"Не звикаймо до цієї війни", - Папа Франциск в "Енцикліці про мир в Україні"

06.12.2022, 10:12
Католики
"Не звикаймо до цієї війни", - Папа Франциск в "Енцикліці про мир в Україні" - фото 1
Упорядник книги Франческо Ґрана зібрав виступи Святішого Отця, що стосуються війни в серці Європи.

Радіо Ватикану 5 грудня поширило текст Вступу, який Папа Франциск написав до цієї Енцикліки.

«Я ніколи не зустрічався з тим, щоби Господь розпочав чудо, не допровадивши його до доброго завершення». Відтоді, як вже багато років тому я прочитав і неодноразово перечитував «Заручених» Алессандро Мандзоні, я завжди довго роздумував над цим реченням. Це фраза надії, а ми прямуємо до Ювілею 2025, гасло якого я вважав слушним присвятити цій богословській чесноті: Паломники надії.

Венедикт XVI подарував нам чудову енцикліку про надію «Spe salvi». Він пише, що «“відкуплення”, спасіння згідно з християнською вірою, не є простим фактом. Відкуплення запропоноване нам у тому сенсі, що нам дарована надія, гідна довіри надія, силою якою ми можемо справлятися з нашим теперішнім: теперішнє, також і важке теперішнє, можна прожити та прийняти, якщо воно веде до мети і якщо можемо бути впевненими щодо цієї мети, що вона достатньо велика, аби виправдати зусилля, витрачені на дорогу».

Йдеться про досвід, який кожен з нас пережив у своєму житті і який дає нам змогу справлятися з щоденними падіннями завдяки упевненості в тому, що Господь бере нас за руку та підводить, бо не хоче, щоби ми залишалися на землі. Я часто нагадую про те, що «на людину дозволено дивитися згори лише тоді, коли йдеться про те, щоби допомогти їй підвестися: в жодному іншому випадку. Тільки в тому випадку дозволено дивитися згори. Ми ж, християни, повинні мати погляд Христа, Який обіймає знизу, шукає того, хто загубився, дивиться зі співчуттям. Таким є і повинен бути погляд Церкви: завжди погляд Христа, а не погляд того, хто засуджує». (Ангел Господній, 30 жовтня 2022).

Війна в Україні вже напередодні свого початку поставила запитання перед кожним із нас. Чому після драматичних років пандемії, коли не без великих труднощів і багатьох трагедій, ми нарешті виходили з її найгострішої фази, прийшло жахіття цієї безумної та святотатської війни, якою є кожна війна? Чи можемо з упевненістю говорити про справедливу війну? Ми можемо з упевненістю казати про священну війну?

Ми, Божі люди, що звіщаємо Євангеліє Воскреслого, маємо обов’язок кричати про цю істину віри. Бог є Богом миру, любові та надії. Богом, Який хоче, щоб усі ми були братами й сестрами, як нас навчив Його Син Ісус Христос. Жахіття війни, кожної війни, ображають найсвятіше Боже ім’я. І ще більше вони його ображають, якщо Його святим іменем зловживають, аби виправдовувати це невимовне винищення.

Крик поранених війною дітей, жінок і чоловіків підноситься до Бога як молитва, що розриває Отче серце. Скількох трагедій ми ще повинні стати свідками, перше ніж усі, хто втягнутий у кожну війну, зрозуміють, що це виключно дорога смерті, яка лише декому дає ілюзію перемоги? Нехай же буде ясним: з війною всі ми програємо! Також і ті, хто не брав у ній участі і в боягузливій байдужості лише спостерігав за цим жахіттям, не втручаючись з метою принести мир.

Всі ми, чим би не займалися, маємо обов’язок бути людьми миру. Без жодного виключення! Нікому не дозволено відвертати свій погляд. «У цьому світі глобалізації ми потрапили в глобалізацію байдужості. Ми звикли до страждання інших, вони не стосуються нас, не цікавлять, це не наша справа! Повертається постать Безіменного з Мандзоні. Глобалізація байдужості перетворює нас у “безіменних”, відповідальних без імені та обличчя» (Проповідь на Лампедузі 8 липня 2013).

Напередодні вибуху другої світової війни, Слуга Божий Пій ХІІ нагадував світові, що «ніщо не втрачається з миром. Все може бути втрачене з війною. Нехай же люди повернуться до порозуміння. Нехай повернутися до переговорів. Ведучи переговори з доброю волею та з пошаною до взаємних прав, побачать, що щирі та активні переговори ніколи не позбавлені благородного успіху» (Радіозвернення 24 серпня 1939).

Я особливо вдячний Франческові Антоніо Ґрані за те, що зібрав усі мої заклики про мир в Україні. Я так само вдячний часописові «Il Fatto Quotidiano» за те, що від початку цього конфлікту він завжди давав розголос цим моїм словам. Бо вони звернені до багатьох інших людей, які стали носіями цього послання, часто в конкретності та мовчанні.

Ви тримаєте в руках текст, який зібрав усе те, що протягом цих місяців війни виплило з мого серця, бачачи картини цієї безмежної трагедії та читаючи жахливу хроніку цього та численних інших конфліктів у світі, про які надто часто забувають. Це своєрідний щоденник війни, який пропоную читачам із надією на те, що він дуже швидко зможе стати щоденником миру та, насамперед, пересторогою для всіх не повторювати схожі звірства. Це справжня та властива енцикліка про мир і задля миру в Україні та в кожній іншій частині землі.

В той час, як ми і надалі неустанно молимося за мир в Україні, дійсно невтомно, ми не повинні звикати до цієї, ані до будь-якої іншої війни. Ми не повинні дозволити на те, щоби наше серце та наш розум ставав нечутливим перед обличчям повторення цих величезних жахіть проти Бога і проти людини. Ми не можемо, з будь-яких причин на світі, привчатися до цього всього, сприймаючи майже як даністю цю фрагментарну третю світову війну, яка у нас на очах трагічно перетворюється у тотальну третю світову війну.

Молімося за мир! Трудімося задля миру! З упевненістю в тому, що Господь Ісус, Князь миру, подарує Україні та всьому світові, особливо там, де досі існують численні вогнища війни, світанок Пасхального ранку".