На його парах навіть Бог «злізав» зі свого осяйного престолу і поселявся поміж людей, – до 10-ліття інтронізації Блаженнішого Святослава розповідаємо про синергію служіння УКУ та УГКЦ

Історія служіння двох команд

З Львівською духовною семінарією Святого Духа та Львівською богословською академією (ЛБА, тепер – УКУ) Главу і Отця УГКЦ Блаженнішого Святослава пов’язують роки навчання та служіння. У 1999–2000 рр. тоді ще о. Святослав був префектом семінарії, а з 2000 по 2007 – віцеректором. У 2001 р. – обраний віцедеканом Філософсько-богословського факультету ЛБА. А з червня 2007 до 2009 р. був ректором Львівської духовної семінарії Святого Духа.

Отець Богдан Прах, ректор Українського католицького університету

З Блаженнішим Святославом ми були знайомі ще задовго до нашої спільної праці в семінарії. Коли ж Блаженніший Любомир Гузар покликав мене на ректорське служіння до Львівської духовної семінарії Святого Духа у Львові, я почав формувати команду із розумінням того, наскільки важливо, щоб майбутніх душпастирів виховували священники, які самі пройшли процес семінарійної формації, знали семінарійне життя зсередини, а ще мали якісну богословську освіту. Таких кандидатур в Україні майже не було, адже наша Церква тільки що вийшла із катакомб, пройшовши драматичні випробування часів підпілля. Тож до нової команди виховників у семінарії ми залучали багатьох священників, які навчалися в різних семінаріях і університетах за межами України. Одним із тих, хто приєднався до нас, був отець Святослав Шевчук, який у 1999 році захистив у Римі докторат з морального богослов’я і повернувся в Україну. Всі, хто знав тоді цього молодого священника, щиро зізнаються, наскільки їх вражала його автентична молитовна постава. Мені також саме цим найбільше запам’ятався отець Святослав з нашого першого знайомства і кількатижневого спільного проживання в Римі, де ми з дружиною «нишпорили» у Ватиканських архівах.

З часом наше помешкання стало місцем для тривалих дискусій стосовно семінарійних, а також загальноцерковних поточних питань.

Блаженніший любив бути належно підготовленим до різних питань і завдань: ретельно і відповідально готувався до своїх лекцій з морального богослов’я у семінарії та Львівській богословській академії. Показувати особистий приклад на всіх рівнях священичого і адміністративного служіння – це його внутрішня іскра, яка заохочує інших зростати.

Дві прекрасні команди – Львівської духовної семінарії та Львівської богословської академії – завжди тісно взаємодіяли між собою, і така злагоджена співпраця триває досі.

Коли ми лише виношували задум побудувати нові приміщення духовної семінарії УГКЦ у Львові (попередня діяла у смт. Рудно на території колишнього піонерського табору – ред.), то мріяли, аби будівлі семінарії та Філософсько-богословського факультету були поруч – на одній території, щоб обидві інституції брали участь в єдиному процесі формування та виховання духовної еліти. Це звична світова практика, де семінарії і богословські факультети тісно взаємопов’язані. І такий підхід себе виправдав. Сьогодні ми маємо багато спільного: працюємо на одній території, обидві будівлі спроєктовані в одному стилі і творять цілісність. Так само і наші команди творять єдиність, бо ми працюємо для однієї Церкви, однієї спільноти – України.

Ставши Главою УГКЦ, Блаженніший продовжує допомагати УКУ беручи участь у житті університету як Великий Канцлер. Від перших днів Львівська духовна семінарія та Український католицький університет були і залишаються разом на спільній дорозі виховання молоді.

Отець Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа, директор Школи біоетики УКУ, декан філософсько-богословського факультету УКУ (2007-2012 рр.)

Мене завжди вражала постава ректора семінарії о. д-ра Святослава. Практично завжди він був привітним, усміхненим і лагідним.

У 2006 році відбувся захист мого докторату в Римі, і мені було дуже приємно, що на цей захист приїхав з України о. Святослав, тоді ще як віцеректор семінарії.

