Нове число журналу з еклезіології і церковного права Μέτρον

У цьому номері подано матеріали богословського і канонічного характеру, в яких аналізується богословський дискурс в Україні, подається історично-богословський погляд на визнання віри, досліджуються певні партикулярні питання канонічного характеру, як наприклад питання похорону, постів, Павлового привілею, церковної приналежності, а також друкується Тимчасовий статут Патріаршого собору.

У цьому номері подано матеріали богословського і канонічного характеру, в яких аналізується богословський дискурс в Україні, подається історично-богословський погляд на визнання віри, досліджуються певні партикулярні питання канонічного характеру, як наприклад питання похорону, постів, Павлового привілею, церковної приналежності, а також друкується Тимчасовий статут Патріаршого собору. Журнал «Метрон» поділений на такі рубрики: Академічний богословський дискурс в Українській Греко-Католицькій Церкві, Партикулярне право в помісній Церкві, Окремі питання Кодексу Канонів Східних Церков, Сучасні канонічні дебати.

ЗМІСТ ЖУРНАЛУ:

І. АКАДЕМІЧНИЙ БОГОСЛОВСЬКИЙ ДИСКУРС В УКРАЇНСЬКІЙ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ

Михайло ДИМИД. Самоцензура в журналі «Богословія» (с. 9-34).
У статті ставиться проблема існування цензури в богословських колах УГКЦ і розкривається, яким чином це робиться. Для цього аналізуються події, які відбулися перед, під час і після Конгресу богословів УГКЦ 2007 р., та їх представлення в останньому журналі
Богословія 70, а також в різних незалежних джерелах із Інтернету.

Урочисте звернення до Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви про пошук шляхів відновлення повного євхаристійного сопричастя між Церквами Київської традиції Конгресу богословів УГКЦ «Євхаристійне сопричастя – виклик традиції та сучасності для традиційних Церков», скликаного Українським Науковим Богословським Товариством у Львові 2-4 січня 2007 р. Б. (с. 35-38).
Богослови УГКЦ висловлюють бажання спільного сопричастя з православними, вважають нинішні заборони не догматичними, а лише канонічними. Богослови просять єпископів чіткіше визначитися, на яку концепцію євхаристійного спілкування із православними слід орієнтуватися – сопричащатися для осягнення єдності чи об’єднуватися, щоби спільно причащатися.

Відкритий лист-звернення до богословів Церков Київської традиції Конгресу богословів УГКЦ «Євхаристійне Сопричастя – виклик традиції та сучасності для традиційних Церков», скликаного Українським Науковим Богословським Товариством у Львові 2-4 січня 2007 р. Б. (с. 39-40).
Короткий лист фіксує спільну приналежність греко-католицьких і православних богословів до спільної київської традиції, а відтак потребу творчо зустрічатися для обговорення питання євхаристійного сопричастя.

Висновки та пропозиції Конгресу богословів УГКЦ «Євхаристійне Сопричастя – виклик традиції та сучасності для традиційних Церков», скликаного Українським Науковим Богословським Товариством у Львові 2-4 січня 2007 р. Б. (с. 41-53).
Богослови УГКЦ представляють далекоглядні висновки та пропозиції щодо можливості відновлення євхаристійного сопричастя між Церквами Володимирового хрещення. Це висновки історичного, догматичного, літургійного, канонічного, душпастирського та екуменічного характеру. Виразно задекларовано, що УГКЦ прямує до сопричастя і єдності Церков.

Михайло ДИМИД. Стан академічного богослов’я в УГКЦ (с. 54-61).
На тлі широкої дискусії про місце богослов’я в УГКЦ, яка мала місце переважно на сторінках україномовного Інтернету в 2011 р., автор подає свої міркування про розвиток академічної науки богослов’я в Українській Греко-Католицькій Церкві, а зокрема в Українському католицькому університеті у Львові. Закликає до усвідомлення потреби різних видів богослов’я в житті Церкви і, відповідно до того, до підтримки кількох альтернативних академічних богословських центрів. Для того закликає до творення однієї богословської інтегрованої системи в УКГЦ, в якій чітко будуть розрізнені богослов’я як наукове дослідження, як формація і як містичний досвід. Все це має відбуватися в дусі інтелектуальної свободи і гідного трактування богослова в Церкві.

