Найдавніша архітектурна пам’ятка Київської Русі
Планувально-просторове рішення собору унікальне: подібної конструкції не має жоден із відомих давньоруських храмів. У ньому поєднано схему візантійського хрестово-купольного храму з елементами романської базиліки.
Це можна пояснити тим, що фундатор Спасо-Преображенського собору князь Мстислав (брат Ярослава Мудрого), який до Чернігова князював у Тмутаракані, запросив звідти майстрів, які були обізнані з традиціями культового будівництва в Малій Азії та Закавказзі, де на той час і були поширені подібні храми. Отож чернігівський князь Мстислав Тмутараканський заклав собор у Чернігові на кілька років раніше, ніж його брат Ярослав Мудрий розпочав у Києві спорудження Софійського собору. А саме — близько 1030 року.
За переказами, кам’яний храм збудовано на місці дерев’яної церкви, яка була зведена на місці язичницького капища. Літописи ж уточнюють: після вдалого походу Мстислава Тмутараканського і Ярослава Мудрого на Червону Русь (сучасну Галичину) і приєднання її землі до давньоруської держави і було розпочато будівництво в середині князівського дитинця величної споруди. Але, як розповідає той же літопис, 1036 року Мстислав вийшов на полювання, захворів і помер. При ньому були виведені лише стіни на висоту «скільки можна дістати рукою, стоячи на коні». Однак князя було поховано в цьому недобудованому храмі.
Можливо, храм добудовували вже не за часів входження Чернігівського князівства в державу Ярослава Мудрого, а при наступному чернігівському князеві Святославові, якого також було поховано в цьому храмі, хоча Святослав і помер Великим князем у Києві.
Навіть до завершення будівництва цей храм став головною святинею Чернігово-Сіверської землі: тут зберігалися мощі святих та чудотворні ікони, тут упокоювалися князі і духовні владики єпархії. Майже 900 років Спасо-Преображенський собор був кафедральним собором Чернігівської єпархії, і центром громадського і державного життя: цілуванням хреста і присягами тут скріплювали договори між князями.
Цей собор тринефний, його ширина 22,4 м, довжина з апсидами — 35,25 м, висота від підлоги до низу склепіння центральної бані — 30 метрів. Внутрішній розмір храму відповідає сучасному дев’ятиповерховому будинку, широкий фундамент заглиблений у ґрунт на 2,8 м, стіни завтовшки 1,4 м до нашого часу дожили майже непошкодженими. А складність просторово-планувальної конструкції споруди досі примушує фахівців сперечатися з приводу того, до якого ж типу варто віднести храм: чотири-, шести- чи восьмистовпного.
Інтер’єри собору вражають величчю: криволінійні поверхні численних арок ритмічно повторюються, підкреслюючи висоту середньої частини храму. Усі внутрішні поверхні стін, склепінь і стовпів мали фресковий розпис. Дуже багатою була кольорова палітра інтер’єру, розписи якого доповнювала яскрава підлога з кольорового каміння та полив’яних керамічних плиток — смальти. Хори було огороджено різьбленими плитами червоного кольору, колони було зроблено з білого мармуру і вони мали різьблені капітелі.
З літописів відомо, що в соборі (крім його засновника з дружиною Анастасією і сином Євстафієм) покоїлися чернігівський, а потім київський князь Святослав Ярославович, його син Гліб, Олег Святославович, Володимир Давидович, Святослав Ольгович, Всеволод Святославович. У соборі знайшли вічний спокій ієрархи Чернігівської єпархії Лазар Баранович та Амвросій Дубкевич. Також тут був похований місцевий чернігівський святий Ігор Ольгович.
Головними святинями собору, що зберігалися тут до 1917 року, були мощі князя Ігоря Ольговича і митрополита Костянтина, які містилися в землі біля стін храму, а також мощі святителя Феодосія Углицького, чернігівського архієпископа, які лежали відкритими в соборі (у срібній раці вагою понад 240 кг).
Крім мощів тут зберігали й дуже шановану на Чернігівщині чудотворну ікону Ріпкинської Божої Матері.
Окремо варто згадати й про Смоленську ікону Божої Матері. За часів Київської Русі зображення Одигітрії до Спасо-Преображенського собору Чернігова привезла 1046 року донька візантійського імператора Костянтина Мономаха Анна, яка вийшла заміж за князя Всеволода Ярославовича. Їхній син Володимир Мономах у 1097 році почав князювати в Смоленську, де збудував храм, у який перевіз із Чернігова цю ікону і яка відтоді почала називатися Смоленською. Вважають, що завдяки їй у 1239 році хан Батий не зміг узяти Смоленськ.
Спаський собор протягом століть зазнав багато руйнацій та перебудов, але наприкінці ХІХ століття собор був відреставрований та набув сучасного вигляду.
Здавна за стародавнім звичаєм у соборі вивішували прапори захисників міста. Навіть на початку ХХ століття тут зберігалися козацькі прапори: 18 прапорів чернігівського ополчення часів війни з Наполеоном і 11 прапорів ополчення часів Кримської війни 1853–1856 років.
У ризниці храму зберігалося багато богослужбових предметів із коштовних матеріалів, подарованих у різні часи жителями міста та почесними гостями. Ці предмети мали велику художню та історичну цінність, але, на жаль, залишилося їх дуже небагато. І нині вони в Чернігівському історичному музеї. Серед них є унікальна робота місцевих ювелірів 1771 року — оклад Євангелія з рельєфними зображеннями. З опису в літературі відомо, що у вівтарі храму була срібна з позолотою дарохранильниця у вигляді двохярусного саркофага вагою 16,5 кг, подарована храму в 1782 році, а також хрест від 1638 року, соборне крісло на горнім місці, що подарувала імператриця Катерина під час її перебування в Чернігові 1787 року, велика кількість старовинних риз, серед яких і вбрання святителя Феодосія Чернігівського (Углицького).
1923 року в соборі було виявлено фреску ХІ століття із зображенням півпостаті святої Фекли (Теклі). Фреска була під товстим шаром тиньку, котрий рятував її від численних пожеж. 1926 року фреску було знято зі стіни і перенесено в Чернігівський крайовий історичний музей, де вона зберігалася до війни 1941 року. Під час війни експонати музею згоріли. На щастя, залишилася дуже вдала і точна копія, створена в 1934 році, яка нині зберігається в Софійському заповіднику Києва.
У 1926 році радянська влада заборонила богослужіння в Спасо-Преображенському соборі і на початку 30-х передала споруду в розпорядження бази «Головросмасложирзбуту», де було влаштовано склад. 1937-го собор передано в розпорядження історичного музею. В 1942 році окупаційна німецька влада відновила богослужіння і храм діяв до 1961 року. Згодом знову належав музею, і лише наприкінці 80-х років минулого століття, під кінець періоду так званої «перестройки», повикидавши з храму на вулицю музейне начиння, громада УПЦ (МП) насильно захопила споруду і в ній знову врешті було поновлено богослужіння.
Марія КУВАЛДІНА. - "Листи до приятелів", №2 листопад 2009 року
