• Головна
  • Моніторинг
  • Митрополит Епіфаній: «Ми готові розпочати діалог щодо єднання всіх у ПЦУ. З нашого боку немає вимог про покаяння»...

Митрополит Епіфаній: «Ми готові розпочати діалог щодо єднання всіх у ПЦУ. З нашого боку немає вимог про покаяння»

13 квітня, 18:54
Під час візиту в Бучу - фото 1
Під час візиту в Бучу
Джерело фото: facebook/Митрополит Епіфаній
«У такий складний час можна отримати допомогу тільки від Бога, Бог реально допомагає нам. Ми можемо це побачити навіть у перші дні цієї страшної війни. Київ міг упасти в будь-яку мить, але з ласки Божої не впав, Господь зберіг можливість захисту. І як ви бачите, поступово, з Божою допомогою вже звільнено Київщину, Чернігівщину, Сумщину, і я переконаний, що надалі поступово ми отримаємо повну перемогу і на сході», - говорить предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній у відповідь на питання про те, як не втратити віру в цей надскладний час.

Джерело: Лівий берег

Соня Кошкіна

Як і вище політичне керівництво країни, він залишається в Києві, у своїй резиденції в Михайлівському монастирі. Хоча визнає: в перші дні, особливо коли в столиці працювали ДРГ, небезпека була дуже великою – Михайлівський зазнав кількох атак, але, на щастя, вдалося відбити. «З даних різних розвідок я знаю, що перебуваю в них (росіян. – С.К.) у певних списках – тих, хто становить для них загрозу… Але я повинен бути там, де мене потребує моя паства. Коли надійшло повідомлення про те, що Бородянка відкрита після розмінування, є можливість поїхати і відвідати там людей, я без жодних вагань прийняв рішення їхати, хоча це, можливо, небезпечно», – додає.

У великому інтерв’ю ми поговорили з Митрополитом Епіфанієм про те, як ПЦУ переживає військову навалу; що відбувається всередині самої церкви; чи готова вона – та на яких умовах – прийняти до себе не просто парафії, а й вищих архієреїв МП, які вирішили розірвати стосунки з російською церквою; яке загалом майбутнє чекає на РПЦ і яка вірогідність того, що суд Пентархії позбавить Гундяєва патріаршого сану?

Окрім того, спробували знайти відповіді на питання, які найчастіше ставили наші читачі: чому Бог допускає війну та масові страждання; як не зневіритися після жахів Бучі та Ірпеня; чи зможемо ми колись пробачити росіянам?

«Протягом останніх 30 років ми як нація певною мірою недооцінили той великий дар, яким ми володіли - дар свободи і незалежності»

Чи не відразу після звільнення Київської області від окупантів ви відвідали Ірпінь, Бучу, Бородянку. Скажіть, як пережити те, що ви - і всі ми - там побачили? Як повернути віру в серця людей?

Дійсно, протягом останніх днів я відвідав практично вщент зруйновані містечка біля Києва: Бучу, Ірпінь, Гостомель. Учора (8 квітня. – С.К.) побував і в Бородянці, яку щойно розмінували, бачив на власні очі ті звірства, які були вчинені проти мирного населення з боку окупантів. Особливо в Бучі. Помолившись на братській могилі, побачив, наскільки це місто постраждало. Сотні невинно вбитих мирних мешканців. Не було жодної військової причини це чинити. Але як ми бачимо, ідеологія «русского міра» принесла на нашу землю велике горе. Принесла біль, страждання, які ми зараз переживаємо.

Ми повинні пройти ці випробування, які випали на нашу долю, іншого виходу немає. Повинні боротися до кінця, щоб це зло, яке зараз вирує на нашій землі, присікти, щоб воно не мало подальшого розповсюдження. Бо я завжди говорю, особливо нашим іноземним друзям, іноземним партнерам, щоб вони якомога більше в цей складний час підтримували нас, українців. Бо якщо ми не вистоїмо, якщо ми впадемо, це зло розповсюдиться далі і війна буде в домівках європейців.

