Мусульманський фундаменталізм – новий фактор світової політики
Людина і світ. — 2002. — № 3. — С. 55-58
Вікторія ГОНЧАРЕНКО, Наталія ЧЕРЕПАНОВА
Навесні 1998 р. журнал «Всесвіт» ознайомив українського читача з роботою відомого американського політолога Зб. Бжезінського «Велика шахівниця». Лейтмотивом цієї праці стала теза про те, що після розпаду СРСР Сполучені Штати Америки на найближчі кілька десятиріч перетворилися на єдиний визначальний фактор світового розвитку. Події 11 вересня 2001 р. нанесли по цій тезі відчутний удар. Головним винуватцем тих трагічних подій став, як відомо, міжнародний тероризм, ідейною основою якого є мусульманський фундаменталізм. Ось чому можна стверджувати, що на даний момент саме мусульманський фундаменталізм став одним з провідних факторів політичних відносин.
Сучасний мусульманський фундаменталізм – це безкомпромісне, часто фанатичне слідування літері Корану, яка завжди витлумачується у найбільш непримиренний для «невірних» спосіб. Мусульманський фундаменталізм – це спротив модернізації, який прибирає екстремістських форм.
Якщо заглибитися в історію, то корені мусульманського фундаменталізму пронизують усю історію ісламу. Досить хоча б згадати ісламаїтів в Ірані чи ваххабітів у Саудівській Аравії, про що «ЛіС» уже писав.
Разом з тим сучасний мусульманський фундаменталізм значно відрізняється від попереднього.
Це особливо помітно в діяльності фундаменталістів на Близькому та Середньому Сході, де вони останніми роками виявляють особливу активність.
Спільним для їх діяльності є ідея протиставлення традиційних мусульманських цінностей дезорганізуючому впливу західної цивілізації, оголошення вищості ісламу як ідеології над усіма іншими ідейними течіями. Отож для діяльності мусульманських фундаменталістів у цьому регіоні характерна відкрита боротьба з тими світськими владними структурами, які намагаються повести країни регіону по західному шляху розвитку. Це особливо характерно для Туреччини та Ірану. Якщо в Туреччині діяльність мусульманських фундаменталістів відчутних результатів не дала, то в Ірані вона привела до мусульманської революції 1979 p., повалення прозахідного шахського режиму й радикальних змін в усьому подальшому соціальному й політичному розвитку.
Слід зазначити, що мусульманські фундаменталісти широко використовують соціальні й політичні лозунги, близькі широким народним масам, що забезпечує їм значну підтримку. Характерним у цьому плані є зображення ними Іраку як жертви агресії не тільки з боку США, а й усього світового співтовариства, намагання представити Ізраїль світовим терористом № 1, а уряд Туреччини — зрадником національних інтересів, бо він тягне країну на Захід.
У країнах, де правлять фундаменталісти, їхня стратегія і тактика характеризується гнучкістю та значним набором різних прийомів впливу на ситуацію: від одвертого ідеологічного й політичного тиску до псевдолібералізму. Яскравим прикладом цього є перемога на президентських виборах в Ірані ліберала Мохаммеда Хатамі. Не втрачаючи реальної влади у країні, мусульманські фундаменталісти в такий спосіб продемонстрували свою нібито терпимість до інакомислячих, що, безумовно, піднесло їх авторитет як у самому Ірані, так і за рубежем.
Досвід фундаменталістів у галузі державного управління наочно демонструє, що релігійні теорії здатні відігравати визначальну роль у мобілізації мас на активні дії, що самі вони виявляють гнучкість і здоровий глузд при вирішенні багатьох питань як внутрішньої, так і зовнішньої політики.
Різнобічною й активною є діяльність ісламських фундаменталістів у тих країнах, де вони перебувають в опозиції. Це дає їм можливість критикувати діяльність правлячих режимів, доводячи істинність своїх соціальних, політичних та ідеологічних настанов. Для цієї роботи широко використовується система релігійних організацій, зокрема практикується пропаганда своїх поглядів через мечеті та систему освіти, яка у країнах Близького і Середнього Сходу має яскраво виражений релігійний характер. Традиційне для мусульманського Сходу невтручання держави в релігійні справи відкриває для подібної діяльності широкі можливості та перспективи.
