«Ми стоїмо на порозі четвертої хвилі п’ятидесятницького пробудження» – голова Світової п’ятидесятницької спільноти Вільям Вілсон

Ольга МІЦЕВСЬКА, Людмила БЕНДУС, Дмитро ДОВБУШ, Юрій ВАВРИНЮК, Ірина БОРОВКОВА

На конференції в Луцьку Вільям Вілсон мав дві проповіді та провів брифінг для журналістів релігійних ЗМІ у якому поділився своїм баченням про перспективи розвитку п’ятидесятницького руху в Україні та світі.

— Доктор Вільям, розкажіть якою ви бачите перспективу співпраці World Pentecostal Fellowship й українських п’ятидесятників? Чим можуть українці стати за приклад для п’ятидесятницької спільноти світу?

— Я думаю, що сьогодні Україна важлива для усіх. Особливо для нас як п’ятидесятників. Ми знаємо, що Україна протягом останніх двох-трьох десятиліть переживала велике пробудження. І зростання сповнених Духом християн протягом цих років було дивовижним. Світ щодня чує про Україну з різних ЗМІ. І християни з усього світу щоденно моляться, щоб Господь дав вам благодать у цей складний час.

World Pentecostal Fellowship представляє традиційний п’ятидесятницький сегмент на багатьох світових форумах, засіданнях місіонерських та теологічних комісій. Ми говоримо від імені різних національних Церков, у тому числі деяких українських. Тому хочемо, щоб УЦХВЄ також була залучена до співпраці.

Я переконаний, що Церква в Україні — це одна з найбільших надій цього світу. Ви робите багато – виявляєте сміливість, благодать і любов у дуже складний час. Ви — тут, а ми за межами України, служимо людям, які зранені та страждають. І від імені Світової п’ятидесятницької спільноти дякую вам за роботу. Я приїхав до України, щоб підтримати ваші руки й підбадьорити продовжувати працю. І мені приємно бути з вами.

— Які найбільші виклики нині переживає Світова П’ятидесятницька Спільнота і як їх можна подолати?

— Серед викликів сьогодення — це допомогти молодому поколінню долучитися до служіння у силі Божій. Ми ставимо собі запитання: як має змінитися Церква, щоб краще послужити для молоді? У світі є національні п’ятидесятницькі церкви більш відкриті до молоді, а інші — навпаки, втрачають спадковість поколінь і цим ставлять під за грозу розвиток своїх церков завтра.

Ще один великий виклик для сповнених Святим Духом християн – це здатність якнайліпше служити для інших вірян. Бо християнство, сповнене Святим Духом, більше не є міноритарною частиною Церкви – нині нас близько 700 млн по світу. Це великий рух, що найшвидше зростає у християнському світі. Нас уже не так просто «не помітити» або позбавити впливу. Уряди звертають увагу на нас, інші деномінації звертають увагу на нас. Тому постає питання: як краще служити людству, не втрачаючи нашої ідентичності та не забуваючи, хто ми є. Не іти на компроміс зі світом та не припиняти молитви в Дусі, але ділитися цим з іншими.

— Які перспективи для П’ятидесятницього руху ви бачите?

— Насправді ми дуже різноманітна група. Під цією «парасолькою» з назвою «п’ятидесятники» ховаються багато різних громад. Дивно, що за 120 років після пробудження на Азуза-стріт ми такі різні й нас так багато. Але ми об’єднані завдяки хресту Ісуса Христа і тій єрусалимській світлиці.

Щодо перспектив скажу, що в християнській соціології, коли ми говоримо про працю Святого Духа, виділяють три хвилі: перша почалася від Азуза-стріт (що сформувала історичний п’ятидесятницький рух) і відбувалося це орієнтовно до 1960-их років. Друга хвиля охоплює 1960-ті 1970-ті роки (це так зване п’ятдесятницьке оновлення, тоді християни різних деномінацій почали переживати хрещення Святим Духом, зокрема це католики, англікани). І третя хвиля — з 1980-их до 1990-их, коли активно зароджувався неоп’ятидесятницький та неохаризматичний рух. Їхньою особливістю є велика кількість незалежних церков. І вони охоплюють своїм служінням тих, хто є поруч. Тому багато таких незалежних церков утворилося по всьому світу, зокрема і в Україні.

