпонентної історичної хронології єврейської громади Рогатина, включаючи сучасних нащадків по всьому світу;

— спільне створення постійної виставки про єврейську громаду Рогатина в місцевому історичному музеї;

— документування збережених довоєнних громадських, релігійних і освітніх будівель.

Наш сайт прагне бути на 100% двомовним (англійська й українська версії), представляючи місцеву єврейську історію та культуру, актуальні історичні хронології, мемуари та свідчення, статус проєкту, новини й інформацію про туризм до місць спадщини. А огляди подій ми публікуємо на нашому сайті.

Як працює проєкт, поки Ви перебуваєте в США? Чи плануєте повернення в Україну?

Ми продовжуємо працювати віддалено, поки знаходимося в Каліфорнії через COVID-19, і кожен має намір повернутися в Україну, як тільки з’явиться така можливість. У нас є квартира у Львові, в якій зберігається наш одяг, інструменти, книги та особисті речі, і ми прагнемо відновити своє життя там!

Поки ми в Каліфорнії, перебуваємо в щоденному контакті з Василем, а також з адвокатом Віто та іншими друзями й прихильниками в Рогатині, Львові та інших містах Західної України. Facebook і далі залишається відмінним способом зв’язку, завдяки чому ми дізналися про знайдені єврейські надгробки в травні й липні, змогли оперативно організувати їх безпечне вилучення й переміщення на кладовищі.

Окрім цього, коли ми дізнаємося, що Василь працюватиме на кладовищі, я повідомляю про це у Facebook, і завдяки цьому до нього вже кілька разів протягом літа приєднувалися волонтери з Рогатина й області. Чим більше рук допомагає, тим більше робиться під час нашої відсутності й про кладовища піклуються.

Як багато єврейських надгробків Вам вдалося знайти в Рогатині й врятувати?

Звичайно, важко порахувати точно, як багато, тому що цілих надгробків мало, більшість із них — це фрагменти, але кількість, ймовірно, — близько 600. Всі вони на «старому» кладовищі.

В результаті мого проєкту за програмою Fulbright ми плануємо спроєктувати новий меморіал на цьому кладовищі, який охопить понад 600 знайдених фрагментів єврейських надгробків.

Також ви можете дізнатися про багато, багато місць у Рогатині, де було знайдено всі ці фрагменти за останнє десятиліття. Є інтерактивна карта, яка показує локації й оновлюється з кожним знайденим надгробком, включаючи знайдені цього літа.

Нагадаємо, що в Україні працює карта «Євреї України» (проєкт Об’єднаної єврейської общини України), на якій можна знайти понад 645 єврейських об’єктів по всій країні.

Ви подорожуєте колишніми єврейськими місцями в Україні. Які тенденції Ви спостерігаєте під час експедицій?

По-перше, туризм єврейських нащадків з-за кордону місцями спадщини на заході України перебуває на піку популярності, принаймні так було до пандемії, закриття кордонів і суворих обмежень на міжнародні подорожі.

По-друге, зростає число місцевих українців у містах та селах Західної України, які цікавляться багатокультурною історією цих місць, зокрема єврейською, і дуже часто вони хочуть допомогти зберегти те, що залишилося. Багато з цих зацікавлених осіб — молоді люди, що народилися за часів незалежності України, деякі — історики й педагоги. Декого з них було відзначено за активність у відновленні єврейської пам’яті на місцях, наприклад, на церемонії восени 2018 року мером Львова.

По-третє, позаяк літні українці, які пам’ятають воєнні роки й перші роки під радянською владою, вже вмирають, ті, хто ще живий, часто хочуть поговорити з нами, коли ми приїжджаємо в їхні села — у них є спогади, якими вони хочуть поділитися: про єврейських друзів до війни, про єврейські підприємства, де робили покупки їхні батьки тощо.

Нарешті, по-четверте, є ряд громадських лідерів та міських чиновників, які розуміють значення захисту тієї єврейської спадщини, що збереглася (кладовища й синагоги, наприклад), для розвитку туризму в їхніх містах та районах. Деякі з них відвідали круглі столи з єврейської спадщини у Львові 2017 року разом із нами.