Ми сильні, ми духовно сильні, але ми потребуємо і допомоги в цей непростий час.

   - фото 91323
 
Джерело фото: Надано ПЦУ

…Жахає те, що люди могли чинити над іншими людьми таке насильство, такі страшні речі. Убивати, знущатися, виявляти просто нелюдську жорстокість. І в Бучі, і в Ірпені, і в Гостомелі видно великі руйнування, але більш помітні вони, напевно, в Бородянці, бо Бородянка - місто невелике, воно компактне, але вщент зруйноване. Зараз розпочали розбирати ці завали, і кожного дня знаходять багато загиблих українців, які не мали можливості евакуюватись, бо Бородянка прийняла на себе перший удар. Ще 24-25 лютого по ній було завдано авіаударів, внаслідок чого багатоповерхівки в центрі міста практично повністю зруйновані.

Багато людей питають, як не втратити віру, коли бачиш всі ці кадри і розумієш, що цей жах відбувся насправді?

Навпаки, ми повинні утверджуватись у вірі, тому що покладаємо свою надію на Бога. Ми повинні розуміти, що у світі діє не тільки добра сила, діє не тільки Бог, але і, звичайно, зла сила, диявольська. Зло не має природи як такої, воно паразитує на добрі. І тому в нас зараз відбувається не просто видима боротьба в Україні. Ворог виявляє диявольські якості, тому що диявол намагається знищити все живе. І ми бачимо, що ворог нищить усе живе - людей і навіть тварин, тобто в них немає якостей, якими повинні володіти люди, немає емпатії, елементарного людського співстраждання.

Серед нашого народу навпаки, я бачу в людях зараз прояв глибокої віри. Бо на війні важко лишатися атеїстом.

У такий складний час можна отримати допомогу тільки від Бога, Бог реально допомагає нам. Ми можемо це побачити навіть у перші дні цієї страшної війни. Київ міг впасти в будь-яку мить, але з ласки Божої не впав, Господь зберіг можливість захисту. І як ви бачите, поступово, з Божою допомогою вже звільнено Київщину, Чернігівщину, Сумщину, і я переконаний, що надалі поступово ми отримаємо повну перемогу і на сході.

Прострілені прапори майорять у Чернігові (уже після розблокування міста), 6 квітня 2022 р. - фото 91324
Прострілені прапори майорять у Чернігові (уже після розблокування міста), 6 квітня 2022 р.
Джерело фото: EPA/UPG

Ворог відійде поступово, а ці випробування ми пройдемо, станемо ще більш духовно сильними, витривалішими, проаналізуємо в майбутньому, що ми робили протягом останніх 30 років, можливо, не так. Ми бачимо, що війна змінила загалом ситуацію, і тут, на теренах сходу України, ті, хто поки що “хитався”, тобто був прихильником усього російського, зараз змінюються, і ми як єдина нація даємо відсіч ворогу.

Але чому Бог допустив цю війну і такі страждання?

Нам важко інколи пояснити, чому певні речі відбуваються в нашому житті. Інколи Господь попускає людям випробування і страждання для того, щоб вони стали кращими, для того, щоб змінилися, щоб обрали шлях правди і йшли ним до спасіння. І тому ці випробування, які Господь попустив нам, ми повинні знести, повинні пройти їх, переоцінити те, що було зроблено нами до цього часу, змінитися, стати кращими. І разом далі будувати наше спільне майбутнє.

Тобто страшні випробування послані нам для нашого посилення, а не за гріхи наші, як говорять деякі батюшки?

Бачите, протягом останніх 30 років ми як нація певною мірою, напевно, недооцінили той великий дар, яким ми володіли і володіємо, - дар свободи і незалежності. Але через ці випробування ми раз і назавжди усвідомимо, що це справді великий Божий дар, станемо сильнішими та далі будемо рухатись тільки вперед.

   - фото 91325
 
Джерело фото: EPA/UPG

Ненависть і злість вважаються гріхом. Але під час війни все інакше, і емоції інакші. Як не допустити саморуйнування оцією ненавистю до ворога, злістю на нього?

