На ціннісному фронті без змін

10 листопада, 12:32
Чи потрібно здійснювати культурну революцію, щоб збудувати Європу в Україні

Цьогоріч Україна втретє взяла участь у Світовому дослідженні цінностей (World Values Survey, WVS). Започаткований у 1981 році проєкт швидко набув глобальних масштабів, охопивши близько 100 держав. Раніше Украї­на долучалася до нього в 1996, 2006 та 2011 роках. Цього року польовий етап дослідження тривав від 21 липня до 17 серпня, його здійснювали центр «Соціальний моніторинг» і дослідницька агенція Info Sapiens. Окрім великого обсягу соціологічних даних, WVS має певний політичний вплив. Принаймні в Україні його дані нерідко стають аргументом у медійних дискусіях за участі політологів, громадських діячів і публічних інтелектуалів.

Найбільшу увагу привертає розташування України на культурній мапі світу, розробленій ініціатором і багаторічним керівником WVS Рональдом Інґлегартом (див. «Світоглядна географія»). За задумом Інґлегарта, координати певної країни визначає її ціннісний профіль, який, натомість, можна визначити за двома вісями координат. Перша простягається між традиційними й секулярно-раціональними цінностями, друга — між цінностями виживання й самовираження. До традиційних цінностей належать родина, релігійність, соціальний конформізм, визнання авторитету влади тощо. Відповідно, їм протиставлено ціннісну модель, у якій примат особистої свободи в різних сферах життя поєднується з нерелігійним світоглядом. Так само цінностям виживання, центром яких є економічна й фізична безпека, протистоять постматеріалістичні цінності: самореалізація, права людини тощо.

На позір така мапа виявилася більш ніж промовистою. У її правому верхньому квадранті — там, де найвиразніше домінують постматеріалістичні й секулярно-раціональні цінності — опинилися майже всі найрозвиненіші країни Заходу. Натомість у лівому нижньому зібралися найпроблемніші країни Африки. На мапі, створеній на основі даних шостої хвилі WVS (2010–2014 роки), Україна опинилася в лівому верхньому квадранті — серед країн, які помітно відійшли від традиціоналізму, але різко орієнтовані на цінності виживання. Тут нашими найближчими сусідами стали Болгарія, Росія, Білорусь і Молдова. І хоча за останні дев’ять років в історії України відбулася низка карколомних поворотів, ціннісний профіль нашого суспільства змінився менш радикально, ніж можна було сподіватися.

Культурна мапа світу - фото 61461
Культурна мапа світу

 

За цей час українці не стали традиціоналістами — тут ми перебуваємо на одному меридіані з Австрією, Францією, Швейцарією та Ісландією — але рух у бік секулярно-раціональних цінностей досить повільний. Наприклад, як і дев’ять років тому, Бог залишається неважливим приблизно для 15% українців, нейтрально ставляться до релігії близько 20%. Ті, для кого Бог важливий, досі становлять більшість, хоча їх кількість знизилася на 8% (до 56%), переважно за рахунок тих, хто не визначився зі ставленням. Терпимість до абортів зросла на 6%, але для більшості українців (54%) така практика є неприпустимою (у 2011-му таких було 58%). Найсуттєвіше змінилася думка українців щодо поваги до влади. Зростання поваги до влади нині вважають позитивним 32%, хоча у 2011 році таких було 50%. Також суттєво зросла кількість тих, хто пишається своїм громадянством: у 2011-му такі громадяни становили 67%, цьогоріч — понад 82%. Загалом, серед фундаментальних цінностей українців перше місце займає сім’я, а друге — друзі. Далі йдуть дозвілля, робота, релігія й політика. До того ж якщо родина і друзі важливі для 90–99% українців, дозвілля й робота — для 81–84%, то релігія важлива для 67%, а політика — для 31%.

