Митрополита Іларіона в радянській Україні називали "фашистом у рясі"

До духовного служіння Огієнко внутрішньо готувався задовго до постригу в ченці в жовтні 1940 року. Переклав Біблію, писав праці на церковні та богословські теми. 1937 року він овдовів — померла його дружина Домініка. Діти — сини Юрій і Анатолій та донька Леся — вже були дорослі.

 

— Митрополит Іларіон був трудоголік, — розповідає 72-річний Дмитро Степовик, доктор богослов'я і філософії. — Я був у Вінніпеґу, де він прожив майже чверть століття, 1989 року, заходив до його кімнати. Велике приміщення, від підлоги до стелі заставлене теками з його паперами, написаними переважно від руки. Тут він працював, сидів над журналами й газетами, підносив їх близько до очей і все вичитував. Дожив до 90 років і до останку працював. Мав біля тисячі публікацій. З них до 200 окремих видань — брошур і книжок. Напівсліпий, завжди ходив у окулярах. Було враження, що він і спав у них. Коли майже втратив зір, багато творів диктував своїм секретарям.

Часто ходив до кафедрального Собору Святої Трійці пішки, не дочекавшись водія. Йшов на Службу Божу в архієрейському одіянні вулицями Вінніпеґа й не зважав, що на нього озиралися перехожі. У цьому місті — центрі Української православної церкви в Канаді — митрополитові Іларіонові жилося досить комфортно.

Він був чудовий оратор. Виголошував проповіді по 40 хвилин, а то й по годині. Простий люд його дуже любив і шанував. Конфліктував тільки з єпископами й священиками. Бо за характером митрополит був майже диктатор. Усе мусило бути так, як він сказав. Особливо у глибокій старості, уже після 80 років. При цьому в багатьох випадках мав рацію, відстоював правильні принципи, але нав'язував їх, а не переконував інших у дискусії.

Чому професор Іван Огієнко — мовознавець, богослов — у 58 років вирішив прийняти духовний сан і став владикою Іларіоном?

— У 1920-1930-х він із родиною жив на еміграції в Польщі, до якої тоді належали переважно греко-католицька Галичина та православні Західна Волинь, Холмщина й Підляшшя. Велике враження на нього справив митрополит Української греко-католицької церкви Андрій Шептицький. Хоч Іван Огієнко завжди твердо дотримувався православ'я, однак бачив високу освіченість греко-католицьких священиків, добре розвинене шкільництво. Уважав, що такого ж рівня слід досягнути й у православній церкві.

До духовного служіння Огієнко внутрішньо готувався задовго до постригу в ченці в жовтні 1940 року. Переклав Біблію, писав праці на церковні та богословські теми. 1937 року він овдовів — померла його дружина Домініка. Діти — сини Юрій і Анатолій та донька Леся — вже були дорослі. Коли Іван Огієнко під ім'ям Іларіон прийняв чернечий постриг і невдовзі був висвячений на архієпископа Холмсько-Підляського, а 1944-го — на митрополита, тривала Друга світова війна. Владика одразу взявся за гуманітарну роботу. Допомагав українським біженцям, які перед наступом радянських військ утікали на Захід із Волині, із Наддніпряншини. Водночас був місіонером і духовним опікуном для своєї пастви — українців Холмщини та Підляшшя. Коли ж більшовики підійшли до Холма, де митрополит Іларіон мав резиденцію, владика мусив сам утікати. Спочатку перебрався до Словаччини, далі — до Австрії, Швейцарії. А вже звідти 1947 року — до Вінніпеґа в Канаді.

Він ніколи не тримав зброї, не служив у війську, та його вважали одним із найлютіших ворогів більшовицької влади. У монографії "Зарубіжні фальсифікатори української літератури" радянський професор Олександр Мазуркевич називав його "фашист у рясі", "жовто-блакитний клерикальний органщик", "запроданець".

Новий переклад Біблії українською він здійснив як професор Іван Огієнко, а його виходу дочекався вже як митрополит Іларіон. Чому він взявся за цю справу?

