На Синоді УГКЦ представили стан покликань до священства
Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Основну доповідь представив владика Богдан Данило, голова Патріаршої комісії у справах духовенства УГКЦ.
Розглянуто сучасні виклики, пов’язані з формуванням майбутніх священнослужителів, служінням духовенства в Україні та за її межами, а також роллю єпископів у плеканні покликань.
Владика Богдан Данило зазначив, що тема покликань неодноразово була наскрізною для багатьох синодальних обговорень, адже пов’язана з різними сферами церковного життя.
У доповіді він окреслив роль родини, суспільства та єпископа у плеканні священничих покликань. Ішлося про те, що першим середовищем, де людина відкриває своє покликання, є сім’я. Саме родина стає «першою семінарією», де дитина навчається любові, довірі, жертовності й відкритості на Божу волю.
Він наголосив, що покликання не можна «створити» програмами чи стратегіями — воно народжується там, де живе віра: у сім’ї, спільноті та Церкві. Саме тому відповіддю на сучасні виклики мають стати підтримка родин, відновлення культури батьківства, розвиток живих християнських спільнот і формування священників, здатних бути справжніми духовними батьками для свого народу.
«Якщо б ми казали, що сьогодні немає покликань, то це означало б, що Бог чогось не робить. Але Він діє. Питання в тому, чи я відповідаю на Його поклик. Я надіюся, що в час цього Синоду є багато молодих людей, які думають про священство. Щодня тут, перед престолом Божої Матері в Зарваниці, я молюся за кожного з них, бо хочу, щоби вони відповіли „так“ на свій поклик», — поділився архиєрей.
Сучасний стан покликань в Україні проаналізував о. Тарас Путько, ректор Івано-Франківської духовної семінарії імені святого священномученика Йосафата. Він зазначив, що демографічна криза, війна, міграція молоді та низька народжуваність поступово звужують коло потенційних кандидатів до семінарій, а відтак вимагають довготермінового душпастирського планування. Водночас питання покликань не можна зводити лише до статистики, адже покликання народжується як відповідь людини на Божий заклик. Саме тому вирішальне значення мають жива парафіяльна спільнота, родина, молитва та духовний супровід молоді.
Серед практичних кроків, які запропонував доповідач, — служіння промоторів покликань у єпархіях, поглиблення співпраці між молодіжним і катехитичним душпастирством, забезпечення системного супроводу молоді та підтримка покликання в умовах війни.
Отець Андрій Онуферко, протосинкел Торонтонської єпархії, представив аналіз покликань в українських громадах поза межами України. Дослідження ґрунтувалося на даних, зібраних у всіх єпархіях, екзархатах, вікаріатах і структурах Пасторально-міграційного відділу УГКЦ. Загалом було опрацьовано 356 анкет, які охопили 293 священників і 63 дияконів, рукопокладених від 2010 року.
Представлені дані засвідчили, що значну частину душпастирського служіння за кордоном нині здійснюють священики, які походять з України. Відтак серед церковних структур УГКЦ лише Бразилія, Румунія та Молдова не мають священиків, які прибули з України. Це вказує на важливу роль України в забезпеченні душпастирського служіння для українських громад у світі.
«Якби ми не мали священників з України, то багато наших парафій залишилися б без душпастирів», — додав владика Богдан Данило.
Окрему увагу під час Синоду присвятили сучасному портрету семінариста, який на основі багаторічного досвіду ректорства у Львівській духовній семінарії Святого Духа представив о. Ігор Бойко. Було відзначено, що молоді люди, які сьогодні вступають до семінарій, відрізняються від попередніх поколінь, однак це не означає, що вони гірше чи краще відповідають на Боже покликання.
Дедалі частіше до семінарій вступають не лише випускники шкіл, а й люди зі сформованим професійним досвідом, для яких священство стає свідомим вибором у зрілому віці. Водночас зростає кількість «пізніх покликань».
На формування нового покоління майбутніх священиків впливає також війна. Є семінаристи, які пройшли військову службу, волонтерили на прифронтових територіях або допомагали переселенцям. Такий досвід формує майбутніх душпастирів, готових служити людям, які пережили втрату, травму й страждання.
Серед основних викликів сучасності на Синоді названо залежність від цифрового середовища, труднощі із самодисципліною, потребу у тривалішому розпізнаванні покликання та необхідність психологічного супроводу.
