Ікона: написана чи намальована?
Кость Маркович,
іконописець, доцент кафедри Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв
Відповідно, це слово використовується не в основному своєму значенні (писати текст), а в другорядному (писати фарбами). Це такі іменники, як ІКОНОПИС, ЖИВОПИС, СТІНОПИС, РОЗПИС, ПИСАНКА та похідні від них іменники, дієслова, інші частини мови. Походять вони з давньоруської мови, але цілком органічно вкоренилися в сучасну українську, не викликаючи у більшості випадків застережень.
І це незважаючи на те, що в нашій мові є більш відповідне слово для окреслення діїза допомогою фарб – МАЛЮВАТИ. Від нього походять інші: МАЛЯРСТВО, МАЛЮНОК, МАЛЯР, які фактично є синонімами до групи давніх слів, що поєднують два корені -ЖИВ- та -ПИС- (тобто, живописати – творити фарбами). Вони також вживаються широко і беззастережно, однак якщо йдеться про такий жанр мистецтва як ікона, то слово МАЛЮВАТИ переважно не вживається, а з певних причин ніби замовчується.
Деякі священники та й самі іконописці виступають категорично проти вживання словосполучення МАЛЮВАТИ ІКОНУ, так ніби це виходить поза межі обряду чи канону. Інші часом і кажуть МАЛЮВАТИ, але дуже часто поправляють себе – ні, вибачте, таки ПИСАТИ. Можна подумати, що слово МАЛЮВАТИ якесь не благословенне або принизливе. Мовляв, це тільки діти малюють, а серйозним мистцям слід писати.
Чим пояснюється такий парадокс і як нам в дійсності варто називати цей мистецький процес?
Дійсно, у давньоруській мові вживалися майже виключно слова з коренем -ПИС-. Така традиція, напевно, походить з Греції, звідки ми запозичили багато чеснот та обрядів, в тому числі й мистецтво іконопису. У грецькій мові слово ПИСАТИ вживається у багатьохзначеннях, зокрема і для характеристики мистецької діяльності. Від дієслова ΓΡΑΦΩ (укр. – пишу, інфінітиву у грецькій нема) походять різні за значенням терміни, які слідом за греками вживаємо й ми – КАЛІГРАФІЯ, ОРФОГРАФІЯ, ГРАФІКА, ІКОНОГРАФІЯ, ПОЛІГРАФІЯ. Також і слово ΕΙΚΩΝ має кілька значень: образ, ікона, малюнок. Слова МАЛЮВАТИ у грецькій нема. Зате відповідні (не сполучені з писанням) слова є у латині та найпоширеніших мовах Західної Європи: в англійській – PAINT та у німецькій – MALEN. Швидше за все, саме з німецької посередництвом польської мови прийшло до нас слово МАЛЮВАТИ, і, без сумніву, збагатило нашу мову. Поширилося воно, мабуть, вже більше у ХХ ст., хоч маємо і давніші приклади вживання слів цього кореня. Так, автор храмової ікони Благовіщення зі с. Іваничі на Волині, датованої 1579 роком, залишив на ній підпис: ФЕДУСКО, МАЛЯР ЗІ САМБОРА. Гадаю, зустрічаються похідні від кореня -МАЛ- слова і в творах класиків нашої літератури.
Основоположники українського мистецтвознавства Іларіон Свєнціцький та Данило Щербаківський у своїх працях 1920-х років нормально послуговуються словами МАЛЯРСТВО, МАЛЬОВИЛА, МАЛЬОВАНІ, МАЛЯР по відношенню до сакральних образів та їх авторів, хоч їхня мова ще рясніє давніми, тепер уже не вживаними, словами. Треба визнати, що паралельно вони вживають і слова з коренем -ПИС-, що зрештою, практикується і досі. Та все ж науковці кінця ХХ ст., аналізуючи іконописні пам’ятки, переважно застосовують терміниз коренем -МАЛ-. Відомий дослідник церковного мистецтва Патріарх Димитрій, аналізуючи давні ікони у своїй монографії «Іконопис Західної України», практично не вживає виразу НАПИСАНА ІКОНА. Попри те, сам термін ІКОНОПИС залишається, можна сказати, недоторканим (він коротший та легший до вимови ніж ІКОНОМАЛЯРСТВО).
Найбільше застереження до вживання слова МАЛЮВАТИ і разом з тим ревне відстоювання слова ПИСАТИ ІКОНУ залишається в церковних колах. У цьому, як не прикро, вбачається російський слід. Справа в тому, що російськеслово МАЛЕВАТЬ має інший відтінок – іронічний; ним характеризується незграбна чи невміла творчість (парадоксально, але подібний зміст у нас має слово ПИСАКА).У мистецтвознавчому окресленні художньої творчостіу них вживаються слова ПИСАТЬ, РИСОВАТЬ, ИЗОБРАЖАТЬ (останні два те саме значення мають і в нашій мові). При цьому творити фарбами – ПИСАТЬ, і нема значення, чи це ікона, чи малярська картина з пастозними мазками, чи навіть дитячий малюнок. Тобто, якогось спеціального чи сакрального значення слово ПИСАТЬ не має, а ось негативний відтінок слова МАЛЕВАТЬ дійсно виключає його вживання у сфері іконографії. Звідси – таке ставлення до нього і в нас, адже відомо, як росіяни вміють авторитетно нав’язувати нам своє бачення.
