«Ні Москва, ні Константинополь не вирішать проблем єдності українського православ’я. Їх мають розв’язати у Києві»
Від редакції «Церква.info»: З огладу на формат газетної публікації редакція «Високого Замку» дещо скоротила текст інтерв’ю, який тут подається повністю.
* * *
Одним з невтішних підсумків річного перебування біля керма держави Віктора Януковича є загострення міжконфесійної напруги в Україні. Про це, зокрема, заявив президент Української асоціації релігійної свободи Віктор Єленський.
За його словами, за нової влади значно зріс тиск з боку місцевих органів влади на релігійні громади і окремих вірян, спостерігається привілейоване ставлення до однієї церкви і відверте ігнорування інших. Поділ з боку нинішніх керманичів України на “свою” і “чужі” церкви зауважують не тільки фахівці. Рядові громадяни є свідками того, як президент Янукович демонструє симпатії главі Російської православної церкви Кирилу, Українській православній церкві Московського патріархату і ніби не помічає існування УПЦ Київського патріархату, Української греко-католицької церкви, інших конфесій та їхніх ієрархів.
Про релігійні свободи-несвободи кореспондент “Високого Замку” спілкувався з єпископом Євстратієм, речником Київської Патріархії.
- Владико, в останні дні багато розмов щодо долі Української православної церкви Київського патріархату. Можна почути, що незабаром УПЦ КП, начебто «як неканонічна», зникне, і в Україні всі її вірні опиняться під єдиним патронатом – московським…
- Навіть якби зараз розпочалися прямі і відкриті гоніння на УПЦ КП в стилі тоталітарного минулого (цього, дякувати Богові, нема), то і в таких умовах, глибоко переконаний, наша Церква не зникне.
Нема підстав говорити про розпад чи знищення УПЦ КП. Навпаки, Київський патріархат посилюється – через згуртування навколо нього українських патріотичних сил, через активізацію мирян, які більш активно прагнуть підтримувати свою Церкву і захищати її. Громадська думка на боці нашої Церкви, суспільство не сприймає спроб порушити міжконфесійний мир, певний баланс між конфесіями і державою, який склався за роки Незалежності.
Але дехто дуже хотів би цього знищення, і своїми діями може призвести до великомасштабного суспільного конфлікту на релігійному ґрунті. Ми бачимо бажання з боку певних політиків, представників влади чинити тиск на наше духовенство з тим, щоб воно переходило до Московського патріархату. З жалем спостерігаємо і те, що переважна більшість пропозицій, які подає Київський патріархат, наш Патріарх Філарет, Священний синод щодо розвитку державно-церковних відносин, нинішня влада ігнорує…
- Чи правда, що Київський патріархат звертався за «союзницькою» допомогою у відстоюванні цього міжконфесійного миру до Української греко-католицької церкви?
- Незважаючи на непрості взаємовідносини між Київським патріархатом і УГКЦ у минулому, які почасти зберігаються і тепер, попри окремі відмінності у віросповіданні, наші Церкви займають спільну позицію щодо Української держави, її суверенітету, соборності, її майбутнього. І УПЦ КП, і УГКЦ можна назвати патріотичними церквами. Щодо взаємовідносин Церкви і держави Київський патріархат і УГКЦ виступають з однакових позицій.
Зі спілкування з представниками УГКЦ, їхніх публічних заяв ми бачимо правильне розуміння подій, які відбуваються навколо УПЦ КП. В УГКЦ слушно кажуть, що ці негативні процеси рано чи пізно можуть торкнутися і УГКЦ. Тому нам потрібно разом відстоювати право на свободу совісті, встановлене законодавством зобов’язання держави рівно, однаково ставитися до різних конфесій. Щоб держава не встановлювала преференцій, не вивищувала одну конфесію на шкоду іншим.
- Чи не пробував Патріарх Філарет поговорити про тривожні тенденції в українському православ’ї з президентом України Віктором Януковичем?
- Проблема якраз і полягає у тому, що дотепер немає нормального діалогу між нашою Церквою в особі Патріарха Філарета і нинішніми високопосадовими представниками української влади. Ми цим засмучені. На численні пропозиції щодо безпосереднього обговорення тих чи інших питань не отримуємо відповідей, зустрічей не відбувалося жодних. За винятком розмов з колишнім головою Державного комітету з питань національностей і релігій Юрієм Богуцьким. Він добре розуміє нинішню ситуацію, але важелів впливу на розв’язання проблем у нього не так уже й багато.
- З боку Київського патріархату можна почути критику на адресу окремих діячів УПЦ МП. У той же час патріарх КП Філарет з повагою відгукується про керманича УПЦ МП - Митрополита Володимира. Чи нема тут суперечностей?
- Нема. Слід розрізняти Московський патріархат як структуру, яка має свій центр управління та ідеології у Москві, й Українську православну церкву Московського патріархату тут, в Україні. У наших критичних заявах і виступах йдеться саме про Московський патріархат, а не УПЦ МП.
Ми бачимо, що проблеми, які виникли в Україні між державою і Церквою, у відносинах між церквами протягом останнього року, ідейно походять саме з Москви. До недавнього часу Митрополит Володимир і керівництво УПЦ МП були налаштовані на діалог, на досягнення певного рівня порозуміння, і через це – уникнення конфліктів між віруючими, подолання поділу в українській Церкві. Але налаштування до діалогу було зведене нанівець діями з боку Москви, яка категорично проти будь-якого результативного діалогу. Максимум, на що вона згідна – імітація діалогу без будь-яких видимих плодів.