Насправді ненависть до ворога, яка вирує, є природним явищем. Тому що коли людина бачить ті звірства, які вчинені проти її ближніх, у неї виникає почуття ненависті до ворога. Але за словами святих отців, ми не повинні накопичувати в собі, у своїй душі цю ненависть, цю злобу, бо якщо ми будемо її накопичувати, вона може нас внутрішньо зруйнувати, зруйнувати духовно. Цю лють і ненависть ми повинні спрямовувати в добре річище, яке буде допомагати нам отримати перемогу. Цю силу і енергію потрібно спрямовувати на добрі і корисні справи, покладаючись на волю Божу, бо якщо ми не будемо тримати всередині цю ненависть, а навпаки, намагатимемося робити ближнім у цей час добрі і корисні справи, справи милосердя, будемо відчувати полегшення, будемо відчувати подальшу підтримку Божу. Бо ми потребуємо в цей час підтримки Божої.

Ненависть, злість, озлоблення є певним гріхом. Тому ми повинні викорінювати це зі своєї душі і робити все для того, щоби світ ставав кращим. Тобто аналізувати, бачити, розуміти, що вчинено зло (ворогом. – С.К.), але цю лють, гнів і ненависть спрямовувати в добре річище, в те річище, яке приведе нас до перемоги.

Чи можна пробачити ворогові? І чи потрібно пробачати?

По-перше, прощення передбачає переміну, розкаяння, осмислення вчиненого зла і бажання виправитись та виправити те, що було зроблене. А ми не бачимо покаяння в тих, хто це зло вчинив. І Бог прощає, як ми знаємо, гріх саме тому, що грішник засуджує сам себе і своє зло та бажає перемінитися і бути іншим. Тоді колишньому грішнику Бог допомагає стати іншою, вже оновленою людиною. А якщо покаяння немає, то прощення з нашого боку означає прохання до Бога про відплату. Бо ми знаємо, що написано в посланні до римлян: “Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: “Мені відомщення, я віддам, - так говорить Господь”. Тому ми повинні прощати тим, які каються у вчиненому. А оскільки покаяння немає, то ми віддаємо це на відплату Богові.

  - фото 91326
 
Джерело фото: facebook/Митрополит Епіфаній

«Вони намагалися напасти на Михайлівський, на мою резиденцію, але завдяки нашим військовослужбовцям, нашій охороні, цю атаку було відбито»

Як війна вплинула на Православну церкву України? Ми бачимо, що церква мобілізована, допомагає воїнам, цивільним, працює, а що відбувається всередині?

Православна церква України співстраждає разом з українським народом, бо Православна церква України є частиною громадянського суспільства, невіддільною частиною українського народу.

І, відповідно, після 24 числа ми мобілізувалися. Кожен священнослужитель, кожен вірний підтримує в міру можливого. Тобто кожен священнослужитель є або капеланом, а таких капеланів сотні, які служать в армії, підтримують наших українських військовослужбовців у цей непростий час. Це є дуже важливо - підтримувати дух українського війська. Відповідно, в цей час, хто має можливість, бере зброю в руки, хто не має такої можливості, якщо це священнослужитель, то він служить потребам своїх ближніх. Бо капелани є безпосередньо у військових частинах, капелани перебувають з військовослужбовцями на передовій, а в тилу, в центрі, на заході, кожен священник Православної церкви України став волонтером. Він збирає допомогу, приймає біженців, дітей, евакуйовує потребуючих, допомагає. Тобто вся наша церква як єдине ціле працює для того, щоб якомога швидше наблизити спільну перемогу. Ми всі разом підтримуємо українську владу, молимось за владу, за український народ, за наших славних новітніх воїнів, які захищають нашу територіальну цілісність.

