Мистецтво допомоги

Німецький пенсіонер зібрав 150 тисяч євро для цільових проектів в Україні, котра страждає від війни. Як? Бажанням і авторитетом.

Петер-Пауль Штраубе, голова спільноти “Екуменічний Собор Бауцена” вважає, що передавати в Україну потрібно лише те, що просять самі українці. Величезні збірки проводить, використовуючи особисті знайомства та довіру. Усе це називає не допомогою, а підтримкою.

“В перший день війни ми подумали, що треба щось робити, треба підтримати людей в Україні. Наші серця казали: ми повинні щось зробити. В Бауцені багато людей хотіли щось зробити, але вони не знали, що саме мають робити”, — так згадує початок повномасштабного вторгнення росіян Петер-Пауль Штраубе, співзасновник католицького конференц-центру і організатор багатьох екуменічних проєктів у Південно-Східній Німеччині. Він вже три роки на пенсії, але залишається активним, коли йдеться про допомогу іншим.

Раніше Петер-Пауль понад 20 років співпрацює з львівським Фондом святого Володимира, організовувує збірки, частину коштів з яких переказували цьому фонду, не раз бував у Львові, тож мав конкретні контакти в Україні. “У нашому соборі в Бауцені щоп’ятниці о 18 годині є екуменічна молитва католиків і лютеран (євангелістів) за мир. На неї зазвичай приходить не багато людей — 10-15 осіб, але коли почалася війна, церква була повна, прийшло понад 150 людей. Вони молилися за мир, але не знали, як ще можуть допомогти”. До них вийшов Петер і розповів про Фонд святого Володимира. Того ж дня вони почали збирати гроші і за два місяці зібрали 150 тисяч євро.

Концепція пана Штраубе була такою, що не потрібно вгадувати, що саме передати, аби не надсилати непотрібних речей. А у Фонді знали, на що спрямувати отримані гроші, оскільки уже мали запити від постраждалих.

Відтак, працівники Фонду на львівському вокзалі зустрічали біженців зі сходу і надавали їм першу необхідну допомогу. Також вони організували 10 автобусів, які відвезли біженців на кордон, а по ту сторону українців уже чекали 10 інших автобусів зі Швейцарії, які доправили шукачів прихистку у Швейцарію.

“Ми хотіли допомогти тим людям, які мусили покинути свій дім, свою країну або просто мали труднощі через те, що Росія напала на Україну”, — пояснює наміри німців Петер. — “Зокрема, багато потреб з’явилося у солдатів. А Фонд святого Володимира готує їжу для військовослужбовців. Тож ми купили тістомісильну машину, щоб пекти хліб, щоб люди мали, що їсти. Також ми купили вакууматор для пакування продуктів, щоб вони не псувалися надто швидко. Окрім того, ми відправили фуру на 4 тонни і в ній були лише ті речі, які люди потребували. Ми не купували нічого на свій розсуд, а тільки те, що нам замовили”.

Машина з Бауцена поїхала до польсько-українського кордону, там її розвантажили і все спакували в приватні автомобілі, які переправили цю допомогу в Україну. А по українській стороні була вантажівка з Фонду і в неї все перевантажили.

“Теж була історія з фермерами — ми купили насіння кукурудзи на 2 тисячі євро, щоб селяни, чиї запаси знищили росіяни, мали чим засіяти 15 гектарів землі і згодом мати врожай.

Наступний проєкт підтримки українців, над яким ми зараз працюємо разом з лютеранами, називається “Дитячий цирк”. З 10 по 17 червня 4 волонтерів з Саксонії поїдуть до Львова. Там вони 5 днів будуть працювати у літньому таборі з молоддю і дітьми зі сходу, які знайшли прихисток у Львові”.

Також Фонд святого Володимира як посередник передав допомогу на військові госпіталі, лікарні, школи, які приймають біженців, центри соціальних послуг, спілку багатодітних родин, на релігійні організації та храми, на Гуманітарний Штаб для допомоги тимчасово переміщеним особам. Здебільшого допомогу скерували в райони проведення бойових дій сходу та півдня України. І так виконали доручення німецьких друзів за їх цільовими програмами.

Окрім того, що Петер-Пауль зорганізував для допомоги українцям велику католицько-протестантську громаду, він у своєму домі два місяці гостив дружину та дітей українського священника. Також за його ініціативи місцеве парафіяльне помешкання, призначене для пілігримів, виділили для українських біженців.

Крім звичайної збірки католики і протестанти Бауцена організували органний концерт у їхньому міжконфесійному соборі. Іншого разу це був міський концерт за участі лужицької нацменшини, а ще — окремі виступи гітаристок. Таких невеликих проєктів було десятки, остання акція принесла 350 євро.

Поза тим дві великі організації, які допомагають людям в цілому світі, — Карітас і Дияконія — також підтримали українців, котрі потерпають від війни.

“Однак, найбільший результат дають не такі великі проєкти і не великі відомі організації, — видає секрет успіху пан Штраубе. — Найкраще збірка працює тоді, коли її організовує людина, яку ти знаєш”. А Петера дуже добре знають в Бауцені і околицях та навіть у Дрездені й в міністерствах, зокрема, чимало впливових людей завдяки його активній діяльності в католицькому та екуменічному середовищі та багатьом ініціативам, які він започаткував. “З деякими з них ми не бачилися 10 років, а тепер вони підтримують мої проєкти для України. Людям, які хочуть допомогти, набагато легше дати гроші, більшу суму, не просто 1 євро, тому, кого вони знають, ніж просто перечислити на рахунок чи кинути в скриньку для пожертв”.

Петер-Пауль навіть не очікував зібрати таку суму. Але на ній не зупиняється. “Усі 100% йдуть на проєкти, в даному випадку в Україну, і жоден цент не йде на роботу людей в проєкті, ми все робимо на волонтерський засадах”. Аналогічно спільнота Фонду святого Володимира працює на волонтерських засадах, використовує кошти німецьких спонсорів тільки в цільовому призначенні. Тож усі пожертви отримують ті, кому вони призначені.

А найбільше тішить пана Штраубе те, що ці ініціятиви, попри те, що їх започатковує Католицька Церква, підтримують не тільки християни. Допомагають багато людей, які не належать до жодної Церкви. “В Бауцені є маленький університет. До мене прийшов один зі студентів, він зі своїми друзями хотів підтримати Україну. Але вони не хотіли нести гроші в велику організацію, вони хотіли дати їх особі чи маленькій інституції, яка знає конкретних потребуючих людей в Україні. І їх скерували до мене. Ці студенти розробили флаєри з QRкодом, коли його скануєш, переходиш на сторінку нашого проєкту, на якій можеш залишити гроші”.

Переважно усі пожертви переказують на рахунок благодійного проєкту, який підтримує Україну. Іноді це готівка, яку кидають в скриньки під час акцій або приносять Петеру-Паулю.

Чоловік сподівається, що його проєкти підтримають ще більшу кількість потерпілих українців. Йдеться не тільки про матеріальну допомогу, а також про моральний стан і віру в майбутнє. “Наш католицький конференц-центр співпрацює з аналогічною структурою в Чехії, це всього 100 км від нас. Там живе 80 осіб зі східної України, котрим довелося втікати кілька років тому, коли війна охопила Донбас. Ми організували для цих українців екскурсію Дрезденом, щоб показати, що місто, яке колись також повністю знищили під час війни, можна гарно відбудувати. Так ми дали цим людям надію”.