Про ефективність таких заходів свідчить, зокрема, популярність мусульманського фундаменталізму серед молоді Палестинської автономії, що знайшло своє відображення в русі мучеництва. Розглядаючи самопожертву як вираз волі Аллаха, молоді люди свідомо жертвують собою в численних актах, спрямованих проти Ізраїлю. Подібна діяльність розглядається ними як одна зі складових ісламського джихаду проти ворогів мусульманської цивілізації.
Популярність мусульманським фундаменталістам приносить і благодійницька діяльність, яка з розмахом ведеться практично в усіх країнах мусульманського світу. У цьому напрямку працюють як спеціально організовані благодійні фонди, так і окремі особи. До прикладу, саме з благодійної діяльності в Судані починав Усама Бен-Ладен.
Спроби припинити благодійну діяльність або поставити її під контроль держави (зокрема в Судані 1993 р.) результатів не дали — навпаки, викликали незадоволення серед найбідніших верств населення.
Зрозуміло, що благодійні фонди часто служать прикриттям для переведення коштів радикальним екстремістським і терористичним організаціям. Тому зрозуміла позиція уряду США, який приділяв велику увагу контролю за діяльністю цих організацій впродовж багатьох років, а після подій 11 вересня фактично заморозив усі їхні рахунки. Проте слід зазначити, що спроби придушити благодійну діяльність мусульманських фундаменталістів. очевидно, не дадуть відчутних результатів, бо згідно з ісламом це є святим обов’язком кожного мусульманина. З другого боку, саме це доброчинство дає можливість вижити найбільш знедоленій, змаргиналізованій частині населення мусульманського Сходу.
Протягом останнього десятиріччя спостерігається радикалізація мусульманського фундаменталізму і зростання в ньому екстремістських тенденцій, що зумовлено посиленням протидії з боку світських владних структур. Прикладом цього є невизнання перемоги фундаменталістів в Алжирі 1991 р. та провал їх спроби створити офіційно визнану політичну партію в Єгипті. Ця радикалізація привела до хаосу у стратегії і тактиці, втрати довіри радикальної частини мусульманських фундаменталістів до своїх лідерів, звуження бази руху.
Ось чому основним джерелом, з якого мусульманські екстремісти рекрутують своїх прибічників, стала молодь, котра в силу свого менталітету завжди віддає перевагу радикальним методам боротьби. Те, що основним методом екстремістів став терор, пояснюється можливістю здійснювати терористичні акти невеликими групами спеціально підготовлених бойовиків. Слід відзначити, що подібні акти, як правило, не ставлять перед собою стратегічних цілей, — вони спрямовані або на дестабілізацію обстановки, або на протидію заходам властей проти них.
У разі посилення позицій мусульманських фундаменталістів у тій чи іншій країні вони роблять спроби захопити владу шляхом збройної боротьби з правлячим режимом. Це або прямі збройні виступи (Сирія, друга половина 70-х — початок 80-х pp., шиїтське повстання в Іраку після війни в Перській затоці), або спроби військових переворотів (у Пакистані 1993 р. та ін., вбивство А. Садата 6 вересня 1981 p.).
Якщо жодна спроба державного перевороту успіху не мала, то відкрита збройна боротьба мусульманських фундаменталістів в Афганістані привела спочатку Гольбеддіна Хакматьяра на пост прем’єр-міністра, а потім до контролю над 90% території країни рухом Талібан. Становище талібів в Афганістані було настільки стабільним, що якби не втручання США у відповідь на терористичні акти 11 вересня, цей режим протримався б ще тривалий час, оскільки серйозної опозиції всередині країни в нього не було.
Як правило, у країнах з більш демократичними режимами мусульманським фундаменталістам вдається легально досягти реального впливу на державну політику, домогтися впровадження своїх політичних та ідеологічних настанов у життя. Через це їхня діяльність у цих країнах набуває не екстремістського характеру, а здебільшого нагадує дії поміркованої опозиції у рамках конституції. Тому демократизація режимів у мусульманському світі, на наш погляд, може сприяти падінню впливу радикальних екстремістів у регіоні.
