Маємо на кого рівнятися у вірі і певності, що вистоїмо: у Львові розповідають про Йосифа Сліпого

Володимир Слєпченко. Йосиф Сліпий - фото 1
23 лютого, 09:00
Репортажі
У нинішній непростий час випробування тривогою за майбутнє нашої держави і народу ми маємо на кого рівнятися у вірі і певності, що вистоїмо, маємо кого взяти за приклад, як пропри все працювати та надихати своєю працею інших, щоби те, у що віримо, стало реальністю. Про це мовилося під час відкриття в Музеї Митрополита Андрея Шептицького у Львові виставки приуроченої до 130-річчя з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого.

Зокрема, засновник і директор музею єромонах-студит Севастьян Дмитрух нагадав, що висвячення на єпископа відбулося 22 грудня 1939 року у найважчі часи, таємно в Митрополичих палатах вже після початку Другої світової війни, під час першої радянської окупації Львова. Окрім Митрополита Андрея, його святителями були владики Миколай Чарнецький та Никита Будка.

Митрополит Львівський Ігор Возьняк зазначив, що Йосиф Сліпий був великою людиною, на плечі якої лягла велика відп УГКЦовідальність, відповідальність, якої люди переважно бояться, а Патріарх її з великою честю ніс.

«Ми можемо лише подивляти такого духа людину, багатьох інших таких людей, які при тому страшному режимі не підняли вгору руки, не здалися, на пішли за обставинами, а скільки могли старалися для своєї Церкви, для свого народу робити все, що могли», — наголосив митрополит Львівський, згадавши теж, що Блаженніший Йосиф не прагнув після звільнення потрапити за кордон, але такі були умови. А прибувши до Рима, розгорнув і довершив велику працю не тільки для українців, які опинилися на чужині, а й для майбутньої України, в яку твердо вірив.

Виставкова зала - фото 87696
Виставкова зала

 

Пан Мирон Ціздин, який, навчаючись в Римі, мав нагоду особисто знати Патріарха в останні роки його життя, поділився своїми спогадами і рефлекціями:

«Вартості, цінності, місія – це ті речі, про які зараз говорять в бізнес-школах. Але саме заради них ми всі приїхали до Рима, бо для тих, хто хотів стати священниками, були інші семінарії, були й інші можливості навчатися. Але ми приїхали до Рима, бо там був Патріарх Йосиф. Приїхали заради його візії і заради його переконання. І він промінював ці візії, ці переконання про вільну Україну, про Церкву на нас. Це не був патріотизм в стислому сенсі. Це була любов. Бо в той час ми всі знали, теоретично, що буде вільна Україна: колись, в якийсь день постане. Але направду ніхто не вірив, що то буде за нашого життя. Ми молилися, співали, нам це було важливо і потрібно, але ми потребували знаку, що хтось в це дійсно вірить. Пам’ятаю, як я приїхав до Рима, про Патріарха Йосифа багато говорили, а одного разу й він сам промовляв як Україна буде вільна і як в Римі біля церкви Софії збиратимуться українці. Я, як здебільшого і всі ми молоді, сприйняв це досить скептично. Підійшов до ректора семінарії з запитанням, чи то справді станеться. Той з легкою ноткою іронії сказав: «Можливо, нам треба повірити тій людині, яка там була, яка це все пережила. Можливо, він знає більше від нас». І так сталося. Патріарх в це вірив, це бачив і це проектував.

Нещодавно, коли я переглядав фотографії з тих часів, мені спало на думку: майже всі ті, що були виховані в Римі в різних інституціях, заснованих Патріархом Йосифом, і нині є активні. Незалежно від того, чи вони в Україні, чи в якому іншому місті світу, чи вони священники чи працюють в якійсь іншій ділянці, всі вони працюють або для Церкви, або для України, або для українців. І це могло статися лише за умови, що є людина, яка не просто вірить, а справді вірить, конкретизує цю віру і передає іншим. Бо висидіти в семінарії п’ять років не просто. Але його передавання і випромінювання тої надії і тої певності є тим, що нас привело туди, що нас там затримало, а також зумовило, що нині сотні вихованців тих установ працюють і моляться як українці».