Коли згодом я став деканом Філософсько-богословського факультету УКУ, то наша співпраця стала тісною. Пригадую історичний момент, як ми укладали текст угоди про співпрацю між Львівською духовною семінарією і Філософсько-богословським факультетом УКУ: о. Святослав уважно і в деталях проговорював з нами, представниками деканату, кожен пункт договору. Це дало мені розуміння того, що для нього особисто цей текст є дуже важливим. Він, як добрий батько, дбав про те, щоби семінаристи мали серйозний інтелектуальний та душпастирський вишкіл.

Неодноразово ми мали нагоду обговорювати різні моральні та біоетичні питання, і також в цих дискусіях та розмовах витончена мудрість, лаконічність і чітка аргументація були сильною стороною ректора семінарії. Хоча пройшли вже роки відколи Блаженніший очолював семінарію, ми і досі тут багато вчимося від нього. Дякую йому за його Патріарше служіння для нашої та Вселенської Церкви.

Дипломи визнані Ватиканом

У червні 2020 року Ватиканська Конгрегація католицької освіти здійснила афіліацію Київської Трьохсвятительської духовної семінарії до Філософсько-богословського факультету УКУ. Відтепер дипломи семінарії визнаються усіма католицькими університетами світу.

«Я б дуже хотів, щоб наш Богословський факультет, у серці нашої Церкви був євангелистом, був апостолом, був наперсником Господнім, улюбленим учнем, тобто найдорожчою перлиною, яку цей університет плекає, і тою дівственною чистотою Христової Науки, яку береже Христова Церква, просвічував сучасну людину», – Блаженніший Святослав.

Отець Юрій Щурко, декан Філософсько-богословського факультету УКУ

У 2015 році Філософсько-богословський факультет, який тоді очолював диякон Роман Завійський, за сприяння Блаженнішого Святослава, отримав акредитацію від Ватикану. Це дозволило запровадити в УКУ повний цикл богословських студій на бакалавраті, магістратурі, ліценціаті, доктораті. Дипломи ФБФ визнають усі католицькі університети світу. Це свідчить про нашу приналежність до великої глобальної родини. І такого важливого поступу нам вдалося досягти завдяки наполегливості Блаженнішого, який писав листи, неодноразово відвідував Апостольську столицю, де піклувався про акредитацію факультету.

Згідно з вимогами Конгрегації католицької освіти, Глава і Отець УГКЦ є не тільки Великим канцлером всього УКУ, а й Філософсько-богословського факультету зокрема. З часу віцеректорства Блаженнішого у семінарії і досі його участь у житті факультету є значущою. Як Великий канцлер факультету, Блаженніший затверджує різного роду зміни, рішення та предмети, що пов’язані з вірою і мораллю. Справам ФБФ Блаженніший і зараз приділяє чимало часу. Він затверджує адміністративні питання і цікавиться всім, що відбувається на факультеті. Щоразу, коли Патріарх приїжджає до Львова у «Патріарший дім», ми з ректором УКУ о. Богданом Прахом маємо з ним розмову, де розповідаємо про свою діяльність, ділимося планами, викликами. Його залученість до життя факультету і розвитку богословської науки наочно показує, що УКУ має підтримку Церкви, і це додає снаги працювати далі.

Разом із акредитацією Ватикану Філософсько-богословський факультет УКУ отримав змогу проводити афіліацію (приєднання). Так минулого року 10 випускників Київської Трьохсвятительської духовної семінарії вперше отримали визнаний в усьому світі диплом STB від ФБФ УКУ. На прикладі Київської семінарії вдалося показати, що й інші семінарії, які погоджують свою програму з Ватиканом та Філософсько-богословським факультетом, можуть отримати університетський диплом.

Патріарший супровід програми «Київське християнство»

У 2012 р. в УКУ світлої пам’яті професор Ігор Скочиляс започаткував навчально-дослідну програму «Київське християнство». Академічним завданням програми є критичне дослідження богословських, канонічних і соціокультурних джерел передання Київської митрополії у ширшому порівняльному контексті універсальних християнських традицій Візантії, латинського Заходу та східних православних спільнот, а також рецепції на словʼянських землях унійної ідеї.

Академічний координатор програми «Київське християнство», директор Центру релігійної культури імені Горя Скочиляса, старший викладач кафедри історії, к.і.н. Іван Альмес.