І тому разом, всі об’єднані в єдине ціле, ми неодмінно досягнемо того, про що всі ми зараз мріємо: щоб запанував в Україні справедливий мир. А справедливий мир може запанувати тільки тоді, коли буде остаточна перемога над ворогом. А ця перемога неодмінно буде, бо ми відстоюємо правду, ми не прагнемо чужого, але до кінця будемо захищати свою, Богом дану українську землю. А ми знаємо, що там, де правда - там завжди Бог, а де Бог - там завжди буває перемога.

   - фото 91327
 
Джерело фото: ПЦУ

Владико, ще в перші дні війни була інформація про наміри росіян завдати удару по Софії Київській. Зрозуміло, що для них сам факт існування Православної церкви України вже є достатньо дратівливим, вони ненавидять ПЦУ, і з поведінки РПЦ ми добре про це знаємо. Ви для них така сама мішень, як і президент Зеленський, як і інші очільники країни, але ви залишаєтеся в Києві і навіть їздите звільненими містами. Як зараз з вашою безпекою?

Наскільки мені відомо з різних даних іноземних і наших розвідок, я перебуваю в певному списку тих, хто становить для росіян загрозу. Але не дивлячись ні на що, в мене немає страху. У перші дні було дуже небезпечно, коли працювали так звані диверсійні групи, вони навіть протягом перших трьох ночей намагалися напасти на Михайлівський золотоверхий монастир, на мою резиденцію, але завдяки нашим військовослужбовцям, нашій охороні, цю атаку було відбито, і я протягом цих днів, вже більш ніж 40 днів, що триває війна, перебуваю в нашому духовному центрі Православної церкви України – Михайлівському золотоверхому монастирі.

Цей монастир відіграв у новітню добу нашої історії визначальну роль. Починаючи ще з Помаранчевої революції, Революції Гідності, як ви знаєте, і зараз цей монастир є таким духовним символом відродження нашої церкви і загалом нашої української держави. Він має славну історію - близько тисячі років, багато що пережив, був зруйнований центральний храм, монастир не діяв в радянський час, але був відроджений, відновлений. У наш новітній час він відіграє дуже важливу роль - духовного центру, тому я як предстоятель перебуваю на місці, повноцінно виконую свої обов’язки предстоятеля, відвідую наших військовослужбовців, очільників міста, постійно підношу повсякденно молитви і переконаний у тому, що Господь чує їх і виконує їх на благо, і ця наша спільна молитва неодмінна приведе нас до повної перемоги. І тому, коли з’являється найменша можливість, щоб відвідати свою паству там, де вона зараз страждає, я це роблю.

   - фото 91329
 
Джерело фото: facebook/Митрополит Епіфаній

Коли надійшло повідомлення, що Бородянка відкрита після розмінування, є можливість поїхати і відвідати там людей, я без жодних вагань прийняв рішення їхати, хоча це, можливо, небезпечно, але я повинен бути там, де мене потребує моя паства. Я повинен підтримувати їх і матеріально, і духовно. Як церква, ми збираємо гуманітарну допомогу, фінансову допомогу і розвозимо її. Через Михайлівський золотоверхий монастир уже пройшли десятки чи й сотні тонн гуманітарного вантажу, ми намагаємось підтримувати також фінансово і родини, і священників, які втратили домівки, які втратили практично все у зв’язку з цією війною. Тому я і надалі планую відвідувати ті місця, які постраждали, для того, щоб духовно підтримувати і укріпляти їх.

Бо всі говорять, що якщо предстоятель на місці, з нами, то все в нас буде добре.

«Московський патріархат в Україні де-факто вважає, що вони незалежні, але де-юре зрозуміло, що вони є складовою частиною РПЦ»

Поговорімо про майбутнє російської церкви в Україні. Формально МП є незалежною, але ми розуміємо, що вона дуже тісно пов’язана з РПЦ, і очільник МП Онуфрій, і його права рука, владика Антоній є членами Синоду РПЦ. З початком війни в Україні відбуваються масові протести вірних МП проти того, що діється, і багато з них заявили про готовність розірвати свої стосунки з московською церквою. Яка ситуація зараз? Скільки вже здійснили перехід у ПЦУ, скільки збираються це зробити?