Розуміючи відмінність позицій, поглядів, які є в Києві, і тих, які нав’язуються з Москви, ми критикуємо і викриваємо Московський патріархат. У той же час вказуємо, що ці ініціативи не походять безпосередньо з Києва.
8 лютого у Києві відбувався круглий стіл, організований Центром Разумкова. На ньому були присутні представники різних церков. З боку УПЦ МП кілька разів було сказано, що вони виступають за те, щоб держава рівно ставилася до всіх конфесій, за налагодження діалогу між державою і всіма конфесіями. Це ще раз підтвердило моє переконання, що насправді джерело проблем, які виникли протягом останнього року - не в Україні.
- Для чого їх вносять?
- Для дестабілізації українського суспільства. Для того, щоб закрити Україні можливість політичної взаємодії з демократичними країнами, перетворити нашу владу на кшталт білоруської, очільник якої роками може спілкуватися лише з російським керівництвом та з тими країнами, які у дружніх відносинах з Росією.
Така ізоляція була би вигідна для нинішнього політичного керівництва Росії. Їм дуже би не хотілося, щоб Україна отримала зону вільної торгівлі з Євросоюзом, бо це поставило би хрест на планах інтеграції України в Єдиний економічний простір і в Митний союз. Їм дуже не хотілося б, щоб Україна отримала право безвізового пересування по ЄС, подальшої співпраці України з НАТО тощо. Через свої канали впливу Москва намагається спровокувати багато різних точок конфлікту в Україні, в тому числі – релігійну. Ми хочемо, щоб представники української влади все це розуміли.
- Чому думок представників УПЦ МП про рівне ставлення до всіх конфесій не чує вірянин цієї церкви Віктор Янукович?
- У мене є певна гіпотеза. Віктор Янукович як православний вірянин Московського патріархату сформувався у 90-роках під впливом духовних діячів на Донеччині, які у своїх поглядах були категоричними противниками української церковної незалежності. Вони сформували в його свідомості уяву, що будь-яка взаємодія з Київським патріархатом, з патріархом Філаретом, а також з іншими конфесіями, може нашкодити його душі, вічному життю. Що це гріх – виконувати прохання будь-якої конфесії, крім Московського патріархату, бо всі ці конфесії – «неістинні», «ложні». Цю думку було вкладено в душу нинішнього президента, і вона стоїть на перешкоді рівного ставлення керівника держави до всіх конфесій.
Щирість закликів до рівного ставлення держави до всіх конфесій УПЦ МП могла би продемонструвати, якби переконала Віктора Федоровича в тому, що це - найкращий шлях взаємодії держави і церков у демократичному суспільстві. Це буде на користь і самій УПЦ МП. Бо привілейоване ставлення до неї викликає негативні почуття з боку значної частини суспільства.
В УПЦ МП повинні розуміти, що преференції, які вони отримують нині, можуть обернутися проблемами у взаємовідносинах з тими політичними силами, які у майбутньому прийдуть на місце нинішньої державної влади. Принципу рівного ставлення держави до всіх конфесій слід дотримуватися не протягом одного-двох-трьох чи п’яти років, а завжди, сприймати його як аксіому для існування Української незалежної держави. Будь-які перекоси в цьому питанні призводять лише до конфліктів.
- Коли і за яких умов можна сподіватися, що різні гілки українського православ’я обміняються гілками миру?
- Рано чи пізно єдина помісна Українська православна церква буде. Коли це станеться, не можу сказати. Бо провідну роль у житті Церкви відіграє її Глава – Господь Ісус Христос. В Його волі, в Його владі – створити, вчинити те, що нам здається неможливим і надзвичайним.
З оптимізмом дивлюся у майбутнє. Бачу волю і розуміння віруючих, що в Україні Православна церква буде єдиною. І в середовищі священників, єпископів є багато тих, які усвідомлюють, що Українська церква повинна мати статус незалежної, помісної.
Може статися так, як сталося свого часу з проголошенням незалежності Української держави у 1991 році, коли ще за півроку, за кілька місяців, навіть за кілька днів до Акту проголошення державної незалежності навряд чи хтось міг сказати, що це збудеться у найближчий час. Але Господь поставив всіх у такі умови, що цей дар – Незалежність України – ми отримали. Переконаний, прийде той день, коли станеться єднання і ми обміняємося гілками миру. Це буде важливим етапом не тільки в історії Української церкви, а й в історії України.
Супротивники української незалежності розуміють, яку роль може і повинна відігравати єдина Помісна церква в житті нашого суспільства. Саме тому роблять все, щоби не допустити такого єднання, щоби розділення Української церкви тривало якнайдовше.
Хочеться вірити, що ті, від кого залежить єдність Української церкви, тут, в Україні, зрозуміють, що нам потрібно єднатися. І ми це розділення подолаємо.
Ніхто з-поза меж України цього питання не вирішить. Коли порозуміємося в середині України, то зможемо переконати наших співбратів у різних релігійних православних центрах – у Константинополі, Москві - що саме так і повинно бути. Тільки в єдності навколо Київського престолу, навколо тисячолітньої Святої Софії, навколо купелі Володимирового хрещення, навколо інших святинь українських ми можемо і повинні об’єднатися.
Розмову вів Іван ФАРІОН,
«Високий Замок», Львів
