"Ми всі повернемося до нормального спілкування і це станеться швидше, ніж нам здається", - Кирил Говорун про міжправославні стосунки
"Істерика про страждання УПЦ МП свідчить про те, що це ненадовго, бо в стані істерики і психозу не можна довго існувати. Ця істерика - це спроба показати, чому ми не повинні бути разом з ними, а коли заспокояться, перестануть істерити, то побачать, що насправді причин не спілкуватися не існує, не залишилося. Ми всі повернемося до нормального спілкування і це стане швидше, ніж нам здається", - сказав богослов.
На запитання, яку роль у цій ситуації відіграє Москва, Кирил Говорун відповів:
"Москва зацікавлена, але потрібно розрізняти між різними сферами. Це політичні існтитуції, чи церковні, які інколи знаходться в антипатії до політичних, що не зважди зовнішнішнім спостерігачам помітно. У самій Москві є помірковані люди, священики і єпископи, які розуміють, що це шлях в нікуди. Те, що Москва розірвала односторонньо стосунки з Константинрополем - це шлях в нікуди. Це лише тактичний крок, який приведе до стратегічної поразки. Політична Москва зацікавлена, щоб в Україні був розлад і ненависть один до одного. Як тільки рівень істерії і ненависті припиниться, люди почнуть розмовляти один з одним і врешті порозуміються, тому я дивлюся оптимістично на перспективи спілкування. Я думаю, що воно відновиться швидше, ніж нам здається".
За його словами, істеричну поведінку можна пояснити теорією про те, що люди намагаються знайти сенс свого існування, своєї ідентичності.
«Ідентичність УПЦ МП будувалася на тому, що цю Церкву визнає православний світ. Свого часу, коли я був у цій Церкві головою відділу міжцерковних зв’язків, ми приділяли цьому дуже багато уваги. Це було головне завдання – забезпечити визнання, комунікацію з православним світом. Це був сенс нашого існування в Україні — як ми пояснювали іншим, чому ми тут — через те, що нас визнає Світове Православ’я. А тепер Світове Православ’я починає визнавати ПЦУ. Який тоді сенс нашого існування. Коли чогось не вистачає, людина впадає в істерику. Просто брак сенсу свого існування — навіщо ми існуємо як церковна структура за умови, якщо Світове Православ’я визнає іншу Церкву?» – резюмує архимандрит.