На Вашу думку, чи потрібно українській владі різних рівнів приділяти більше уваги єврейській спадщині України?

Я б поставила це питання інакше: чи важливо для української влади приділяти більше уваги єврейській спадщині України?

І я б відповіла: так.

По-перше, в цьому є культурна цінність: єврейська спадщина — це й українська спадщина. Історія міста, селища та його спадщина належать не тільки тим, хто її створив (українці, поляки, євреї, німці, угорці тощо), а й самому місту, селищу, де спадщину було знайдено, як і нації України. Єврейська спадщина є частиною історії країни й частиною сутності українського народу сьогодні.

По-друге, є також туристична цінність. Для України й місць спадщини вигідно приймати американців, ізраїльтян, європейців, австралійців, канадців та інших людей, які приїжджають тільки тому, що мають родинні корені в Україні. Виклик для невеликих міст і сіл полягає в забезпеченні інфраструктури й підтримки туризму: чи є кафе, ресторани й готелі для туристів, щоб вони приїжджали, зупинялися й витрачали гроші на місці? Чи об’єкти спадщини правильно позначено й підписано (кількома мовами), щоб їх могли знайти іноземні гості? Чи є центр для туристів, куди вони могли б піти й розпитати та де їх зрозуміють, як, наприклад, місцевий краєзнавчий музей або центр для відвідувачів? Це все проблеми для невеликих міст і селищ. Ось чому укріплюється думка, що регіональне партнерство між сільськими, невеликими місцями може бути вигідне для об’єднання ресурсів і створення маршрутів спадщини. Іншими словами: просування регіону. Такою була ключова тема круглого столу з єврейської спадщини у Львові 2017 року, який ми відвідали.

По-третє, є й освітня цінність. Україна була під гнітом панівних і репресивних режимів, які переслідували (неможливу) мету створити гомогенну монокультуру; політика репресій і домінування вимагала, зокрема, придушення й «українства» (мови, культури, історії).

Є багато молодих українців, які хочуть знати й робити щось активне й конструктивне. Вони гордо визнають своє «українство» й водночас дуже прагнуть вивчати багатокультурне минуле своєї країни. На заході, де ми живемо й працюємо, є багато місць, за якими видно, що десятиліття радянської політики гомогенізації вдалися: розмаїття зникло, і єврейська присутність (якщо її взагалі можна знайти, а частіше за все не можна) є тільки символічною чи віртуальною. Рогатин — типовий приклад того, що я намагаюся сказати: в Західній Україні жителі чи іноземні гості тільки завдяки залишеній євреями матеріальній культурі — будівлям і кладовищам — можуть дізнатися, що тут колись жили євреї! Насправді ж євреї становили 40% довоєнного населення Рогатина й керували більшістю підприємств у центрі міста, роблячи вагомий внесок у розвиток міста протягом понад 400 років.

Проте важливо зазначити, що багато місцевих жителів у Рогатині й західному регіоні стурбовані зникненням єврейських «місць пам’яті» — будівель, кладовищ, меморіалів, — і вони не хочуть пасивно стояти осторонь. Ці зацікавлені жителі часто запитують мене, чим вони можуть допомогти. Мій проєкт за програмою Fulbright і створення нового сайту A Guide To Jewish Cemetery Preservation in Western Ukraine («Путівник зі збереження єврейських кладовищ у Західній Україні») здебільшого натхнені цими майбутніми активістами. Путівник було створено для того, щоб надати практичну інформацію та інструменти для підтримки проєктів зі збереження єврейської спадщини на місцевому рівні, і створено його мовою, яку вони можуть найкраще зрозуміти — українською. Також важливо відзначити, що новий сайт натхнений єврейськими нащадками з-за кордону, які пишуть мені й хочуть чимось допомогти.

Нехай дві частини об’єднаються: місцеві українці та єврейська діаспора, щоб ініціювати й підтримувати нові проєкти з єврейської спадщини в Західній Україні!

Переклад з російської В. Старка