У 2012 році в УКУ під патронатом Блаженнішого Святослава було засновано навчально-дослідну програму «Київське християнство». Проєкт наголошує на ідеї Київської Церкви і тисячолітньому зв’язку між українською культурою та християнством, а одне із завдань проєкту – сприяння єдності українських церков.

З благословення Глави УГКЦ, під науковим керівництвом блаженної пам’яті професора Ігоря Скочиляса і стараннями науковців з України та інших країн світу вже видано понад 20 томів наукових досліджень. За участі Блаженнішого ми презентували наші наукові напрацювання та книги у Католицькому університеті Америки у Вашингтоні, Папському східному інституті в Римі, а також у Литві, Польщі, по різних містах України.

Програма УКУ «Київське християнство» стала для науковців і публічних інтелектуалів з різних країн світу платформою, якій довіряють, а опіка і патронат Блаженнішого сприяють розвитку міждисциплінарних наукових студій з історії Київської Церкви.

Достойний послідовник своїх попередників

Упродовж свого 10-літнього служіння Глава УГКЦ часто ініціював та активно заохочував до вивчення й популяризації спадщини Митрополита Андрея Шептицького та Патріарха Йосифа Сліпого: через пастирські послання, інтерв’ю, наукові конференції, пам’ятні заходи, публікації та презентації видань, щоб відкрити цих велетнів духа для кожного українця. Така постава є не лише даниною пам’яті минулого, а й свідомим бажанням розвивати сучасне і майбутнє життя Церкви й народу на міцних підвалинах.

Олег Турій, директор Інституту історії Церкви, проректор із зовнішніх зв’язків УКУ

Блаженніший Святослав будує свою архипастирську діяльність на спадщині попередників. Цей факт засвідчує здорову традицію в Українській Греко-Католицькій Церкві, адже кожне наступне служіння її першоієрархів відбувається не на запереченні попередньої діяльності, а через її продовження. Блаженніший Любомир Гузар, готуючись, як він казав, «теплою рукою», передати управління Церквою своєму наступникові (якого він не знав і спеціально не готував), у грудні 2009 році підписав одне з останніх своїх послань як Глава УГКЦ. Воно було присвячене двом постатям: Митрополитові Андрею Шептицькому і Патріархові Йосифу Сліпому. Думаю, це був свідомий крок, своєрідний духовний заповіт, яким він хотів показати, що його власне служіння базувалося на праці попередників, чиї ідеї та засади він розвивав. Тому ставлення Блаженнішого Святослава до постатей Митрополита Андрея і Патріарха Йосифа (а також – і до Патріарха Любомира Гузара) треба розуміти як частину усвідомлення ним цієї спадкоємності – справжнього наступництва у розвитку Церкви, а не просто формальної зміни ієрархічного проводу.

З цією метою теперішній Предстоятель УГКЦ не лише періодично оприлюднює послання до вірних з нагоди ювілейних і пам’ятних дат, а й часто звертається до УКУ, зокрема до Інституту історії Церкви, із запитом про організацію цілих програм, щоб якомога ширшому колу людей розповісти про історію нашої Церкви, її славні й трагічні сторінки, щоб важливі віхи, постаті та досвід минулого стали нагодою для призадуми, аналізу і, вочевидь, опорою у вирішенні теперішніх проблем. Таким чином у 2015 році відбулося відзначення 150-ліття від народження митрополита Андрея Шептицького. Тоді ми в Києві організували конференцію на тему: «Як будувати Рідну Хату», де йшлося не лише про бачення Великим Митрополитом основних засад української Незалежності, а й про різні сторони сучасного державного й суспільного життя. Співорганізаторами події були також Український інститут національної пам’яті та Київський національний університет імені Т. Шевченка, що дозволило чи не вперше представити постать нашого Українського Мойсея на загальнонаціональному рівні.

Ще масштабніше відзначили 125-річчя від народження Патріарха Йосифа Сліпого, коли на прохання Синоду Єпископів УГКЦ Інститут історії Церкви разом з Київським центром УКУ започаткував цілу серію наукових подій, які відбувалися не лише в столиці, але й в інших містах України (Полтава, Харків, Запоріжжя, Одеса, Вінниця, Чернігів, Ужгород, Чернівці) та поза її межами (Лювен, Загреб, Рим). Сам формат і головне мотто цієї програми – «Бути собою!» – свідчить про велике бажання проводу УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом розвивати її як глобальну Церкву, відкриту до інших, але з чітким наголосом на збереженні та плеканні власної ідентичності.