Як розповів РІСУ о. Севастьян, неможливо творячи пам'ять про Митрополита Андрея Шептицького, оминути увагою його великого наступника і послідовника Патріарха Йосифа Сліпого, тим паче маючи таку нагоду ближче познайомити усіх бажаючих з його життям і діяльністю, як 130-річчя з дня народження. Для нього самого підготовка до виставки, яка тривала понад три місяці, опрацювання документів і спогадів, стала доброю нагодою ще раз спробувати осмислити велич цієї Людини, провідника Церкви у найважчі часи, ісповідника віри, без сумніву, святого, хоч поки ще офіційно не визнаного.

Лист Йосипа Сліпого до о. Степана Чеховського - фото 87676
Лист Йосипа Сліпого до о. Степана Чеховського

 

«В нашому селі теж була підпільна церква, люди між собою пошепки розмовляли, що всіх єпископів наших понищили, арештували, і Йосифа Сліпого теж, — розповідає єромонах-студит. — Часом навіть були чутки, що він вже згинув в ув’язненні. А як оживилися, коли довідалися, що він живий і що його звільнили за старанням Папи Івана ХХІІІ. А найбільше довідався, коли в 1978 році вступив до монастиря. В монастирі часто про нього згадували, якісь вістки надходили з вільного світу. Тут недалеко, на вулиці Гонти, поблизу лялькового театру жив отець Йосип Годунько. Його товариші-священники писали йому листи з Англії, інших країн, і в тих листах завжди були якісь новини. І коли ми зустрічалися з о. Йосифом, то він часто зачитував чергового листа чи оповідав новини. Ясна річ, Радіо Ватикан завжди якісь новини подавало, хоч, до речі, сам Патріарх ніколи не йшов служити Літургію на Радіо Ватикан, і «Голос Америки», особливо, коли Блаженніший Йосиф відвідував американський континент. Пригадую, як ще в радянський час в якийсь спосіб нам передали Заповіт Блаженнішого. Я його перечитував багато разів. З того Заповіту було видно його дух великої віри і переконання, постать гідного і достойного послідовника Митрополита Андрея, великого сина України, з нього можна було пізнати також його любов до Церкви, до єдності Церкви, а також любов до свого народу, особливе почуття до молоді. Кожен, хто читав той Заповіт відчував, що то до нього особисто звернені ті слова чи та відозва.

Також завжди дуже торкають розповіді про те, як після звільнення Митрополит Йосиф взяв участь у ІІ Ватиканському Соборі, як у своєму виступі повідомив про ріки крові і гори трупів від Карпат до Уралу, якими українці засвідчили свою вірність христовій Церкві, як вітали його отці Собору».

Гасло Патріарха «Per aspera ad astra» — через терни до зір, вписане в його єпископський герб, було справді пророчим. Його шлях туземного життя, служіння як єпископа дійсно був вистелений тернами – 18 років каторги, таборів і виселення, починаючи від 11 квітня 1946 року і аж до звільнення в 1963 році, про які ми знаємо зі спогадів та документів, з книжок, написаних про нього, як і про його діяльність як ректора спершу семінарії, а відтак Львівської богословської академії, відтак після звільнення вже в Римі. І якщо переглянути це все – Велетень духа і гідний послідовник Митрополита Андрея.

Ярослав Мацелюх. Патріарх Йосиф Сліпий - фото 87677
Ярослав Мацелюх. Патріарх Йосиф Сліпий

 

«Я собі уявляв: якщо б Патріарх Йосиф залишився в Україні, — розмірковує о. Севастьян, — якби не було війни, що він міг би зробити! Попри нелюдські умови радянських таборів, які підірвали його здоров’я та не зламали духа, він прожив 92 роки. Ми знаємо, яку титанічну працю довершив Митрополит Андрей Шептицький за майже пів століття служіння Церкві і народові. А що міг зробити його гідний послідовник Йосиф Сліпий, якби політичні обставини склалися інакше? Але він також зробив дуже багато для нашого народу і Церкви, в розсіянні сущих. Тому ми зібрали наявні в нас матеріали, які пов’язані з життям Патріарха Йосифа, і зробили цю експозицію. Сподіваємося що побачити її прийде багато відвідувачів, хочемо нею ще більше пригадати нашому народові про велич духа Патріарха Йосифа Сліпого».

