Непоказний храм з визначним минулим

Історія харківського храму Святого Івана Богослова починається ще в роки переселень так званих «черкас», тобто українського населення Подніпров’я з Гетьманщини, яке втікало від постійної війни, подалі, світ за очі, в не зовсім Московщину, а в напіввільні Слобідські землі, де полковниками тоді ще були свої, козацькі ватажки. В час заснування слободи Іванівка при річці Лопань Харківським полком командував (1659-1668) легендарний ще за життя Іван Сірко, непереможний козацький ватажок, гроза Криму, кошовий Запорізького козацтва та неоднозначний політичний діяч періоду Руїни. Сірко помер в 1680 році, і саме цим роком датується освячення першого, дерев’яного храму Івана Богослова в Іванівці при Лопані, про що ми дізнаємось з фундаментальній праці архиєпископа Філарета (Д.Г. Гумілевського) «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» (Філарет, 2, 188). Нам залишається лише гадати, яким чином пов’язана ця постать з історією храму: чи Сірко був засновником слободи, чи вона належала йому на правах власності, чи, нарешті, були серед насельників слободи соратники Сірка по героїчних походах, які назвою свого селища увічнили пам’ять свого кошового,– але співпадінь таких не буває. Скоріш за все, всі три припущення мали місце водночас.

Вісімдесят років по тому, у 1762 році, стара дерев’яна церква була повністю відновлена, але зберегла свою назву. З цією, другою дерев’яною церквою Івана Богослова, пов’язане ім’я не менш видатного та не менш легендарного слобожанця, одного з символів Харкова – славетного мандрівника-філософа Григорія Савича Сковороди. В період вчителювання Сковороди в Харківському колегіумі (1759-1766 рр.), він жив неподалік храму, на Холодній горі, над річкою Лопанню, а найкоротша дорога до колегіуму проходила повз відновлений храм до берега річки, а потім човном на другий її берег. На жаль, хату, в якій жив філософ, вже під час Перебудови пустили під екскаватор. Так Харків позбувся пам’ятки своєї історії, якою міг би пишатися.

Ця дерев’яна церква постояла більш ніж сто років, але дерево, на жаль, не вічне. Храм зістарівся. У 1879 році на місці старої дерев’яної була закладена кам’яна церква того ж імені. Будівництво закінчили у 1885 році. За цей час місто Харків підійшло майже впритул до слободи, але все ж іще не поглинуло її. Храм, таким чином, залишався за межами міста і не був харківським, а межа міста проходила сусіднею з храмом вулицею.

Будівництво кам’яної церкви Івана Богослова здійснювалося за проектом єпархіального архітектора (1869-1885) Харківської та Богодухівської єпархії Федора Івановича Данилова (1810-1885) у неоруському стилі, дуже характерному для цього періоду церковного будівництва на Слобожанщині. Офіційно будівництво велося «тщанием прихожан» церкви. Але їх основну масу складали робітники залізничних майстерень по вулиці Великій Панасівській та заводчани хімічного заводу, що був відкритий на Іванівці в 1850 році, які не могли надати вдосталь коштів для такого великого будівництва. Так що, скоріш за все, кошти на храм надали власник хімічного заводу купець В.І. Пащенко-Тряпкін (пом. 1894), що в історії міста Харкова залишився як меценат та благодійник (Хар. Кал. 1879, 122), та власник заводу масляних фарб купець Ващенко.

Проект храму, розроблений Ф.І. Даниловим, є типовим в його творчості, та в тих чи інших варіантах здійснений в восьми храмах єпархії, в тому числі в будівлі Пантелеймонівської церкви в Харкові (1885). Низка цих споруд будувалась згідно з проектом, запозиченим із рекомендованих збірок, як то “Атлас нормальных чертежей сооруженных по ведомству М.Г.И.” та “Атлас проектов и чертежей сельских построек изданный от Департамента сельского хозяйства М.Г.И.”, де в більшості своїй використовувався тип зального тридільного храму.

Архітектурно-історичною мовою опис храму такий:

Мурована церква, вирішена в “російсько-візантійському” стилі хрестових безстовпних храмів з поєднанням характерного для московського зодчества формоутворення та зовнішнього і внутрішнього декору з елементами і прийомами архітектури класицизму, бароко, та прийомів романського зодчества. Храм має дві композиційні вісі, які формуються потужною банею і висотною домінантою – дзвіницею. В об’ємному вирішенні храму за візантійською традицією виділяються просторовий хрест та виступаюча апсида. Як самостійний об’єм вирішено дзвіницю, приєднану крізь знижений бабинець, котрий разом з вівтарною частиною підкреслює поздовжню вісь. Принципово новим є використання типу базиліки для православних храмів. Пам’ятка є однією з архітектурних домінантів в об’ємно-просторовій композиції південно-західної частини Харкова.

Від інших варіантів храмів Ф.І. Данилова церква відрізняється масивним шестигранним куполовим барабаном з арковими отворами, фасади розчленовані пілястрами римо-доричного ордену і завершені антаблементом, північне та південне рамена акцентовані на фасадах трикутними фронтонами. Аркові вікна облямовані пілястрами. Триповерхова дзвіниця на першому і другому поверсі продовжує класичний стиль храму, але третій поверх та баня вирішені в стилі московських церков XVII ст. типу «восьмерик на четверику» з пілястрами коринфського ордена обабіч аркових отворів дзвону.