На парах о. Святослава Шевчука навіть Бог злізав зі свого осяйного престолу і поселявся поміж людей

Блаженніший Святослав Шевчук як викладач

Отець Святослав Шевчук приєднався до викладацької команди Львівської богословської академії 2000-го року і викладав в УКУ аж до переїзду до Аргентини, коли був призначений очолити єпархію Буенос-Айреса. Його основними предметами були «Богословська антропологія», «Моральне богослов’я» та «Богослов’я чеснот». Він також був керівником дипломних робіт для багатьох студентів УКУ і семінаристів.

Наталія Карфут, випускниця Філософсько-богословського факультету УКУ 2003 року, ліценціатка богослов’я, мешкає в Римі

Пам’ятаю той момент, коли до нас прийшов викладати предмет «Богословська антропологія» наймолодший доктор богослов’я в Україні отець Святослав Шевчук. Одразу був помітний його ораторський хист. Лекції Блаженнішого були цікавими і захоплюючими. Усі пояснення були схематизовані та структуровані, часто у трьох пунктах. Сам виклад теми був чітким, логічним, і то настільки, що деколи ми, студенти, могли легко дати відповідь на досі невідоме нам запитання. Викладач говорив та дивився в очі, а коли стискав розгорнуту долоню в кулак і підносив вгору, то здавалося, що разом із його рукою піднімалися наші уми і душі десь до трансцендентності. А ще ми тоді дивувалися, що отець перечитує свої ж скрипти перед лекцією. Якщо він сам їх написав, навіщо перечитувати?

Іноді чую від студентів богослов’я, що антропологія – складний предмет і щиро дивуюся, бо мій досвід лекцій був абсолютно позитивним. Свій докторат з богослов’я Блаженніший Святослав написав у Римі, тому досить часто ми чули цікаві історії про далекий для нас тоді Рим, Італію та її мешканців. А ще він знав багато мов. У списку літератури до скрипту були книжки італійською, іспанською, англійською та іншими мовами.

Отець Святослав уділяв мені з чоловіком Тайну Подружжя, а вже через чотири роки ми вітали його в пресзалі Ватикану з обранням на пост Глави і Отця УГКЦ.

Андрій Андрушків, випускник Філософсько-богословського факультету УКУ 2007 року, виконавчий директор Центру спільних дій

Перед тим роком навчання, коли я мав почати вивчення морального богослов’я в УКУ, мої друзі зі старших курсів часто казали: «О, то у вас буде отець Шевчук – нарешті будете говорити в аудиторії не про абстрактні категорії, а про реальне життя». Так воно і сталося. На парах і семінарах о. Святослава Шевчука вчення Церкви, Писання, праці отців Церкви поставали в максимальній прикладній реальності щоденного життя. Навіть Бог «злізав» з того свого осяйного престолу і поселявся поміж людей, які щодня роблять вчинки, щодня обирають між добром і злом, між благом для себе і благом для спільноти, між безпекою і мовчанням на кривду і т.д.

Коли владика Шевчук очолив нашу Церкву, то новину про це я почув у свого друга на балконі. Ми дивилися на вечірнє місто і кілька годин говорили про те, яким він буде Главою УГКЦ: чи консерватором, чи реформатором? Під кінець розмови ми зійшлися на тому, що найважливіше, щоб він був з людьми своєї Церкви і своєї країни.

Папа Франциск любить казати, що пастир має пахнути вівцями. Якщо «принюхатися» до Блаженнішого Шевчука, то можна почути і дим з майданівських барикад, і запах військового шпиталю, і вечерю для найбідніших. Глава УГКЦ не боїться дії і лідерства: завжди гостро говорить, коли влада наступає на права і свободи громадян, публічно закликає до реформ справедливості (суди, прокуратуру, поліцію) і показує своїм прикладом важливість вакцинації в часи пандемії. І це лише деякі штрихи до портрету Блаженнішого, який він сам ще творить, діючи зі своїм народом і своєю Церквою.