Як ви і озвучили, Московський патріархат в Україні де-факто вважає, що вони незалежні, але де-юре зрозуміло, що вони є складовою частиною РПЦ, невіддільною складовою, оскільки і митрополит Онуфрій в Києві, і митрополит Антоній, управитель справами, є членами священного синоду РПЦ. Це так, ніби наш прем’єр-міністр і міністр Кабінету Міністрів були членами російського уряду. Тому вони намагаються вдавати, що є незалежною Українською православною церквою, але це насправді не так.

Очільники УПЦ МП митрополити Онуфрій та Антоній - фото 91330
Очільники УПЦ МП митрополити Онуфрій та Антоній
Джерело фото: lavra.ua

Певні внутрішні рухи щодо віддалення від Москви в цей час ми бачимо, були заяви на початку декількох десятків архієреїв про непоминання патріарха Кирила (під час літургії. – С.К.). Але суттєво і кардинально це ситуації не змінює. Вони залишаються в складі Московського патріархату, а оскільки їхній очільник поминає під час богослужіння патріарха Кирила, то, відповідно, поминають вони його чи не поминають, це вже немає особливого значення. Але ці такі більш яскраві рухи були на початку. Зараз ми бачимо, що певною мірою вони знову намагаються зберегти цю структуру, подібно до того, як це відбувалося у 2014 році.

Вони думають, що пересидять, війна завершиться, а питання будемо вирішувати після. Але зрозуміло, що після завершення війни вже ніхто не стане до того повертатися. Ми, Православна церква України, закликаємо не просто на словах до єднання. Ми готові сідати за стіл переговорів, розпочати діалог з приводу єднання всіх в єдиній вже визнаній автокефальній Православній церкві України.

Ми цей діалог уже почали з низів, бо ті парафії, які вже готові до єднання, ми приймаємо.

І таких вже виявилось більш ніж сотня в різних регіонах.

Ми цього поки що не афішуємо, але процес зрушив з місця в різних регіонах, не тільки на заході, в центрі, але і на сході, і в Києві, і на півдні. Процес розпочався, і ми готові до того, що, можливо, буде вияв і з боку архієреїв з певними єпархіями доєднатися до канонічного порядку.

Релігійна громада УПЦ МП села Баня Лисовицька у Стрийському районі перейшла у підпорядкування ПЦУ, 2 квітня 2022 - фото 91331
Релігійна громада УПЦ МП села Баня Лисовицька у Стрийському районі перейшла у підпорядкування ПЦУ, 2 квітня 2022
Джерело фото: risu.ua

Ми чули три десятиліття, як представники Московського патріархату завжди говорили про канонічний порядок. А зараз вони, на жаль, не дотримуються його, бо згідно з Томосом, як ми знаємо, Україна є канонічною територією Православної церкви України. Але ми не бажаємо силою нав’язувати представникам Московського патріархату нашу юрисдикцію. Ми хочемо, щоб це проходило мирно, спокійно, з любов’ю. Бо те, що робиться з любов’ю, буде мати майбутнє, а те, що робиться виключно примусом, майбутнього не матиме. Тому ми закликаємо і надалі рухатись в напрямку повної єдності. Ми маємо Томос, маємо визнання з боку низки помісних православних церков. Православна церква України має євхаристійне єднання через Вселенського патріарха з усіма помісними православними церквами, навіть тими, які поки що не визнали ПЦУ формально. Тільки, звичайно, що не з Російською православною церквою, бо вона добровільно розірвала канонічний зв’язок і євхаристійне єднання з Вселенським патріархом.

Якою має бути форма покаяння для представників МП? Мабуть, вони мають пройти якийсь шлях очищення перед переходом до ПЦУ? Як мінімум перепросити за слова Кирила Гундяєва про те, що патріарх Варфоломій нібито творить розкол у світовому православ’ї?