Церква освячена 3 листопада 1885 року. Вона мала три престоли: головний — святого апостола євангеліста Івана Богослова, з правого боку — в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці (освячений 8 липня 1888р.), зліва – в ім’я святого Феодосія Углицького архиєпископа Чернігівського та Преподобного Серафіма Саровського (освячення 24 жовтня 1904 р.). Церква мала парафіяльне кладовище на Лисій горі.

Слід ще додати, що храм є найбільшим дітищем Ф. Данилова, та одним з найбільших храмів Харкова. За загальною площею споруди він наближається до Володимирського собору в Києві. Може тому, що храм виявився таким великим, на внутрішні розписи не вистачило грошей, тому розписаний він був вкрай аскетично. Перед початком Першої світової війни при храмі діяла недільна церковна школа.

У Громадянську війну церква була закрита, доля священників храму невідома. Відновлення діяльності громади церкви офіційно відбулося 17 квітня 1921 року, коли церковна громада була зареєстрована в комісії з відділення церкви від держави при окрвиконкомі Харківської губернії. В 1924 р. парафія храму брала участь в спровокованих Радянською владою конфліктах між так званими «тихонівцями» (прихильниками колишнього патріарха РПЦ Тихона) та представниками «офіційної» (Синодальної) церкви з почерговим захопленням храму представниками обох течій. Єдиними, хто виграв в цих сутичках між віруючими, були органи ВЧК-ГПУ, що підживлювали цей конфлікт.

Не зважаючи на ці скандали, з 1925 по 1927 рр. релігійна громада храму збільшилася багатократно — з 30-ти парафіян в 1925 році до 797-ми в 1927. І це на заводській околиці першої Радянської столиці України! Цьому «неподобству» був покладений край в 1930 році, коли Іванівка таки ввійшла до складу міста Харкова. В цьому ж році храм зачинили, парафію розформували, а в 1932 р. будівлю передали в розпорядження секції транспорту та зв’язку при міськраді до зносу, але не знесли, а перетворили на склад господарських товарів. При цьому перетворенні були знесені хрести та купол дзвіниці, а при демонтажі дзвонів пошкоджений її третій поверх.

Під час Другої світової війни, коли Харків двічі переходив з рук в руки, а бої точилися в самому місті, дзвіниця храму служила зручною вогневою точкою для обстрілу залізної колії та міського вокзалу, тому в результаті боїв верхній поверх дзвіниці був зруйнований вщент. Серед парафіян побутує легенда, що і сам храм нібито двічі намагалися підірвати, але він вистояв, тільки пообсипався тиньк. Так чи інакше, але сьогодні храм виглядає так, ніби він не був потинькований ніколи.

До весни 2005 року споруду не ремонтували і разом із територією півстоліття вона знаходилася в занедбаному стані. Паперть головного входу була сильно зруйнована, купол не зберігся, як не збереглися і сходи північного та південного входів. Інтер’єр церкви також не зберігся, існують лише фрагментарні сліди розпису з рослинним орнаментом. Спостерігалось розділення цегли і спад її в багатьох місцях. За даними інституту УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ, будівля була зруйнована на 70 відсотків.

16 липня 1991 року відбулися установчі збори релігійної громади церкви Святого Іоанна Богослова в складі УАПЦ. Перше богослужіння було відправлено 19 серпня 1991 року під мурами храму. Хто тоді міг знати, що саме цей день стане віхою в історії новітньої України. Парафіяни храму вважають, що це не просто співпадіння.

Храм Святого Іоанна Богослова освячений на свято Різдва Пресвятої Богородиці, 21 вересня 1991 року, коли було відправлено першу літургію в самому храмі. З того часу триває відбудова храму. На сьогодні відреставровано купол, надбудовано дзвіницю, ідуть реставраційні роботи на фасаді та в самому храмі. З 14 травня 2006 року храм перебуває в складі Українській Православній Церкві Київського Патріархату.

Настоятелем храму від моменту відродження релігійної громади є отець Віктор (Марінчак). Саме до його проповіді Слова Божого та до цього храму, що відроджується працею та зусиллями парафіян і благодійників, приходять молитися українською мовою люди, котрі відчувають себе українцями в зрусифікованому Харкові.

Використана література:

Бондаренко І.В. «Передумови і тенденції стильового розвитку храмової архітектури Слобожанщини» (друга половина XIX – початок XX ст.). Дисертація. http://www.lib.ua-ru.net/inode/19414.html
Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. — А.С.С. Київ, 2005
Державний архів Харківської області. Архівний фонд духовної консисторії (ф.40, оп.110, спр. 1841, арк.339-339зв), фонд Харківського окрвиконкому (Р-845, оп.2, спр. 854, 1065, 1080)
Еклектика у храмовій архітектурі Харківщини (на прикладі творчості Ф.І.Данилова) //Архітектурна спадщина України. – Київ: Українознавство, 1997. – Вип. 4. – С. 116 – 122.
Православные храмы и монастыри Харьковской губернии 1681-1917. — Харьковский частный музей городской усадьбы. 2007.
Протокол засідання Харківської Міської Думи 18 лютого 1890. http://korolenko.kharkov.com/18.htm
Филарет (Гумилевский Д.Г.) «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» — Москва, 1852.
Харьков. Его прошлое и настоящее. Историко-справочный путеводитель. — Харьков, 1902.
Харьковский епархиальный архитектор Ф. И. Данилов // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. праць вищих навч. закладів художнього профілю України та Росії – Харків: XXПІ, 1997. – Вип. 4. – С. 3–6.
Щелков К.П. «Историческая хронология Харьковской губернии» (1882 г.) — Харьков: «Сага», 2007