Блаженніший Святослав – промоутер якісної освіти

Блаженніший Святослав був свідком відновлення Львівської богословської академії – Українського католицького університету: на початку як викладач, а згодом як віцедекан Філософсько-богословського факультету УКУ та ректор Львівської духовної семінарії. Уже 10 років він є Великим канцлером Українського католицького університету. Розуміючи важливість якісної освіти в Україні, Блаженніший постійно підтримує університет,беручи участь у стратегічному плануванні, важливих подіях життя спільноти, фандрейзингових кампаніях тощо.

Наталія Климовська, проректорка з розвитку та комунікацій УКУ

Блаженніший Святослав в УКУ – від самих його витоків, він завжди дбав про розвиток якісної освіти в Україні, бо сам до неї тягнувся.

Після розпаду Радянського Союзу, коли відкрилася можливість їхати на студії за кордон і вивчати богослов’я, Блаженніший був серед перших українців (за винятком тих, які жили в діаспорі), хто захистив докторат у цій дисципліні. Маючи змогу навчатися, він, вочевидь, прагнув, щоб таких можливостей у молоді було більше, добре розуміючи, що наука відкриває нові горизонти. Цій справі Глава Церкви присвячувався всеціло, про що свідчить його тривалість праці зі студентами. Наші випускники дуже любили його виклади. Він інтригував, давав практичні завдання, чим заохочував їх до навчання.

Як Великий канцлер УКУ, Блаженніший часто за різних нагод розповідає про Український католицький університет. Таке визнання є важливим для всієї нашої спільноти. Я добре пам’ятаю, як одного разу, говорячи про наш університет він сказав, що не уявляє собі УГКЦ без УКУ. Це справді так, бо випускники УКУ не лише працюють у різних структурах Церкви, а й роблять багато досліджень, працюють над науковими, популярними релігійними виданнями. У цьому в нас є синергія.

Підтримку Великого канцлера як духовного наставника ми також відчуваємо через його особисту присутність. Блаженніший завжди бере участь у Київських бенкетах на підтримку УКУ. Цьогоріч він доєднався до онлайн-бенкету Східного узбережжя в центральній Америці. Кожна важлива подія в нашому університеті не минає без його батьківського благословення, наш Великий канцлер завжди старається з нами бути. Щоразу на таких зустрічах ми захоплюємося його великим талантом промовця. Лише одним словом він вміє спрямувати людей, допомагає їм зростати.

«Ми шукаємо різні способи та платформи, аби бути разом. Однією з таких платформ є Український католицький університет. Це платформа зустрічі, цінність якої ми тепер відкриваємо по-новому; тут зустрічаються студенти, викладачі, люди з різних культур, національностей. УКУ – це своєрідний новий ареопаг українського суспільства, де народжуються нові ідеї, де народжується щось прекрасне, світле. УКУ – це платформа для будівництва нового суспільства в Україні», – Блаженніший Святослав під час Київського благодійного онлайн-бенкету, 2020 р.

Жива парафія

Одним із пріоритетів у служінні Глави і Отця УГКЦ є залучення мирян в церковне життя. У 2011 було презентовано новий катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», який розкриває віровчення Церкви у трьох частинах: віра, молитва та життя Церкви. Наступним кроком у діалозі з суспільством стала стратегія «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»».

Юрій Підлісний, керівник бакалаврської програми «Етика-Політика-Економіка» в УКУ, голова Комісії у справах родини і мирян УГКЦ.

За роки служіння Блаженнішого Святослава можемо говорити не лише про участь мирян у церковному житті, а й про участь безпосередньо Блаженнішого у житті мирян. Показним прикладом стала його присутність на Майдані під час Революції Гідності. Тоді наша Церква показала, що духовенство є поруч з мирянами в непростий час. Будучи на Майдані, священники формували духовно-моральний порядок денний, в чому є велика заслуга Блаженнішого Святослава. Звісно, на Майдані були також представники інших церков, але Глава УГКЦ залишався у горнилі тих подій.