На думку отця Севастьяна, праведний Митрополит Андрей вбачав у Йосифі Сліпому свого наступника ще задовго перед тим, як той став єпископом-коад’ютором. Чи не з тих часів, коли ще здібним юнаком Йосиф Сліпий потрапив у поле його зору, тому й скеровував його після завершення з відзнакою навчання в духовній семінарії на студії спершу до Інсбрука, а відтак до Рима. А майбутній Патріарх мав не тільки здібності, а й прагнення їх розвивати. Вже в п’ять років він умів читати і писати, його навчив цього старший брат Роман, докладав великих старань і показував добрі результати, де б не вчився. І не лише сам умів і хотів вчитися, а мав здатність провадити і наставляти в цьому інших, тож після повернення з студій у Римі, в 1925 Митрополит призначив о. Йосифа Сліпого ректором духовної семінарії. А вже в 1929 Йосиф Сліпий підніс її до гідності вищої школи, і очолив тепер уже Львівську богословську академію, при якій збирав колекцію ікон і творив музей, щоб також на творах сакрального мистецтва виховувати молоде покоління, бо в них відображена культура, історія, духовність нашої нації. Нині важко з певністю сказати, яка була численність тієї збірки, але згодом, підчас чи після Другої світової війни, приблизно пів тисячі експонатів потрапили до Національного музею. Він виразно усвідомлював потребу доброї освіти, тому й після звільнення, вже в Римі, старався про заснування Українського католицького університету, видавав чимало літератури та молитвенників великими накладами, вірячи, що все це буде дуже потрібне, коли Україна стане вільною. І пропри всі сумніви скептиків так сталося – Україна стала незалежною, а Церква вільною. І тоді з Рима та вся література з благословення Мирослава Івана Любачівського стараннями о. Івана Дацька, Мирона Ціздина та багатьох інших була доправлена в Україну і дуже прислужилася.

«Тож можемо нині лише подивляти таку пророчу візію і діяльність Патріарха Йосифа і цією невеликою, але дуже цікавою експозицією хочемо наблизити її до кожного, хто сюди завітає. Ми багато речей не маємо, загалом приблизно два десятки. Все, що мали, виставили тут, але це дуже унікальні експонати. Мушу сказати, що речі Йосифа Сліпого в Україні є рідкістю. Ті речі, які він вживав до війни, пропали. Відтак були роки каторги. А ті речі, які він вживав у вільному світі, то здебільшого зберігаються в Римі – при соборі Святої Софії є музей. Також в Заздрості, в рідному селі Патріарха, є його музей, де в експозиції теж є кілька речей, які він вживав у Римі. Деякі речі, які він використовував під час відвідин американського континенту, є в Дрогобичі і Трускавці. Дещо є і в львівському Музеї історії релігії. У в музеї історії нашої Церкви в УКУ, в приміщенні, що на вулиці Свєнціцького, є омофор Патріарха та деякі його речі. В кожному музеї є щось цікаве. І добре, що є ті острівки благочестя і пам’яті про Блаженнішого Йосифа, це свідчить про опінію святості цієї людини в нашому народі», — переконаний о. Севастьян.

Плакат 1. Семінарійна церква святого Духа - фото 87675
Плакат 1. Семінарійна церква Святого Духа

 

Таким собі впровадженням в експозицію є представлені на банерах три знакові в діяльності Йосифа Сліпого храми – семінарійна церква Святого Духа, церква свв. Сергія і Вакха у Римі, найдавніша українська церква поза межами України, та собор Святої Софії в Римі.

