Про своє перебування в полоні, про силу молитви в умовах війни, а також чи справді існує міжрелігійний конфлікт на Донбасі отець Тихон (Кульбака) говорив 30 вересня в рамках освітнього проекту Інформаційно-практичний Центр безпеки міста у Львові.
Священик майже два місяці після виходу не міг говорити про своє перебування в полоні: від цього досі можуть постраждати його парафіяни. Нагадаємо, 4 липня терористи з «Російської православної армії» взяли його в полон, де утримували десять діб.
«Досі не знаю, де мене тримали: там була справжня тиша і запах лісу. В мене були закриті очі, що давало надію, що залишуся живий. Якщо не хочуть, щоб я бачив, то може колись відпустять», — пригадує о. Тихон.
«Мене штовхнули до стіни і наказали молитися. Я почав молитися вголос. Над моєю головою пролунала автоматна черга. Я ніколи до цього не чув як працює автомат в тиші лісу і так близько до мене. Я зомлів. Наступного разу, коли мене кудись вели, я знав, що вони повторять цей ритуал, але щоразу думав, чи буде це над головою, чи все таки в голову».
В отця Тихона цукровий діабет, що ускладнювало перебування в полоні: щодня потрібно пити спеціальні ліки. Таку змогу отець мав лише перших два дні.
«Вони забрали таблетки, кажучи: «Ти наш ворог! Ти будеш довго і повільно вмирати, аж поки не навернешся». «Навернення» для них означало б — зречення від УГКЦ і перехід в Московський Патріархат», — розповідає священик.
Полоненого годували лише хлібом, що для діабетика дорівнює отруті. «Я мав величезну спрагу – доходило до галюцинацій, що я пливу по воді. Перше, що зробив на волі – це залпом випив 6 літрів води», — згадує отець Тихон.
«Терористи мали доступ до моєї електронної пошти, сторінки фейсбуку, тому бачили, що мене шукають. Один з них сказав: “Вони наївні, бо думають, що від них щось залежить: скаже Москва тебе вбити – я вб’ю, відпустити – відпущу”».
«Коли я спитав, в чому моя провина, один з них сказав: «Ти молився за Україну! Уяви собі, що в 1942 хтось в центрі Берліна молився би за перемогу Сталіна. Гітлер вбив би їх на місці». Єдине, що могло нас тоді врятувати, це якби ми молилися за Новоросію.
Від початку донбаського конфлікту отець Тихон був одним із організаторів Донецького молитовного майдану. Спочатку це було екуменічне середовище: туди приходили римо- і греко-католики, православні Київського Патріархату, протестанти, а згодом молитва перетворилася на міжрелігійну – доєдналися мусульмани і буддисти. «Наш молитовний майдан був останнім місцем, де можна було побачити українську символіку», — пояснює отець Тихон.
Було багато спроб розгону Молитовного Майдану в Донецьку. «Одного разу нас оточили озброєні люди і протестантський пастор впав на коліна. Жінка з автоматом почала кричати: «Зупиніть його – нехай не молиться. Я не можу цього терпіти» Я справді переконаний, що окрім усього ці люди охоплені силою злого духа».
На думку о. Тихона, на Донбасі немає міжконфесійного конфлікту. «Ані між духовенством, ані між вірними Московського Патріархату і УГКЦ ніколи не було конфлікту. Жодного. Прес-секретар Донецької єпархії УПЦ (МП) о. Георгій Гуляєв в особистій розмові прокоментував мені лист Патріарха Кіріла про звинувачення «уніатів» в розпалюванні конфлікту, кажучи: “Ти ж розумієш, те що я бачу тут на місці і те, що пишуть вверху – це різні речі”. Тим не менше, це ніщо не заважає духовенству Московському Патріархату щоразу повторювати цю формулу Патріарха. Я думаю, що це спроба з Донбаського конфлікту зробити релігійну війну», — підсумував о. Тихон, керівник екуменічного відділу Донецького екзархату УГКЦ.