— До Івана Огієнка існував український переклад Біблії Пантелеймона Куліша. Окрім того, Псалтир переклав Іван Пулюй та ще кілька книг Старого Заповіту, який не встиг до смерті завершити Куліш, — Іван Нечуй-Левицький. На кінець 1920-х — початок 1930-х цей переклад уже застарів, бо то була мова ХІХ століття. А вона ж  тим часом розвивалася, відбулися зміни, унормовувався правопис. Огієнко, як професійний філолог і знавець класичних мов, розумів це, тому й узявся за новий переклад Святого Письма. Розпочав роботу 1931-го, завершив 1938-го.

У Британському біблійному товаристві, яке має право координувати в усьому світі переклади зі старогрецької і староєврейської мов на сучасні, Огієнків переклад довго рецензували, давали фахівцям із слов'янських країн. Один сербський богослов рецензував прискіпливо багато місяців, чіплявся до деяких слів і фраз. Нарешті переклад схвалили. 12 червня 1962 року з Лондонської друкарні митрополиту Іларіонові прислали розкішно виданий том — повний канонічний переклад Біблії українською мовою.

Тепер маємо вже п'ять повних перекладів Біблії українською. Огієнків уважають одним із найкращих. Оригінальні тексти Біблії фактично були поемами, тож Іван Огієнко прагнув до ритмічної побудови кожного речення. Коли читаєш Псалтир у його перекладі, відчувається поетична ритміка. Так само у 16 пророчих книгах та Новому Заповіті. Хоч як для сучасного читача мова цього перекладу вже трохи незвична, надто вишукана, в ній багато слів, нині маловживаних, раритетних. Та все одно Огієнків переклад Святого Письма залишиться класикою української бібліїстики.

1529 сторінок мала "Біблія, або Книги Св. Письма Старого і Нового Заповіту" у перекладі Івана Огієнка, яка вперше вийшла в Лондоні 1962 року.

1882, 14 січня — Іван Огієнко, майбутній митрополит Іларіон, народився в містечку Брусилів Радомишльського повіту на Київщині, нині — райцентр Житомирської області, в бідній родині. Навчався в Київській військовій фельдшерській школі, працював помічником лікаря психіатричного відділення Київського військового госпіталю, самостійно вивчив латинську та грецьку мови. Вступив до Київського університету. Почав друкуватися як поет, прозаїк, вчений. Отримав міністерську стипендію для підготовки до майбутньої викладацької діяльності. Видав "Краткий курс украинского языка", "Рідне писання", "Українську граматику". На основі лекцій, прочитаних в Українському народному університеті, 1918 року в Києві опублікував працю "Українська культура"

1918-1922 — ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету, міністр освіти, згодом — міністр віросповідань в уряді Української Народної Республіки.

У листопаді 1921-го — після поразки УНР — із дружиною Домінікою і трьома малими дітьми емігрує до Польщі. У 1926-1932 роках викладає у Варшавському університеті. Звільнений "за спротив полонізації православних студентів". Заснував і редагував у Варшаві журнали "Рідна мова" (1933-1939) і "Наша культура" (1935-1937). Видав кілька монографій. Зокрема, "Історію українського друкарства" (1925), 10-томну "Історію церковно-слов'янської мови" (1928), "Історію української літературної мови" (1950)

1937, квітень — померла дружина. Вирішує прийняти чернечий постриг, здійснює це в Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі 9 жовтня 1940 року. Обирає ім'я Іларіон — на честь митрополита Київського часів Ярослава Мудрого. За 10 днів висвячений на архієпископа, із 16 березня 1944-го — митрополит Холмський і Підляський. Висвячений за всіма канонами трьома православними єпископами на чолі з митрополитом Діонісієм, який очолював православну церкву в Польщі

1947 — переїздить до Канади. На синоді в серпні 1951 року митрополита Іларіона обирають предстоятелем Української православної церкви в Канаді. Із титулом "митрополита Вінніпеґу і всієї Канади" на цьому посту пробув до кінця життя

1972, 29 березня — помер після тяжкої тривалої хвороби. Похований у православній частині цвинтаря Ґлен Іден біля Вінніпеґа.

Олександр ГУНЬКО

"Gazeta.ua №1352 за 13 січня 2012 року