Мережа вірних

12.04.2020, 12:57
Трансляція богослужінь – не нове явище. Для вірних УГКЦ усе почалося ще у 50-х роках минулого століття, - наголошує літургіст Максим Тимо

Трансляція богослужінь – не нове явище. Для вірних УГКЦ усе почалося ще у 50-х роках минулого століття, коли радіо Ватикану почало щонеділі транслювати Божественну Літургію. Трансляції Літургії в часи, коли Церкву переслідували, були справжньою духовною підтримкою для багатьох вірян. Те, наскільки вони були важливими для вірних УГКЦ і водночас лячними для тодішнього радянського режиму, засвідчують багаторічні спроби “глушити” ватиканське радіомовлення на території тодішнього СРСР. Лише у другій половині 1980-х цю протидію радіомовленню з Апостольської столиці припинили. Від часу відновлення Україною незалежності можливість дивитися по телебаченні богослужіння з нагоди великих свят – Різдва, Пасхи, П’ятдесятниці чи інших урочистих нагод – стало звичним явищем. Для когось це навіть перетворилося на телевізійний святковий атрибут. Відколи інтернет проник у наші домівки й навіть кишені, до теле- додалися й інтернет-трансляції. Насамперед вони були орієнтовані на людей, які з поважних причин не могли прийти до церкви – недужих чи подорожуючих. За останні тижні ситуація в Україні, як і у всьому світі, радикально й неочікувано змінилася. Вимушені обмеження щодо участі християн у спільних храмових богослужіннях вивели практику трансляцій богослужінь на новий рівень і поставили перед викликами і тих, хто стоїть перед мікрофоном у храмі, і тих, хто перебуває перед монітором вдома. В умовах посиленого карантину й самоізоляції долучатися до літургійної молитви онлайн фактично стало повноцінною духовною практикою, нормою і вимогою, до якої заохочує і світська, і церковна влада.

Церковні служителі – священики, співці – повинні тепер готуватися до богослужінь і проводити їх по-особливому. Адже готуватися до богослужіння сьогодні – це не лише розгорнути церковні книги, запалити свічки та кадило, а й перевірити, чи працює мікрофон, налаштувати веб-камеру. Окрім того, проводячи богослужіння, священикові треба докладати особливих старань, щоб чітко і зрозуміло вимовляти слова літургійних молитов і піснеспівів у мікрофон, виголошувати проповідь без живого зорового контакту, а з думкою про людей, які дивляться з екранів та моніторів. Новітні технології увійшли у сферу сакрального і знадобились у такий критичний момент.

Християни, які ставляться до участі в церковній молитві серйозно й відповідально, переглядають трансляції богослужінь по-різному: хтось – зосереджено і в тиші, хтось – на тлі якихось хатніх справ, хтось – їдучи в автомобілі, а хтось – навіть працюючи за комп’ютером. Чи є якісь приписи (вимоги, поради) щодо того, як долучатися до онлайн-трансляцій богослужінь? Здається, поки що нема. Втім я як людина, яка протягом багатьох років має безпосередній стосунок до “офлайн-богослужінь” (цілком припускаю з’яву такого чудернацького неологізму), а тепер – і до “онлайн”, хочу поділитися кількома думками і практичними порадами, що адресовані християнам, які моляться вдома.

1. Перша й основна порада буде очевидною, але вважаю за потрібне наголосити на ній: під час трансляції не займатися іншими справами, а свідомо присвятити цей час Богові та молитві. Для цього потрібно зручно сісти біля комп’ютера (смартфона, планшета) чи стати перед іконою, яка є вдома. Можна також перед іконою запалити свічку, яка є одним із традиційних символів Божого світла та Його присутності. Якщо це християнська сім’я, то бажано, щоб батьки залучили до перегляду трансляції дітей, адже можливості спільно піти до храму в неділю тепер немає. Інакше кажучи, важливо, щоб перегляд трансляції був подією, а не звичним “споживанням контенту”. Усвідомлюю, що для багатьох це буде непросто, адже усім нам (а дітям – особливо) важко довго утримувати увагу. Особливо якщо йдеться про монітор ноутбука чи екран смартфона, з якого ми споживаємо безліч інформації: дивимося фільми чи онлайн-лекції, читаємо і пишемо тексти, гортаємо нескінченну стрічку соцмереж. Тут потрібне певне духовне зусилля. Дивитися (чи слухати) трансляцію богослужіння варто уважно й молитовно. Якщо це добре відоме для вас богослужіння, можна пошепки чи співано повторювати слова молитов, якщо ні – просто уважно слухати.

2. Одночасно можна зробити і ще одну добру справу – поширити трансляцію у соцмережах. Як відомо, це допомагає охопити більшу кількість людей, які хотіли б долучитися, але, можливо, ще не вміють самостійно знайти відповідну трансляцію на просторах інтернету.

3. Не обов’язковими, але досить важливими є коментарі під трансляцією. Спостерігаю, що найчастіше в них користувачі пишуть імена людей, за яких просять молитися. Така практика зрозуміла, але, на мою думку, не надто ефективна й потрібна, адже під час трансляції священик не має змоги стежити за коментарями. Якщо хтось хоче попросити про молитву за певних осіб, то краще контактувати безпосередньо зі священиком. Знаю, що для цього парафіяльні спільноти створюють Google форми чи бесіди в месенджерах, де можна писати прохання про молитву. Натомість коментарі є важливішими з психологічної та екзистенційної точки зору. У ситуації, коли люди не можуть бачити одне одного у храмі, важливо словесно й емоційно виражати солідарність: написати звідки, хто слухає трансляцію, хто що переживає, висловити вдячність тощо. Надзвичайно зворушливо читати коментар про те, як людина долучається до молитви, скажімо, з іншої країни. Знаю, що багатьох священиків це підбадьорює і надихає. Прикметно, що впродовж останнього року в УГКЦ дедалі гучніше лунає теза про глобальну Церкву. Так-от, нині, в умовах карантину, завдяки онлайн-трансляціям Літургії Церква реально відчуває себе глобальною структурою. Християнська спільнота вірних сьогодні виявляє себе як мережа вірних. Церква нині постає як мережа молільників, об’єднаних під час живої трансляції богослужіння “єдиним серцем і устами”. У коментарях також можна висловлювати конкретні побажання, які б допомогли покращити трансляцію. Можливо, потрібно змінити її час, звернути увагу на певні технічні моменти, пов’язані зі звуком чи якістю відео.

Неочікувано для багатьох із нас сучасна ситуація вимагає особливої християнської місії – бути Церквою, тимчасово не “ходячи до Церкви”. Хочеться вірити, що така кризова ситуація сприятиме очищенню і оновленню релігійної свідомості серед християн, новому переосмисленню на кшталт “Чим для мене є Церква?” і “Ким для Церкви можу стати я?”.

Максим Тимо

"Локальна історія", 10 квітня 2020