Як бачите, ми не ставимо жодних вимог. Ми говоримо про те, що ми відкриті, готові до спілкування, готові забути все, що було зроблено протягом останніх трьох десятиліть. Бо якщо ми будемо ставити умови, ніколи не зможемо об’єднатися. Тому з нашого боку, з боку Православної церкви України, немає вимог про покаяння. Ми тільки просимо проявити добру волю до єднання. Сісти за стіл переговорів, обговорити певні складні моменти, забути те, що було зроблено, і заради нашого блага, заради нашого майбутнього, об’єднатися і надалі уже в єдиній церкві молитися Богові, служити інтересам українського народу, підтримувати нашу Українську державу.

Ми не ставимо жодних вимог. Ми запрошуємо. Вони (парафіяни. – С.К.) - українці, православні українці, більшість з яких, я переконаний, патріоти. На жаль, є і ті, хто відкрито працює на ворога. І це лягає такою загальною плямою на всю структуру Московського патріархату в Україні. А оскільки вони мовчать, не комунікують з суспільством, виглядає так, що там усі працюють на ворога. Тому вони повинні все ж таки пересилити себе, підняти свій голос, заявити. А ми відкриті і готові до спілкування, готові об’єднатися в єдиній вже визнаній автокефальній Православній церкві.

   - фото 91332
 
Джерело фото: LB.ua

Чи потрібно для такого об’єднання проводити Об’єднавчий собор на кшталт того, який був наприкінці 18 року в Києві, коли ми отримували Томос?

Об’єднавчий собор українського православ’я був проведений у 2018 році, і згідно з рішенням цього Об’єднавчого собору, Вселенський патріарх надав нам Томос про автокефалію, про повну незалежність.

Ми є незалежною, автокефальною Православною церквою. Тому потреби проводити ще один собор немає.

Ми можемо це побачити також на прикладі Всеправославного собору 2016 року, який відбувся на Криті.

Куди росіяни так і не приїхали.

Так. Декілька церков не брали в ньому участі, але потреби і необхідності проводити ще один Всеправославний собор уже з їхньою участю немає. Собор відбувся, він є повноцінним, а інші церкви тільки можуть долучитися до його рішень, так, як це відбулося з нашою церквою. Бо ми долучилися вже після визнання, після отримання Томосу, до тих рішень, які були прийняті Всеправославним собором. І подібно до цього, наш Об’єднавчий собор – це основоположний собор, і тому ще одного подібного собору неможливо проводити.

Ми готові до переговорів, до спілкування, коли люди спілкуються, вони знаходять спільну мову. І якщо ми будемо спілкуватися, дійдемо згоди, яким чином нам довершити це загальне єднання без порушення канонічного порядку. Але ми бачимо, що з боку Московського патріархату, як цілісної структури, немає бажання до спілкування. Вони не можуть визнати нашу суб’єктність, бо якщо визнають нашу суб’єктність, що надалі говоритимуть своїм вірним? До цього часу вони говорили, що ми неканонічні, неблагодатні, вживаючи ще багато подібних епітетів, а зараз, якщо вони визнають, що ми є суб'єкт, надалі не зможуть вводити в оману своїх вірних.

   - фото 91335
 
Джерело фото: facebook/Митрополит Епіфаній

«У різних областях маса колишніх парафіян МП почали відвідувати храми ПЦУ»

Що буде з тими представниками МП, які не захочуть піти на шлях об’єднання? Війна породила люту ненависть до всього російського в усіх сферах. За таких умов навряд чи їм вдасться зберегти паству, я не розумію, на що вони розраховують?

Мені теж важко сказати, на що вони розраховують. Можливо, ще не дійшли до усвідомлення, що насправді відбувається. Особливо після подій в Бучі, Гостомелі, Ірпені. Те, що побачив увесь цивілізований світ, - це геноцид українського народу. Росіяни прийшли «визволяти» українців від України. Вони намагаються знищити нас як українську націю. І зараз ми вже бачимо, і я отримую інформацію про те, що в різних областях маса колишніх парафіян Московського патріархату почали відвідувати храми ПЦУ. Там, де є така можливість. У великих містах, де є декілька храмів, немає потреби одразу приймати рішення про переведення храму. Просто люди покидають храми Московського патріархату і відвідують храм ПЦУ.