За останні дев’ять років в Україні довіра до людей зросла на 7%, натомість рівень довіри до більшості інститутів, окрім ЗСУ, знизився. Довіра до виборів зросла на 24%, але важливість демократії підвищилася лише на 5%

Що ж до відданості цінностям виживання, то з-поміж країн, охоплених шостою хвилею WVS, Україну перевершували лише Молдова й Туніс. Натомість навіть у таких країнах, як Ефіопія чи Нігерія, постматеріалістичні цінності було виявлено суттєво сильніше, не кажучи вже про передові країни Заходу. Цьогоріч радикальних змін не сталося й тут. Наприклад, за останні дев’ять років довіра до людей зросла на 7%, натомість рівень довіри до більшості інститутів, окрім ЗСУ, знизився. Довіра до виборів зросла на 24%, але важливість демократії підвищилася лише на 5%. Суттєво зріс рівень ксенофобії: якщо у 2011 році не хотіли жити поряд з іммігрантами й іноземними працівниками 19% українців, то у 2020-му — вже 27%. Щодо людей іншої національності цей показник зріс майже на 8% (до 25%), щодо представників інших релігій — на 7% (до 23%). Як і раніше, абсолютна більшість українців не знаходить виправдань гомосексуальності: 79% у 2011-му і 75% — у 2020 році.

Звісно, опитувальник WVS містить значно більше даних, але загалом висновку про ціннісний стрибок України немає. До того ж, як зазначають дослідники, на результатах цьогорічної хвилі WVS відбилася окупація Криму й частини Донбасу, де опитування не здійснювали. Вочевидь, цьогоріч лунатимуть ті самі песимістичні висновки, що й у минулі роки. Мовляв, Україна досі сповідує неєвропейські цінності, які й перешкоджають нашому розвитку, заважають збудувати Європу в Україні. Це можна підкріпити посиланням на теорію Інґлегарта, відповідно до якої демократичним країнам із постіндустріальними економіками властиві саме секулярно-раціональні й постматеріалістичні цінності, а не традиціоналізм і зосередженість на виживанні. Відтак напрошується думка про необхідність культурної революції, певного ціннісного прориву, що дасть Україні змогу перенестись у правий верхній квадрант Інґлегартової мапи.

Та попри свою позірну переконливість, такі буквалістські інтерпретації далеко не безспірні. Хоча б тому, що реальність, яку описують результати WVS, дещо складніша. Наприклад, цінності виживання не обов’язково йдуть у парі із традиціоналізмом. Так, Латинська Америка, Польща, Ірландія, США й Канада є більш традиціоналістськими, ніж Україна, проте цінності самовираження там переважають над цінностями виживання. Утім, значно важливіше те, що цінності — далеко не єдиний чинник історичного успіху чи неуспіху конкретних країн. Наприклад, у минулому десятилітті за рівнем традиціоналізму Україна була співставна з Францією, але разючу відмінність рівнів політичного й економічного розвитку годі пояснити лише тим, що у Франції переважали цінності самовираження, а в нас — виживання. Хоча б тому, що Франція — колишня колоніальна імперія, а Україна лише три десятиліття тому перестала бути колонією, менш ніж сто років тому пережила і тоталітарний комунізм, і геноцид. Те саме стосується, наприклад, Руанди й Туреччини, які були близькими сусідами на культурній мапі, проте мали абсолютно різну економічну й політичну ситуацію.

Звичайно, такі банальні приклади не спростовують теорії Інґлегарта, а радше вказують на межі її застосування. Досліджувати ціннісний профіль суспільств, зокрема українського, важливо, проте навряд чи це може дати ключ до розуміння їхньої історичної долі, а тим паче їхніх сучасних проблем. Цінності дуже важливі, але водночас наївно вважати, що ціннісні зміни автоматично спричинятимуть зміни економічної ситуації конкретної країни. Це ніби сподіватися, що курси протестантської етики посилять якість українського капіталізму. Зазвичай усе відбувається навпаки: за Інґлегартом, перехід до постматеріалістичних цінностей відбувається внаслідок економічного розвитку, який розв’язує проблеми виживання. У такому сенсі сподіватися на ціннісний стрибок в Україні, яка воює і над якою постійно тяжіє загроза економічної кризи, а в пам’яті поколінь іще живі кризи попередні, навряд чи варто. До того ж, за Інґлегартом, цінності змінюються досить повільно, тобто великі зрушення вимагають зміни генерацій, а не постають унаслідок вольового рішення влади чи зусиль неурядових суб’єктів. Тож міркування про необхідність ціннісної революції в Україні — хороший публіцистичний прийом, але аж ніяк не програма дій.
Джерело: Тиждень