Усі ці три групи зростають, але, я вірю, що нині ми перебуваємо на порозі четвертої хвилі пробудження, бо в сучасному молодому поколінні я бачу жагу до Бога. Тому очікую свіжого глобального руху Святого Духа. Це, можливо, виглядатиме трохи по-іншому, ніж ми звикли. Може, це нас навіть здивує, але я бачу цей потенціал у студентах біблійних шкіл, де служу. Вони змінять церкву в багатьох вимірах. І хоча послання, Євангеліє залишається незмінним – будуть змінюватися шляхи та форми благовістя. Вірю, що ми, старші люди, зможемо це пережити. Тому я очікую тієї четвертої хвилі.

— Російська агресія та війна в Україні розколола і християнське середовище також. Українців травмує реакція віруючих росіян, які не засуджують цієї агресії, а деякі навіть і схвалюють. Як ви ставитеся до того, що вони мовчать про ці події?

— Світова п’ятидесятницька спільнота комунікує з п’ятидесятниками в усьому світі без будь-яких упереджень. Ми намагаємося досягати всіх.

Я добре поінформований щодо того, про що ви говорите, знаю про вашу тривогу. Разом з тим я думаю, що, можливо, не всі п’ятидесятники в Росії відчувають, реагують і поводяться так, як ви кажете. Я знаю декотрих із них, і вони плачуть та страждають через війну. Тому не варто засуджувати всіх через тих, кого ми бачимо публічно.

Не знаю, що б я міг тут іще додати. Лише те, що ми плачемо про кожну війну, яка стається у світі. Ми молимося за мир і стаємо проти всякої несправедливості, де б це не було.

— Трохи особисте запитання: ви дуже багато подорожуєте. Які країни залишили у вас найбільш приємне, а які найбільш неприємне враження?

— Здивуєтесь, але Україна – і приємне, і неприємне водночас. Коли ми з командою вперше добиралися сюди на початку 90-х, то прилетіли в Москву, а потім їхали автомобілем до Слов’янська. Температура була нижче нуля, і скло у нашому авто з внутрішнього боку на сантиметр вкрилося льодом. І десь двадцять годин ми їхали в цьому автомобілі – це жахливі спогади. Але коли я побачив, що Бог тоді робив в Україні й відчув ту любов, яку дали мені українці, то це лишилося одним із найкращих моїх спогадів.

Я міг розповідати про подібні ситуації з різних місць, де побував. Але в мене є така вибіркова амнезія: стараюсь все погане забувати, а пам’ятати те, що робить Бог. Бо це того вартує.

Коли я вперше приїжджав до України, їжі не було. У 90-их на Донбасі була криза з хлібом. Коли ми приходили в ресторан, нам не подавали меню, а давали те, що є, — на що встигли закупити продукти. Борщ тоді зазвичай був, тому з того часу я люблю борщ. Іноді був хліб, іноді навіть якась ковбаса. А в інших країнах я їв, наприклад, і мавп, і різне інше. В одній країні мене вкусив пацюк. У багатьох місцях моє життя було під загрозою – багато чого пережив, подорожуючи по світу. Але про те забуваю, а пам’ятаю, точніше хочу пам’ятати, спілкування з моїми братами й сестрами, моменти, коли люди приходять до Господа, і друзів, яких я маю по цілому світові.

Для довідки:

Доктор Вільям М. Вілсон — очільник World Pentecostal Fellowship, четвертий президент університету Орала Робертса (кількість студентів якого перевищує 6000). Також очолює Всесвітній рух «Empowered21» – міжцерковну платформу, що об’єднує лідерів 25 глобальних християнських організацій світу.

Він входить до складу різних рад та організацій, включаючи Національну асоціацію євангелістів, Міжнародне християнське посольство в Єрусалимі, Американську асоціацію президентів незалежних коледжів та університетів, Раду президентів Ліги Самітів тощо.

Крім того, Вілсон є автором кількох книг, зокрема «Father Cry» («Плач батька»), «Foundations of Faith» («Основи віри»), «Fasting Forward» («Швидке просування вперед»), «Generation Z: Born for the Storm» («Покоління Z: Народжені для бурі») та його останньої книги «The Power of One» («Сила одного»).
У Вілсона та його дружини Лізи двоє дітей син Ешлі та донька Сара, семеро онуків. Родина Вілсонів проживає в Талсі, штат Оклахома.