Діяльність фундаменталістів призвела до того, що правлячі мусульманські кола значно зміцнили роль ісламу як державної ідеології. Представники мусульманського духовенства входять до складу урядів, відкриваються мусульманські університети, запроваджуються шаріатські суди. Це сприяє розширенню легальної діяльності мусульманських фундаменталістських угруповань і послаблює вплив екстремістських течій.
Проте тенденції у мусульманському фундаменталізмі до легальної діяльності, до заміни лозунгу мусульманської держави лозунгом мусульманського суспільства не слід переоцінювати. Неоднорідність руху, наявність у ньому різних тенденцій та інтересів у будь-який момент можуть призвести до зміни його політики, до переваги в ньому більш радикальних настроїв. Тому для більшості політиків мусульманського світу характерне обережне ставлення до фундаменталістських організацій і певна недовіра до їхніх лідерів як союзників. Так, у 1997 р. військові в Туреччині змусили відійти від влади «Партію благоденства»; проте це не привело до зниження ролі фундаменталістів в економіці країни і сприяло радикалізації самого руху та переходу його в опозицію до правлячого режиму.
Значний інтерес становить тактика добору мусульманськими фундаменталістами союзників у кожній конкретній ситуації. Це не тільки люмпенізовані верстви населення, що характерно для всіх країн мусульманського світу, а й дрібна та середня буржуазія (Сирія), інтелігенція (Іран), військові (Пакистан).
Вступаючи в союз з найбіднішими верствами населення, своїми стабільними союзниками, фундаменталісти переслідують власні цілі й, досягши їх, виходять з нього. Це є ще одним чинником нестабільності позицій фундаменталістів у боротьбі за політичну владу.
Мусульманські фундаменталісти широко використовують у своїй діяльності міжконфесійні та міждержавні суперечності всередині ісламського світу. Так, вважаючи Іран символом мусульманського фундаменталізму та його маяком, більшість екстремістів у різних країнах мусульманського світу відверто вороже ставиться до шиїзму — пануючої релігійної течії у цій країні. Це, наприклад, дало змогу використати ваххабістські збройні формування в Пакистані для диверсійних операцій на території Ірану в період різкого загострення ірано-американських відносин на початку 1980-х pp. Водночас шиїти на півночі Саудівської Аравії ведуть активну боротьбу за повалення монархії і встановлення мусульманської республіки під фундаменталістськими лозунгами. Зокрема, вони вимагають повного розриву із Заходом, консервативної ісламізації країни.
Характеризуючи сучасну роль і місце мусульманського фундаменталізму у світовій політиці особливо після подій 2001 р. та фактичного розгрому руху Талібан в Афганістані, слід відзначити, що це радикально не вплинуло на становище фундаменталістів у мусульманському світі. Вони, як і раніше, є впливовою силою в економічному політичному, соціальному та ідеологічному житті регіону. Останні події показали безпідставність поглядів деяких політичних діячів та фахівців, які безпосередньо пов’язували діяльність мусульманських фундаменталістів з міжнародним тероризмом. Екстремізм є тільки вершиною айсберга, а реальною його основою є поміркований та консервативний фундаменталізм, який має широку підтримку в мусульманському світі.
Варто відзначити ще один важливий аспект проблеми, на який чомусь звертається мало уваги. Протягом багатьох століть у світі в різних формах нав’язувалась ідея вищої західної цивілізації, західних моральних та ідеологічних цінностей як найпередовіших у світі. Подібна практика не могла не викликати протидії з боку представників інших цивілізацій. Одним із прикладів такої протидії і стала діяльність мусульманських фундаменталістів, які рішуче протиставили цінності ісламської цивілізації західним. Тому, відповідаючи на запитання поставлене у заголовку цієї статті, чи є мусульманський фундаменталізм новим фактором міжнародної політики, можемо відповісте «Так – є». На запитання чи тривалим буде цей фактор, відповідь дадуть, на наш погляд, кілька наступних десятиріч.