Йосип Курилас. Розвалини семінарійної церкви - фото 87671
Йосип Курилас. Розвалини семінарійної церкви

 

Першу Йосиф Сліпий відбудував, коли став ректором семінарії. Зробити в ній розписи він запросив Петра Холодного. В експозиції представлена світлина з освячення цієї церкви Митрополитом Андреєм, де поряд з ректором академії стоїть і Петро Холодний, а також дві ікони його авторства – «Богородиця Панагія» і «Поклоніння Богородиці», на якій зверху зображена та ж Богородиця Панагія, а внизу святий священномученик Йосафат та святий князь Володимир, які моляться до неї.

Свячення каплиці семінарії Святого Духа, лютий 1929 р. - фото 87678
Свячення каплиці семінарії Святого Духа, лютий 1929 р.

 

Богородиця Панагія - фото 87680
Богородиця Панагія

 

Поклоніння Богородиці - фото 87679
Поклоніння Богородиці

 

Другим знаковим храмом в діяльності Патріарха Йосифа є церква свв. Сергія і Вакха, яку Патріарх врятував і відновив. Цю церкву, в якій молилися ще київські митрополити, разом з патріаршим двором в час, коли Блаженніший ще перебував в ув’язненні, було продано. Коли Патріарх прибув до Рима, то був дуже вражений і невдоволений таким станом речей та доклав зусиль, аби повернути її. На той час від інтер’єру церкви залишилася тільки мозаїка Жировицької ікони Богоматері, бо італійські жінки не дали її понищити, коли церкву переоблаштовували під кафе. До того ж, коли пробували видовбувати мозаїку, стіни тріщали, тож її залишили на місці. Патріарх Йосиф викупив цю церкву, відновив та зберіг для наступних поколінь українців.

Плакат 2. Храм свв. Сергія і Вакха - фото 87683
Плакат 2. Храм свв. Сергія і Вакха

 

Плакат 3. Собор св. Софії - фото 87684
Плакат 3. Собор св. Софії

 

А третю церкву він збудував як символ втрачених Софій – Костантинопольської, яка стала мечеттю, і Київської, яка стала музеєм, – а також як символ знищених тоталітарною владою церков в Україні. У своєму Заповіті він закликав паломничати до цієї Софії і молитися за Україну, за український народ, за українську Церкву і переслідуваних християн.

Володимир Слєпченко. Йосиф Сліпий - фото 87672
Володимир Слєпченко. Йосиф Сліпий

 

Представлене в експозиції і бачення нашими сучасниками визначних провідників УГКЦ у ХХ столітті – портрети Митрополита Андрея і Патріарха Йосифа авторства Володимира Слєпченка, виконані в його авторському стилі артлайн (мистецтво лінії).

Володимир Слєпченко. Митрополит Андрей - фото 87685
Володимир Слєпченко. Митрополит Андрей

 

Св. Пророк Аарон - фото 87687
Св. Пророк Аарон

 

Маємо на кого рівнятися у вірі і певності, що вистоїмо: у Львові розповідають про Йосифа Сліпого - фото 87686

Дуже цікава й ікона пророка Аарона з розцвілою палицею, привезена з рідного села Патріарха – Струсова. ЇЇ віднайшла племінниця Патріарха Ольга Сліпа, а у Музеї Митрополита Андрея Шептицького її відреставрували і включили в експозицію.

Юліан Буцманюк. Митрополит - фото 87688
Юліан Буцманюк. 1939-1946

 

Цікавою є теж робота Юліана Буцманюка – художника, який розписував в Жовкві церкву отців василіян. 1939-1946 – криваві роки для УГКЦ, греко-католицька єрархія в терновому вінку колючих дротів. Цей твір о. Севастьян привіз з Канади.

