На Климентівських читаннях розповіли про богослов’я майбутнього

Олег КАРПЕНКО

Презентація журналу «Койнонія» та збірки матеріалів міжнародної конференції євангельських церков «Двадцать лет религиозной свободы и активной миссии в постсоветском обществе», яка відбулася 7 грудня у Київському інституті релігійних наук імені Фоми Аквінського у рамках Климентівських читань, стала приводом для дискусії про майбутнє теології та християнської ідентичності в Україні та світі.

Презентація журналу «Койнонія» та збірки матеріалів міжнародної конференції євангельських церков «Двадцать лет религиозной свободы и активной миссии в постсоветском обществе», яка відбулася 7 грудня у Київському інституті релігійних наук імені Фоми Аквінського у рамках Климентівських читань, стала приводом для дискусії про майбутнє теології та християнської ідентичності в Україні та світі.

Модератор зустрічі, відомий православний богослов, доктор філософських наук Юрій Чорноморець констатував появу своєрідного «київсько-харківського феномену» як єдиного простору для розвитку богословського дискурсу та діалогу.

Презентовані журнал та збірка вийшли друком у видавництві «Дух і літера», а тому його директор, кандидат філософських наук Костянтин Сігов розпочав круглий стіл. Він підкреслив, що такі презентації допомагають представникам різних християнських конфесій краще пізнати одне одного, познайомитися з досі незнаними ареалами християнської культури іншого напрямку.

Про історію міжвузівського філософського семінару «Койнонія» розповів головний редактор однойменного журналу, доцент Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Олександр Філоненко. У своїй доповіді він виступив апологетом так званого «слухаючого» богослов’я. «Це пов’язано з розумінням богослов’ям свого місця, у першу чергу, в Церкві. А потім вже у суспільстві та в університеті», – пояснив Олександр Філоненко. «Справа богослова полягає у тому, що він дослуховується до релігійного досвіду сучасників, яким би мінімальним цей досвід не був. І завдання богослова – розпізнати рух серця та вступити у розмову так, щоб його мова була зрозумілою. Справа релігійного філософа й богослова зараз полягає не у тому, щоб запропонувати авторську концепцію, а у тому, щоб бути уважним до значного та вміти ним поділитися. Головна проблема богослов'я не в тому, щоб давати відповіді на питання сучасності. Адже сучасність як правило просто не вміє богослов’ю навіть задати питань! Тому богослови повинні прислухатися до сучасної культури, навчившись за неї артикулювати незадані питання, а вже із цього місця думати про відповіді».

Редактор-упорядник збірки матеріалів «Двадцать лет религиозной свободы и активной миссии в постсоветском обществе» відомий протестантський богослов доктор філософських наук Михайло Черенков звернув увагу слухачів на можливості оновлення сучасної християнської ідентичності. «Може виникнути питання: навіщо протестанти у цій аудиторії будуть нам щось про себе розповідати? По-перше, вони – це частина суспільства й повинні бути цікавими, бо вони наші сусіди. По-друге, вони є частиною християнського співтовариства». Протестантський богослов вважає, що оновлена християнська ідентичність потрібна не лише суспільству, яке прагне нарешті побачити Церкву цікавою, актуальною та компетентною, але й самому християнству, з його величезним багажем традиції. Протестанти відкривають нові можливості для богослов'я та благовісті, думають про інкультурацію та діалог з філософією, про побудову соціального вчення та діалог традицій. Через двадцять років свободи, протестанти виявили себе в одному проблемному полі із католиками та протестантами, філософами та соціологами. І слава Богу, що протестанти в цьому місці не безмовні слухачі, але вже активні учасники дискусій.

Протестанський богослов Денис Кондюк, декан факультету «Богословие и христианское служение» Української Євангельської Семінарії Богослов’я, відзначив, що і журнал «Койнонія», і збірка «Двадцать лет…», дозволяють зазирнути у майбутнє. Розвиток глобального суспільства вже сьогодні вимагає від християн відкритості до діалогу із різноманітними культурами, готовності до зміни форм, без зміни сутності християнства. Розвиток сучасного суспільства призвів до того, що кожен окремий християнин - як особистість - стає для світу відповідальним за віру всієї Церкви як Тіла Христового. Богослов'я в майбутньому буде розвиватися як єдність різноманітних дискурсів, що не зводиться в схоластичну чи педагогічну систему, але є відкритим свідченням про особистий та колективний досвід. Всі ці тенденції вже сьогодні є в журналі «Койнонія», а також в богослов'ї православних Олександра Шмемана та Йоанна Зізіуласа, католика Г.У. фон Бальтазара та протестанта Кевіна Ванхузера. Книга православного богослова Девіда Харта «Краса нескінченного» показує, яким це богослов'я буде по змісту, герменевтика Ванхузера показує, яким буде богослов'я по формі: полінаративним дискурсом, а не монологічною системою. Не дивлячись на всі сучасні проблеми, сьогодні можлива побудова християнської постсекулярної культури, яка б давала суспільству новий універсальний смисл та нову естетику, новий духовний потенціал та нову етику.

