Меноніти: німецька діаспора на півдні України
Ірина Голубенко
У 1786 р. князь Потьомкін відправив до Німеччини свого уповноваженого Р. Траппе з метою «набрати колоністів для Новоросійського краю». Перші менонітські сім’ї оселилася на острові Хортиця в урочищі Дніпра, в Таврійській губернії на річці Молочній, (нинішні Мелітопольський і Бердянський райони), Катеринославській губернії (нинішня Дніпропетровська область).
Хто такі меноніти?
Ця релігійна течія була заснована у XVI ст. в Голландії колишнім католицьким священиком Мено Сімонсом. Незважаючи на істотні відмінності з окремих питань догматики, більшість менонітів дотримуються Дордрехтського сповідання, остаточно сформульованого на конференції, що проходила в 1632 р. у голландському місті Дордрехт (Дорті). Для менонітства характерний міленаризм — віра в прийдешнє встановлення тисячолітнього Царства Божого на землі.
У менонітів хрещення відбувається у свідомому віці, коли людина здатна самостійно прийняти про це рішення. До того ж, хрещення не вважається таїнством, а є обрядом, що відбувається (у більшості груп шляхом обливання) у віці від 12 до 18 років. Меноніти практикують хліболамання (так вони іменують причащання). Причому меноніти не вірять у реальну присутність Ісуса Христа під час причастя. Ще одним обрядом у менонітстві є взаємне обмивання ніг. Обов’язковою церемонією вважається також обмін братніми поцілунками.
Більшість менонітів через релігійні переконання відмовляються від військової та державної служби, не дають клятв. Для частини менонітів характерні замкнутість і прагнення уникати контактів з навколишнім світом. У консервативних менонітських групах практикується церковне відлучення за гріх. Віруючі повинні носити простий одяг, а жінки вкривати голову під час богослужіння. Більшість менонітів підтримують сувору церковну дисципліну, несхвально ставляться до шлюбів з представниками інших конфесій.
Як все починалось?
Щоб заохотити переселенців освоювати незаселені степи Півдня, Катерина II надала їм чимало пільг: вічну свободу від рекрутської повинності, звільнення від податків впродовж 10 років, 65 десятин землі кожному сімейству, по 500 рублів на проїзд і придбання, матеріалів для будівництва та на закупівлю сільгоспінвентарю. У свою чергу меноніти повинні були надавати квартири і підводи для військ, що проходили через їх поселення, тримати в справності дороги і мости.
Поселенці-меноніти заснували 27 колоній. Найбільша з них — Гальбштадт (зараз Молочанськ). Спочатку їх було близько 250 сімейств. У 1809 р. до них долучились ще 600 протестантських родин.
Меноніти були дуже працьовиті, любили порядок, вели тверезе життя і допомагали один одному. Вони жили невеличкими сім’ями у великих зручних переважно кам’яних будинках.
Церковний устрій
На чолі менонітської громади стояв духовний провідник (пресвітер). Його обов’язками були: проповідь, пастирське піклування про душі, дотримання членами громади церковної дисципліни, духовне виховання, виконання Вечері Господньої і рукоположення на служіння обраних громадою пресвітерів і дияконів.
Крім пресвітера у громадах призначала кілька дияконів і проповідників. Проповідники не проходили обряд висвячення, в урочистій атмосфері пресвітер представляв їх громаді і здійснював молитву. Проповідники брали участь у церковній діяльності пресвітера, давали шлюби, відправляли похорони, але не хрестили і не здійснювали Вечері Господньої. Диякони допомагали при хрещенні і Вечері. Вони відповідали за церковне майно, надавали допомогу бідним і організовували служіння милосердя.
Хоч пресвітер, проповідники і диякони й керували громадою, найвищим її авторитетом все ж була братерська рада — усі члени церкви чоловічої статі. Більшістю голосів вони вирішували питання відлучення від церкви і прийому розкаяних; обирали, як правило, таємним голосуванням пресвітерів, проповідників і дияконів; відповідали за віровчення і практику церковного життя. Кожна окрема громада була повністю самостійною.
Час від часу представники громад збиралися на конференції, рішення які там приймалися мали обов’язкову силу для окремої громади тільки в тому випадку, якщо це затверджувала братерська рада конкретної громади. На конференціях старійшини мали право вирішального голосу, а проповідники та інші — право дорадчого голосу.
Економіка
Меноніти були добрими господарями. З 1828 по 1866 р. вони перетворили пустку на квітучий сад. Так у степу з’явилися фруктові, тутові і лісові дерева. Колоністи заклали Алтагирське і Старобердянське лісництва.
На хорошому рівні було в менонітів й скотарство, переважно вівчарство. У Молочанському окрузі в 1889 р. було до 10000 коней, більше 15000 голів рогатої худоби (дорогих порід) і близько 20000 овець.
Винокурні, пивоварні, суконні, цегляні і черепичні фабрики та заводи, млини та майстерні — все це було побудовано і успішно розвивалось завдяки впертій праці і німецькій педантичності колоністів. Вони першими почали виготовляти добрива, прокладали дороги, зводили лікарні і навчальні заклади.
Соціальна сфера
Меноніти дуже цінували грамотність, вважаючи її «найважливішою потребою суспільства». Між ними не було неписьменних. Діти обов’язково повинні були ходити до навчання. Майже в кожній колонії була школа. В основному це були однокласні навчальні заклади. Окрім початкової школи на Хортиці і Гальбштадті діяли вищі та ремісничі училища.