Папські булли - фото 87689
Папські булли

 

Маємо на кого рівнятися у вірі і певності, що вистоїмо: у Львові розповідають про Йосифа Сліпого - фото 87690

На окремій стіні представлені три папські булли, видані Апостольською столицею за підписом Папи Пія ХІІ. Це рукописи на пергаменті з оригінальними печатками – номінація на єпископа, хіротонія і призначення на коад’ютора Митрополита Андрея. Теж відреставровані перед виставкою.

Кардинальський хрест - фото 87691
Кардинальський хрест

 

Маємо на кого рівнятися у вірі і певності, що вистоїмо: у Львові розповідають про Йосифа Сліпого - фото 87692

Безперечно, привертає увагу хрест українських греко-католицьких кардиналів – Михайла Левицького, Сильвестра Сембратовича, Йосифа Сліпого. Він теж має дуже цікаву історію паломництва. «У 1944 році цей хрест зі Львова вивезла до Канади графиня Ядвіга Сапіга, — розповідає о. Севастьян. — Сапіги були близькими приятелями Митрополита Андрея. Нині важко сказати чи то він сам дав його переховати і зберегти, чи вже Йосиф Сліпий, який теж з ними знався. Коли Патріарх Йосиф прибув до Рима і був призначений кардиналом, власне Ядвіга Сапіга передала йому цей хрест, як черговому кардиналу. Також Ядвіга Сапіга дала великі кошти на побудову собору Святої Софії в Римі, після її смерті, Патріарх з почестями похоронив її в підземеллі собору. Відтак після смерті Патріарха Йосифа цей хрест знову опинився в Канаді, а тепер він повернувся до Львова і ми раді його представити в нашій експозиції».

Маємо на кого рівнятися у вірі і певності, що вистоїмо: у Львові розповідають про Йосифа Сліпого - фото 87693

Також є в експозиції одна з нагрудних панагій Патріарха.

Антимінс, авторства єромонаха-студита Ювеналія Мокрицького. Він датований 1983 рік, Рим, свята Софія, Йосиф Патріарх кардинал. Цей антимінс Блаженніший Йосиф дав о. Ігорю Хабурському, який душпастирював в Канаді, у м. Торонто, звідки й вдалося о. Севастьяну його привезти.

Антимінс - фото 87694
Антимінс

 

З Торонта привіз він і портрет Патріарха Йосифа – твір відомого майстра гравюри Володимира Баляса, створений ним у 1976 році.

Володимир Баляс. Патріарх Йосиф Сліпий - фото 87682
Володимир Баляс. Патріарх Йосиф Перший

 

Також в експозиції проскомидійник зі святилища семінарійної церкви Святого Духа. Коли в 1941 німецькі літаки бомбардували головну пошту у Львові і бомби попали також в церкву Святого Духа, люди рятували, що могли. Так був врятований і цей проскомидійник. Його прикрашає барельєф «Жертвоприношення Авраамом свого сина Ісаака», а також чотири голови левів. На проскомидійнику – чаша, з якою звершував Літургію Блаженніший Йосиф, коли відвідував монастир студитів у Крефельді, в Німеччині.

Проскомидійник і Чаша - фото 87695
Проскомидійник і Чаша

 

Над проскомидійником – кардинальський герб Йосифа Сліпого.

Зі слів директора музею, відвідати виставку можна щодня з 10.00 до 17.00 за адресою: вул. Максима Кривоноса, 1. У цей час практично завжди хтось є в музеї, але краще все ж наперед домовитися про відвідини музею за телефоном 067 776 7957. Плати за вхід немає, але є скринька для пожертв на розвиток музею.

Виставкова зала - фото 87697
Виставкова зала

 

«Заохочую всіх, хто має змогу і бажання скласти таку пожертву на розвиток нашого музею, де ми хочемо творити не тільки пам'ять про Митрополита Андрея, зберігаючи і представляючи ті чи інші речі, що з ним пов’язані, як також творячи музей сакрального мистецтва. А в трохи дальшій перспективі – створення музею переслідуваної катакомбної Церкви, яка витримала ті півстолітні гоніння, для якого теж вже маємо багато матеріалів», — запрошує о. Севастьян Дмитрух.