Подібні «канонічні» наративи тривалий час поширювалися в Україні посередництвом московської Церкви, і то настільки ефективно, що їх переймали вже й греко-католики (згадаймо хоча б москвофільські настрої кінця ХІХ – поч. ХХ ст. в Галичині, на Лемківщині та Закарпатті, не говорячи вже про Волинь). І не тільки серед українців! Росіяни вправно і настирливо прославляли свій іконопис по світу, прививаючи багатьом своє розуміння речей, мовляв – тільки так є правильно. У нашому питанні дійшло до того, що вже й поляки, які останнім часом дуже цікавляться іконописом (часто запрошуючи викладачів з Росії), вживають вираз PISAĆ IKONY і цураються слова MALOWAĆ. Не раз доводилося чути: – Nie,nie, ikony malować nie wolno! Це викликає усмішку.
Особисто для мене зовсім ненатурально говорити ПИШУ ІКОНУ, бо я її попросту МАЛЮЮ. Спочатку компоную, виконую ескізи, паралельно ґрунтуючи левкасом поверхню дошки. Потім рисую, а тоді – виконую малярську частину роботи, тобто малюю фарбами. Доволі часто в процесі створення ікони виконується дотичний до малярської частини процес, який називаємо «золочення», тобто, накладання на спеціально підготовлені частини твору (тло, німби) листків сусального золота. Золото гарно виглядає на фактурі чи неглибокому орнаментальному рельєфі, який попередньо накладається левкасом. І врешті, не обходиться і без писання у прямому значенні цього слова, бо, згідно канону, ікону треба підписати, тобто виконати напис, який вказує на те, що чи кого зображено. Часом треба написати текст на відкритій книзі Євангелія чи на розгорненому сувої в руках святих. Гарний підпис чи молитовний напис завжди надає іконі довершеності, як змістової, так і художньої. Тому не розумію, для чого підмінювати поняття, адже для кожного виконавського терміну є своє місце.
Крім цього, ікони чи сакральні образи можна виконувати у різних матеріалах, наприклад: викладати кольоровими камінцями мозаїку, різьбити рельєфне зображення у дереві чи камені, складати з кусків скла у техніці вітражу. Ніхто ж не подумає назвати ці дії письмом, чи не так? То чому ж не вживати слово МАЛЮВАТИ, яке найбільш адекватно характеризує малярський процес? Цуратися його зовсім не потрібно. Бо ж малювати не значить фарбувати, мазати чи нарочито брязкати фарбами, хоч подібні прийоми часто використовуються у сучасному живописі. Звісно, іконі більше притаманна естетика прецизійного викінчення, близька до каліграфічного письма, але, тим не менше, виконавська техніка у кожного автора своя, – хтось «загладжує» поверхню з допомогою найтонших тональних вальорів, хтось працює дрібними кольоровими штришками (движками), використовуючи ефект оптичного змішування, хтось творить сміливішими мазками у більш живописній манері. Застосування тих чи інших малярських прийомів залежить, зрозуміло, і від масштабу зображення.
Думку про те, що слово МАЛЮВАТИ є цілком нормальне, поділяє абсолютна більшість знайомих мені іконописців-галичан, хоч в центрі чи на сході України ситуація, мабуть, зовсім інша. У колі колег по фаху ми інколи жартома поділяємо мистців на тих, хто малює і хто пише, і цей поділ найчастіше (хоч не завжди) обумовлюється конфесійною приналежністю. Як до цього питання ставляться ті, хто й досі не порвав з московською церквою –говорити зайве.
Зрештою, я не претендую на те, щоб абсолютно заперечити вживання виразу ПИСАТИ ІКОНУ – апологети такого погляду нехай собі його вживають, уподібнюючись в кращому випадку до греків. Так чи інакше, у нашій мові й так достатньо слів з коренем -ПИС-, особливо у складаних словах, бо вони коротші і краще звучать. Ми переважно говоримо ІКОНОПИС та ІКОНОПИСЕЦЬ, а не ІКОНОМАЛЯР та ІКОНОМАЛЯРСТВО, або ХРАМОВИЙ СТІНОПИС, а не НАСТІННЕ ХРАМОВЕ МАЛЯРСТВО. Також слова з коренем -ПИС- краще звучать у випадах, коли ми вживаємо різні префікси, щоб передати певні мистецькі нюанси. Наприклад, ПРОПИСУВАТИ – докладно опрацьовувати, вимальовувати, ВПИСАТИ – добре закомпонувати, РОЗПИС – малярська оздоба. Часом різнокореневі слова вживаються для окреслення різних етапів малярської роботи: ПРОПИСКА – стадія викінчення, ПІДМАЛЬОВОК – початкова стадія (це пояснюється тим, що на етапі завершення ікони використовуються тонкі пензлики, якими дійсно можна писати). Часто також можна почутимистецтвознавчийвираз МАНЕРА ПИСЬМА, але, як на мене, адекватніше звучить МАЛЯРСЬКА МАНЕРА, бо впершому випадкускоріше виникає асоціаціяз почерком у письмі.
Словом,наша мова багата,є в ній місце як для багатьох синонімів, так і для специфічних термінів, що передають деякі змістові нюанси. Єдине – хочеться позбутися зайвого ідеологічного нашарування, яке останніми роками, у час україно-російської війни, особливо дратує слух. Хоч на закінчення треба визнати, що може не так важливо правильно назвати процесвиконання іконописного твору, як належним чином – фахово, творчо і молитовно його довершити.