Уже після перемоги ми побачимо, що народ у них (архиєреїв МП. - С.К.) після війни запитає, що вони робили, де вони були, що вони надалі планують робити. Бо насправді зараз ми бачимо, що все, що стосується російського, московського, в українському суспільстві викликає несприйняття. Як можна сприймати те, що нас намагається знищити? Я переконаний, що після нашої перемоги український народ чітко поставить питання щодо Московського патріархату. І вони змушені будуть прийняти відповідне рішення. Якщо вони надалі будуть прагнути залишатися в Московському патріархаті, тих, хто їх підтримає в цьому, буде дуже мало.

   - фото 91336
 
Джерело фото: EPA/UPG

Нещодавно до Верховної Ради було подано два законопроєкти, які пропонують фактично націоналізувати майно МП в Україні, виселити протягом 48 годин їх з Києво-Печерської, Святогірської та Почаївської лавр. Ці законопроєкти мають широку підтримку, але й мають певні процедурні моменти, які виглядають доволі дивними. На вашу думку, як коректно розв'язати питання лавр, щоб це було і законно, і канонічно, і морально правильно?

Протягом двох минулих тижнів ми чули про певні законопроєкти, які внесені до Верховної Ради. Але важливо: зараз ми не повинні говорити про певні заборони. Ми повинні говорити про захист. Держава захищає свою територіальну цілісність. Ми живемо в умовах гібридної війни. Держава захищає свій інформаційний простір - було закрито декілька проросійських каналів для того, щоб вони не впливали негативно на свідомість українців. Держава захищає свою фінансову систему, енергетичну систему, і, звичайно, що на релігійному підґрунті вона так само повинна захистити православних українців від негативного кремлівського впливу. Бо як структура Московський патріархат в Україні має безпосередню інституційну зав’язаність з Москвою.

Заборонені навіть проросійські партії, хоча вони не мали відкритого інституційного зв’язку з Москвою, як має в Україні Московський патріархат. Тому ті законопроєкти, які були зареєстровані у Верховній Раді (про націоналізацію майна МП. – С.К.) – це питання дискусії. Якщо ми візьмемо як приклад законопроєкти про капеланів, яких було внесено у ВР десятки, - про них йшли обговорення і з державою, і з різними військовими інституціями, у кінцевому результаті ми отримали відповідний законопроєкт. Тому питання захисту вірних цієї церкви (МП. – С.К.) від негативного впливу Російської Федерації відкрите для дискусії. Вони говорять, що не мають жодного зв’язку (з Москвою. – С.К.), але відкрийте офіційний сайт РПЦ - там кожного дня друкують звіти єпархій РПЦ про допомогу біженцям, і єпархії, які перебувають в Україні, також звітують, скільки вони надали гуманітарної допомоги. А якщо вони роблять звіти про гуманітарну допомогу, то я переконаний, що вони роблять звіти не тільки про неї. Тому Українська держава покликана захистити православних українців від російського впливу. Але це повинно бути правильно сформульовано, повинно звучати не як заборона, а як захист Української держави. Оскільки ми перебуваємо в стані війни, держава покликана захистити всі сфери свого буття для того, щоб встояти. Якщо ми не зробимо цього зараз, ми не отримаємо перемоги.

   - фото 91337
 
Джерело фото: facebook/Митрополит Епіфаній

Що стосується лавр, тут питання подвійне. Лаври як такі є надбанням українського народу. Це - майно, яке належить Українській державі. І ним розпоряджається уряд України. Але інше питання, що цими лаврами володіють - на умовах договору - монастирі Московського патріархату в Україні.

Держава може прийняти рішення про розірвання договору, хоча щодо Почаївської лаври в них закінчується договір оренди цього року, наскільки мені відомо.