В Гальбштадті працювало «Товариство взаємного страхування від вогню». У більшості поселень громадами створювалися так звані «сирітські каси». Вони наглядали за майном сиріт, стежили за вихованням і навчанням дітей, які не мали батьків.
У 1911 р. в поселенні Кічкас на кошти громади було створено лікарню «Віфанія» на 200 місць для душевнохворих та епілептиків. У колоніях Молочанського менонітського округу Гальбштадт і Гнаденфельд діяли 3 приватні шпиталі, два з яких мали рентген-кабінети.
Криза і переселення
Досить налагоджене життя менонітів почало руйнуватись після революції 1917 і війни 1917-1922 рр. Усіх господарів визнали куркулями, а їх ферми і підприємства конфіскували. Проте ще більших страждань менонітам принесла війна. Лінія фронту, яка за цей час 23 рази проходила по землях Таврії, доводила села, маєтки та окремі господарства до повного виснаження й руйнування. І білогвардійці, і червоноармійці бачили в мирних селянах південних областей потенційних «посібників ворогів». Ще одним випробуванням став голод 1921-1923 рр., меноніти вижили тільки завдяки допомозі братів та сестер громади із Пенсільванії.
Розкуркулення, голод, масові ув’язнення, війна призвели до того, що меноніти почало сім’ями емігрувати до Америки, Канади та Парагваю.
Коли влітку 1941 року німецька армія напала на Радянський Союз, деякі менонітські громади сприйняли німців як визволителів від комуністичного режиму, від якого вони так настраждались. Коли німці почали відступати багато менонітських сімейств повернулись у Німеччину, де були прийняті як Volksdeutsche (етнічні німці). Радянський уряд звинуватив усіх менонітів у «колективній співпраці з німцями» і цілі менонітські громади були виселені до Сибіру і Казахстану, багато віруючих опинились в ГУЛАГу.
Коли режим став менш звірячим, меноніти повернулися на землі, де вони раніше жили. А у 90-х уряди Казахстану, Росії та України дали цим людям можливість емігрувати, і переважна більшість з них виїхали до Західної Європи та Північної Америки.
Меноніти сьогодні
За деякими оцінками, сьогодні в 65 країнах світу проживає близько 1 300 000 менонітів. Але, як і колись Мено Сімонс, меноніти нарікають на брак єдності. Під час Першої світової війни розбіжності щодо політичних подій у світі викликали серйозний розкол серед менонітів. У Північній Америці багато з них відмовлялися від військової служби. Натомість, як твердять історики, у Східній Європі до 1914 року їх позиція непротивлення злу насильством по суті стала справою минулого.
Меноніти переважно оселяються громадами там, де місцева влада дозволяє їм спокійно жити. Віруючі живуть численними віддаленими колоніями, у кожній з яких свої правила. У деяких колоніях заборонений автотранспорт (люди користуються кінними возами), в інших — заборонені радіо, телебачення і музика. У членів одних громад до сих пір на одязі замість ґудзиків петлі і гачки, і їхні чоловіки не голять бороди; а в деяких поселеннях навіть не дозволяється вчити мову тієї країни, в якій живе громада.
Сьогодні в Україні діють три менонітські громади в Запорізькій області та Херсоні. У Запорізькій області одна з громад має власне церковне приміщення. При всіх громадах діють недільні школи.
До пам'яток менонітської спадщини сьогодні проводять екскурсії, зокрема, для школярів, щоби вони знали історію рідного краю. Серед місць, які пропонують відвідати: колишня німецька колонія Розенгарт (нині село Новослобідка), де збереглися сільська школа; господарські будівлі менонітів XIX - поч. XX ст.; колишня німецька колонія Кронсталь над річкою Середня Хортиця (село Долинське), де є заводські приміщення і школа; в селі Широке цвинтар менонітських поховань; в с. Лукашеве (громадський музей з історії заселення краю, Свято-Успенська церква, місця археологічних розкопок); в с. Миколай-Поле — будівлі колишньої кірхи, школи, магазину менонітів-переселенців; культурний центр менонітів; в с. Федорівка — колишні житлові будинки менонітів XIX - поч. XX ст.
Також менонітська спільнота діє в Тернопільській області. Але це вже нова спільнота, яка виникла на основі іншої протестантської конфесії.
Світлини зі сайтів: "Ленинское - от времен изначальных ...", "В Мелитополе", Михайлівської сільради та інших.
Список літератури і використаних джерел:
- Савинский С. Н. «История русско-украинского баптизма», изд. «Богомыслие», Одесской Богословской семинарии, 1995.
- Веб-сайт церкви «Благодать», м Мелітополь, http://gracemelitopol.org/ocherk-po-istorii/.
- http://cerkva.ks.ua/napravleniya/mennonity/bratskie-menonity.html
- http://mria.zp.ua/tainu-proshlogo/item/833-молочанск-немецкая-колония-на-украине.
- http://ru.knowledgr.com/00013656/Менонит.
- http://www.geocaching.su/?cid=12166&pn=101.
- https://ru.wikipedia.org/wiki/Меннонитство.
- К.Нікітенко. Трагедія менонітів. // "Дзеркало тижня"
