«Моє дитинство – це класичне життя кримського татарина у 90-ті». Інтерв'ю з муфтієм Муратом Сулеймановим

Рустем Халілов

Крим.Реалії представляють першу частину інтерв'ю з Муратом Сулеймановим, в якому він розповів, скільки часу йому знадобилося, щоб завчити напам'ять Коран, пояснив, чи потрібна Львову мечеть, і зізнався, як зустріне деокупацію Криму.

Мечеть – не для галочки

– Ви народилися у Криму. Якого року Ваші батьки повернулися на півострів із місць депортації?

– Батьки повернулися у 88-89 роках. А 90-го року в Криму народився я.

– Для багатьох кримськотатарських дітей 90-ті – це спогади про вічне будівництво, життя в тимчасових будиночках і роботу в теплицях. У вас також такі спогади?

– На сто відсотків. Це будівництво, теплиці, причому вона була не одна, і вони були чималі. Це класичне життя кримського татарина в 90-х.

– Пам'ятаєте той момент, коли ви переселилися у той будинок, який зводили?

– Спочатку, коли батько приїхав у 88-му році, він купив тимчасовий буиночок і почав поряд зводити постійний. Коли мені було шість, батько закінчив будівництво – такі моменти я пам'ятаю.

– У житті більшості кримських татар традиції відігравали помітно більшу роль, ніж релігія. А як ви дійшли до вивчення релігії?

– Після масового повернення кримських татар до Криму, Діянет (управління у справах релігій Туреччини – КР) створив проєкт, відправляючи до Криму на 2-3 місяці фахівців, щоб вони навчали релігії. Також у ті роки приїжджі студенти з мусульманських країн об'єднувалися і, добре знаючи Коран та основи релігії, навчали кримських татар.

А в лютому 97-го року приїхав до нас із Туреччини вчитель Білял-оджа. На той час мечеть у нашому селі не опалювалася, а зими були суворі, і було дуже холодно. Батько тоді закінчив ремонт будинку, і в нас одна кімната залишалася вільною. І ось, після п'ятничного намазу наш імам познайомив громаду з учителем, що приїхав, і звернувся з проханням: «Якщо у когось є можливість, заберіть його додому». Вчитель планував жити у мечеті, але там було холодно, вона не опалювалася. І батько сказав: «Давайте я візьму, у нас якраз кімната вільна». І Біля-оджа жив у нас. До нас приходили діти та дорослі, він їх навчав. Завдяки йому батько почав дотримуватись (приписів ісламу –КР). Цього ж року в мене народився брат, якого батько на честь учителя назвав Білялом. З восьми років і я почав повноцінно читати п'ятиразовий намаз, тримати пост Ораза.

– …І у 18 років стали хафізом. Скільки часу у вас пішло на те, щоб вивчити Коран напам'ять?

– Три з половиною роки. Я навчався у школі хафізів.

– Як ви опинилися у Львові?

– У 2013 році я закінчив університет у Ємені. Місцева мусульманська громада Львова та Духовне управління мусульман України звернулися до мене з пропозицією, щоб я як фахівець став імамом у Львові. Була проблема в тому, що імамами здебільшого там ставали студенти, які, закінчивши навчання, виїжджали. Я порадився з батьками і вирішив для себе: «Чому б і ні?» Я поїхав, і в червні 2015 року відбулося офіційне відкриття нашого Ісламського культурного центру імені Мухаммада Асада у Львові.

– Ісламський культурний центр є у Львові, а от мечеті у традиційному її розумінні – з куполом і мінаретами – немає. Чи потрібна вона?

– Це делікатне питання. Є два важливі моменти. Перше – чи готове місцеве населення? Ми, звичайно ж, не хочемо, щоб спорудження мечеті викликало негатив. На жаль, є ще люди, які негативно думають про іслам. Коли ми говоримо про мечеть, це означає з куполом, з мінаретом та з азаном.

І другий момент – а чи готові самі мусульмани? Наша мечеть вміщує щонайменше 350-400 осіб, але на жаль, вона не заповнюється. Тому відкривати мечеть для якоїсь галочки – ми так не працюємо.

Якщо ж ці два важливі питання вирішаться, то чому б і ні. Це було б символічно, щову такому місті, як Львів, є Соборна мечеть.

«Боятися – представника влади чи Всевишнього?»

– Ви стежите за тим, що відбувається у Криму? Які процеси можна сьогодні спостерігати серед кримських татар на півострові?

– Після оголошення мобілізації в Росії багато хто в Криму почав переживати за себе, за свої сім'ї, бо розуміли, що можуть будь-кого забрати (в армію – КР). Зараз люди трошки заспокоїлися. Я читаю в новинах, що багато хто повертається до Криму. Але, звичайно ж, йде війна. Крим перебуває на фронті. Загалом, я думаю, що кримські татари збережуть спокій та розуміння того, що відбувається.

– Процитую вам фрагмент інтерв'ю глави підконтрольного Росії Духовного управління мусульман Криму Еміралі Аблаєва проросійському кримськотатарському телеканалу «Миллет»: «Ми йдемо разом з усіма та погоджуємося з тими рішеннями, які ухвалює Путін. […] Але якщо сьогодні ми – кримськотатарський народ – скажемо, що ми не з усіма, що ми окремо, то нехай усі знають: у нас тут життя не буде, настануть зовсім інші часи». Що ви думаєте про такий аргумент?

– Думаю, кожен із них переживає, що буде у разі, якщо Україна поверне Крим. І ми розуміємо, що, як мінімум, саджатимуть, що не зовсім добре буде для тих, хто підтримував війну та окупацію. Думаю, вони всіляко намагатимуться захистити себе. Кожен із релігійних діячів, які закликають до цього (участі до війни за Росію – КР), має вибирати: чого вони мають більше боятися – представника влади чи Всевишнього?

– Після окупації та початку анексії Криму кримські татари на півострові втратили можливість реалізовуватися у різних сферах, наприклад, у політичному житті. Тому у спробах реалізувати себе та свої таланти деякі звернулися до ісламу. Яке ваше ставлення до того, що шлях до релігії виявився таким.

– Якщо він усвідомив, що захист і заспокоєння він знайдеву релігії, у мечеті, в молитві, – це чудово. Звичайно ж, буде жахливо, якщо після полегшення людина повертатиметься до колишнього життя. Якщо людина дійсно повернулася до релігії і стоятиме на цьому, це для неї лише плюс.

– Але під колишнім життям мається на увазі можливість реалізувати себе у політичній сфері, у громадській діяльності…

– Якщо він принесе користь, якщо як політик зможе зробити щось хороше – чому б і ні.

– Ви вже думали про те, що потрібно зробити насамперед, коли поїдете до Криму після деокупації?

– Відвідати батьків, звісно. Завітати до мечеті, поспілкуватися з людьми. Дати якісь добрі поради, повчання, що все, що відбувається, – в руках Всевишнього. І ми як люди повинні розуміти мету нашого існування. Але в будь-якому випадку ми маємо бути стриманими.