Але також нам відомо, що в цих монастирях є значна кількість монахів, які підтримують ідею переходу до Православної церкви України. Якщо ця критична маса ченців набереться і вони приймуть рішення (про перехід до ПЦУ. - С.К.), то для держави не буде проблемою передати право займати лавру їм. Ну тому що це власність Української держави. Згідно з нашою інформацією, в Києво-Печерській лаврі кількість ченців, які порушують питання перед своїм керівництвом щодо ухвалення якогось рішення, вже наближається до половини. Коли буде абсолютна більшість, вони приймуть рішення перейти, доєднатися (до ПЦУ. - С.К.), а оскільки це майно належить державі, то держава переукладе договір чи якимось іншим чином розв'яже це питання.

Пояснимо читачам процедурний момент. Монастир – це релігійна громада, яка складається з ченців, інших представників сану, і рішення вони ухвалюють колегіально - на демократичних зборах. Тож перехід для них насправді є найкращим варіантом.

З монастирями трішки складніша ситуація - вони мають ухвалити колегіальне рішення, оскільки воно реєструється зібранням цієї структури. Потрібно, щоб більшість насельників того чи іншого монастиря підтримали це рішення, оформили його юридично, оформили перереєстрацію, приєдналися до ПЦУ. Тоді можливості, якими вони володіли до цього часу в Московському патріархаті, залишаються в них.

   - фото 91338
 
Джерело фото: Олександр Рудоманов

Нещодавно в інтерв’ю LB.ua відомий богослов Кирило Говорун розповів, що готується висока церковна нарада, на якій буде розглядатись питання можливості провести церковний суд над Кирилом Гундяєвим і РПЦ. Власне, йдеться про так званий суд Пентархії - п’яти найстарших церков. Первинно ця ідея виникла ще наприкінці минулого року, коли РПЦ захопила канонічні території Александрійського патріархату в Африці та намагалася створити там свої парафії. Якщо дуже грубо перекладати на світську мову – намагалася створити таке собі «ДНР» на чужій території.

Але тепер до Африки додалося ще й українське питання. За словами Говоруна, засідання наради планувалося до Великодня. А до нього залишилося вже не так багато часу. Чи відомо вам щось про це і яка взагалі вірогідність, що церковний суд над РПЦ і його очільником відбудеться?

Наскільки мені відомо, зараз відбуваються перемовини між церквами-членами Пентархії. Їм потрібно зібратися, але перед тим, як зібратися, вони повинні, обговорити порядок денний - питання, які будуть винесені на обговорення. Бо РПЦ справді вчинила певною мірою анексію, вдерлася на території іншої Помісної православної церкви Александрійського патріархату.

І це виглядає як помста за те, що александрійський патріарх визнав автокефалію Української православної церкви.

Тому це питання однозначно повинно бути винесене на порядок денний Пентархії.

   - фото 91339
 
Джерело фото: Lb.ua

Як і питання війни, яка відбувається в Україні. Бо як ми бачимо, очільник Московського патріархату Кирило Гундяєв благословляє на вбивство нашого народу. Хоча це дивує, оскільки він не визначає Україну канонічною територією ПЦУ, вважає її своєю канонічною територією, вважає українців своєю паствою, своїми вірними - і водночас благословляє їхнє знищення. Ми бачили і чули з його богослужіння, як він передавав ікону очільнику Росгвардії, в його особі благословляв російське військо на знищення українського народу. Тому сама ідеологія «руського міра», яка підтримує війну, підтримує вбивства, підтримує геноцид українського народу, співтворцем якої, як ми знаємо, є сам Кирило Гундяєв і його поплічники, повинна бути відкинута і засуджена подібно до того, як це було зроблено з ідеологією геноциду.

Питання суду над діями патріарха Кирила також повинно постати, бо він порушує канонічний порядок, який існує в православній церкві, у Вселенському православ’ї. Він подібно до Путіна-вбивці, який вдерся на територію Української держави, подібним чином, тільки духовно, робить те саме стосовно Александрійського патріархату. Якщо православний світ не засудить цього, він буде і надалі продовжувати чинити агресію. Подібно до того, як зараз світ засуджує дії Путіна в Україні, так і весь православний світ повинен засудити дії Кирила в Україні, засудити його благословення на знищення нашої української нації.