Католицький теолог, кандидат філософських наук Андрій Баумейстер запропонував спочатку визначитися з тим, чим не повинна бути сучасна теологія. Зокрема, він застеріг від надмірних захоплень інтелектуалізмом, з одного боку та стилізацією під первісне християнство із пошуками «особливого істинного досвіду» з іншого. На його думку, не потрібно розмірковувати взагалі про те, яким має бути богослов’я, бо у цій царині ініціатива належить Богові, а богослов лише є тим, хто слухає та передає почуте. Богослов, якщо він потрапив в область богослов'я, на цю вершину думки та духу, має спокійно працювати, не думаючи про завершення одних епох та настання інших. Теологія церковна і теологія філософська – це дві споріднені ділянки праці, які вимагають від богослова залишити в минулому власну афективність та наполегливо працювати, подібно до св. Томи Аквіната.

Далі узяв слово Юрій Чорноморець. Він нагадав, як десятиріччя тому назад митрополит Каліст Уєр, знаходячись в Києві на запрошення видавництва «Дух і літера», пророкував, що головною проблемою XXI сторіччя для богослов’я буде побудова антропології, аналогічно до того, як в центрі уваги православної думки XX століття була еклезіологія. Але вже перше десятиліття XXI сторіччя спростувало цей прогноз. Богослов'я вступило в часи, коли наново ставляться всі основні богословські питання. І головне – проблемою стало саме богослов'я. Все це нагадує ситуацію із філософією. Колись в центрі уваги думки філософів був космос, потім Бог, потім – людина. А в XX столітті головним питанням для філософів стало: «Чи існує філософія?» Багато хто в філософії почав бачити лише різновид літератури! Аналогічна епоха наступає для богослов'я, і головним питання стає таке: «Чи існує богослов'я як самостійне знання? Чи воно є лише різновид філософії? А може богослов’я - це різновид релігійної психології чи містики?» Ці питання стали актуальними і в Україні. Деякі намагаються звести теологію лише до вираження містичного досвіду християнських громад. Але збірка «Двадцать лет…» свідчить: християни, які раніше намагалися обмежитися таким наративом, сьогодні шукають причетності до скарбів загальнохристиянської Традиції. Деякі намагаються християнську теологію записати до історії філософської теології. Але два номери журналу «Койнонія» свідчать: сьогодні на питання, які ставить філософія та «філософська теологія» відповіді знаходяться виключно в межах релігійного богослов'я. Таким чином, в XXI столітті теологам доведеться наново і кожен день воскрешати для сучасного людства всю християнську церковну теологію як полінаративну та полідисциплінарну реальність.

Під час обговорення, лунали не менш цінні тези учасників круглого столу, які допомогли глибше розібратися у проблематиці дискусії.

Секретар Всеукраїнського Православного педагогічного товариства, священик Богдан Огульчанський наголосив на важливості живої передачі церковного й богословського досвіду від учителя до учня. На це ведучий круглого столу Юрій Чорноморець риторично запитав, чому у всякого роду старців сучасності так багато учнів, що не слухаються голосу церкви? Отець Богдан звернув увагу на той факт, що священикам не вистачає практичного богослов’я, яке б виникало із релігійного досвіду євхаристійного причастя. Після заклику до богословів залишити все та слухатися лише досвіду, і на цій основі дати практичне богослов'я, Юрій Чорноморець риторично перепитав: навіщо це робити богословам? Адже саме це вже зробили священики: вони відмовилися від всіх теорій та постійно перебувають в євхаристійному спілкуванні! – Але чомусь із їх євхаристійного досвіду не народжується богослов'я і вони сьогодні прийшли його просити у теологів.

Голова Центру св. Климента ігумен Філарет спочатку спробував підтримати думку на важливості досвіду. Однак після того, як йому нагадали, що принцип «богослов – це той хто молиться» (як і часте причастя) не спасла Євагрія від впадіння в єресь оригенізму, ігумен Філарет визнав необхідність примирення віри та розуму, віри та досвіду за тим взірцем, який був у святих Отців, а не у Терлуліана та Єваргія, що відпали від церкви.

Ведучий вечора Юрій Чорноморець нагадав, що філософська теологія та містична теологія можуть бути прийнятними для християнства лише тоді, коли кожна із свого боку приходить до найголовнішої теології – церковної теології, яка виражає віру Церкви, а не думки чи містичні переживання християн.

Ректор Київському інституті релігійних наук імені Фоми Аквінського священик Войцех Сурувка на прикладі біографії визначного католицького теолога Бальтазара показав необхідність поєднання у богослов’ї культурної спадщини, церковної традиції та містичного досвіду. На думку о. Войцеха, існує три теології, які в житті Бальтазара стали трьома етапами його богословського шляху. Перша – це філософська теологія, що ґрунтується на християнському розумінні всієї культури. Друга – це церковна теологія, якою Бальтазар займався під час перебування в ордені єзуїтів. Третя – це містична теологія, яка, однак, залишається вірною попередньому спадку, а тому є завжди церковною та потрібною культурі. Ця теза була підтримана всіма учасниками семінару: досвід без церковного вчення Писання та Передання не рятує від суб’єктивізму переживань, так само як теоретичні знання Писання та Передання не рятують від суб’єктивізму теоретичних роздумів. Єдність трьох теологій – при їх розрізненні – має бути методологією богословської праці сьогодні та в майбутньому.

Міжнародні Климентівські читання на тему «Шляхи дружби та цивілізація любові» організував Центр святого Климента «Спілкування та діалог культур». Вони проходили 7-8 грудня у Київському інституті релігійних наук імені Фоми Аквінського та Національному заповіднику «Софія Київська».

Презентовані видання: журнал «Койнонія» та збірку «Двадцать лет религиозной свободы и активной миссии в постсоветском обществе» можна придбати у видавництві «Дух і Літера».