Очільник нашої Церкви багато уваги приділяє участі мирян не тільки в житті при парафіях. Для розширення горизонтів Патріарша курія напрацювала стратегію УГКЦ-2020 «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Такі кроки показують прагнення Української Греко-Католицької Церкви до активізації мирян в житті всієї Церкви. Ще одним підтвердженням відкритості є і той факт, що миряни знову повертаються до управлінських церковних структур.

УКУ для УГКЦ та УГКЦ для УКУ: синергія у служінні крізь призму стратегії 2025

Наприкінці 2019 року спільнота УКУ презентувала Стратегію 2025 «Університет, який служить». Серед 10-ти стратегічний цілей – «УКУ для УГКЦ та УГКЦ для УКУ: синергія в служінні».

Тарас Добко, перший проректор УКУ

УКУ постав із лона Української Греко-Католицької Церкви: у відповідь на її бажання і потребу створити заклад вищої освіти, в якому українське богослов’я буде вчитися говорити своїм власним і самобутнім голосом, а Церква – розпізнавати знаки часу і виробляти у діалозі із сучасним суспільством і культурою властиві засоби євангелізації і поширення Божого слова. Завдяки своєму зв’язку з Церквою УКУ не є просто одним із багатьох закладів вищої освіти. В цьому походженні і зв’язку закорінений неповторний профіль і унікальне покликання Університету – бути місцем, в якому Церква служить Богові, спільному добру і людям шляхом вдумливого розумового осмислення дійсності у світлі християнської віри.

Перебуваючи в лоні Церкви, УКУ бере близько до серця всі турботи і потреби, якими переймається УГКЦ та київське християнство у своєму служінні. Серед іншого, йдеться про поступове усвідомлення УГКЦ своєї патріаршої гідності і зрілості. Про особливу ідентичність київського християнства, яка є живою і формується у відповідь на нагальні виклики для гідності людини в нашій частині світу. Про спробу надати нам суб’єктності, щоб українські християни вчилися не тільки брати, а й щедро віддавати і ділитися з іншими нашими скарбами.

Тому не дивно, що однією з десяти стратегічних цілей нової Стратегії УКУ 2025 «Університет, який служить» є «УКУ для УГКЦ та УГКЦ для УКУ: синергія у служінні».

Сьогодні УГКЦ прагне бути життєдайною, місійною і глобальною Церквою, яка намагається налагодити живе спілкування з молодими людьми і пропонувати релевантний спосіб мислення для вирішення суспільних проблем.

Тож дуже важливою була, є і буде роль Університету у формуванні майбутнього покоління церковних лідерів – священників і мирян, для яких клерикалізм у церковній культурі і менталітет «оточеної фортеці» будуть пережитком минулого; які довірятимуть мирянам і цінуватимуть їхню роль у житті Церкви; які розвиватимуть на всіх рівнях спеціалізоване капеланство – академічне, військове, медичне та інші; що притягуватимуть до Церкви діяльних молодих людей через усвідомлення важливих для них соціальних проблем (бідності, безробіття, родинного життя, ставлення до жінок, соціальної справедливості тощо).

Саме Університет може служити одним із найефективніших важелів для Церкви у її внеску в пошук формули «релігійної модерності» і розвиток громадянського суспільства у світлі віри. Тому завданням УКУ є налагодити тіснішу взаємодію з УГКЦ, і завдяки виходу богослов’я на діалог з іншими дисциплінами запропонувати українському суспільству соціальне вчення Церкви як шлях для осмислення злободенних суспільних викликів.

Наш Університет бачить себе «культурною лабораторією, де Церква здійснює дійове переосмислення реальності» у світлі Христового Євангелія; де богослови, філософи і вчені з інших ділянок людського знання – «з відкритим розумом і молитвою на колінах» – здійснюють культурну революцію; де відбувається широкий діалог між віруючими і невіруючими задля добра людини; де академічна спільнота стає співтворцем Церкви, яка виходить на межі суспільства і служить йому.

Блаженніший Святослав знає УКУ зсередини, добре розуміє значення якісної освіти і високої науки для майбутнього Церкви. Тому щиро вірю, що на наступне десятиріччя комунікація і взаємодія між УКУ і Церквою «від серця до серця» буде одним із ключових пріоритетів його служіння як Отця і Глави УГКЦ та Великого Канцлера УКУ.