ІІ. ПАРТИКУЛЯРНЕ ПРАВО В ПОМІСНІЙ ЦЕРКВІ

Tимчасовий статут Патріаршого собору Української Греко-Католицької Церкви (с. 65-79).
Патріарший собор УГКЦ – це зібрання представників Церкви, яка живе духом і динамізмом давньої еклезіальної інституції Київської традиції, про що зазначено в преамбулі до Тимчасового статуту цього собору. Тимчасовий статут Патріаршого собору УГКЦ регламентує обсяг і процедуру еклезіально творчої праці цих представників через наступні артикули: 1. Мета, завдання та компетенція; 2. Скликання; 3. Делегати Собору; 4. Колегіальні органи Собору; 5. Окремі повноваження Патріарха–Верховного Архиєпископа; 6. Гості та спостерігачі Собору; 7. Порядок денний; 8. Експерти, додаткові особи та комісії (групи); 9. Процедура; 10. Акти Собору; 11. Мова Собору; 12. Фінансування; 13. Ухвалення, внесення змін і доповнень.

Любомир (ГУЗАР), Патріярх УГКЦ. Інструкція щодо обмеження почестей християнського похорону (для духовенства Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ) (с. 80-85).
Інструкція Української Греко-католицької Церкви із 2009 р. обмежує похоронні обряди для різних категорій людей. Вони так поділені: нехрещені особи; хрещені не католики; прилюдні грішники; загальновідомі віровідступники, єретики, розкольники і войовнич і атеїсти; ті, хто вибрав кремацію свого тіла; самогубці – депресивні і свідомі. Різниці можуть бути такого характеру, що для одних присутній пресвітер на процесії, вводиться прах в храм, для інших немає парастасу, хреста, хоругв. Для всіх передбачена молитва запечатання гробу, але не в той самий час і не тому самому місці.

Василь РУДЕЙКО. Святкування християнського похорону (с. 86-101).
Автор розглядає чин похорону передовсім як молитву Церкви, що не передбачає більшої чи меншої торжественності, залежно від осіб. Інтегральність похорону забезпечує присутність всіх елементів чину. Чування на похороні порівнюється з передпасхальною ніччю і на цій основі доводиться, що похорон щойно вторинно можна уважати останнім виявом вшанування окремого члена церковної спільноти. Однак існують ситуації, що не були враховані літургійним переданням, тому є потреба в літургійній творчості Церкви. До таких ситуацій належать, між іншим, чин похорону дітей, які померли не отримавши хрещення, а також чин похорону людей, які потрапили у важкі обставини: відступництво, єресь, схизма, самогубство тощо.

Олег ХОРТИК. Правила посту в Українській Греко-Католицькій Церкві (с. 102-110).
Протягом останніх десятиліть в УГКЦ склалась дещо невпорядкована ситуація з правилами посту. У документі 1966 року, яким Верховний Архиєпископ Йосиф Сліпий проголосив рішення єрархії у справі посту, чітко зазначено бажання внести певні зміни стосовно правил посту. Зміни стосувались не скасування посту в окремі дні чи періоди, а лише полегшення суворості практики. У 2008 р. Синод єпископів підтвердив дію цих правил, але не подав тлумачень чи уточнень, необхідних для правильного розуміння концепції змін практики посту. Щоб встановити нові правила посту в УГКЦ, потрібно усталені на Замойському соборі (1720 р.) та пізніше практики співставити з реформою, запровадженою єрархією у 1966 р. Основні зміни торкнулись наступного: піст зобов’язує лише у всі п’ятниці року (окрім загальниць), а не, як попередньо, також в усі середи року; суворий піст є виключно два дні у році – у перший день Великого посту та в Страсну П’ятницю, одноденні суворі пости (Навечір’я Різдва і Богоявлення, Воздвиження Чесного Хреста, Усікновення голови Івана Хрестителя) змінено на просто посні дні від м’ясних продуктів (набіл дозволено). Нічого вже не згадується і про обов’язкові молитви після споживання м’ясної їжі у періоди посту.

ІІІ. ОКРЕМІ ПИТАННЯ КОДЕКСУ КАНОНІВ СХІДНИХ ЦЕРКОВ

Петро САБАТ. Історія та богослов’я акту визнання віри і присяги в чині рукоположення пресвітера УГКЦ (с. 113-126).
Висвітлено розуміння акту визнання віри і присяги у чині рукоположення пресвітера УГКЦ упродовж історії, представлено історію походження цього додатка, а також подано власні пропозиції автора щодо його використання при виданні нового Архиєратикону УГКЦ.

Андрій ТАНАСІЙЧУК. Християнин та його канонічний стан у власній церкві свого права. Церковна приналежність і її зміна (с. 127-157).
Праця досліджує канонічний стан вірних християн i те, як вiдбувається такий запис у парафiяльних книгах згiдно з нормами Кодексу Канонів Східних Церков. Вибір цієї теми зумовлений, передовсім, процесом відродження релігійного життя у Східній Європі, де протягом багатьох років дiяльнiсть католицької Церкви булa офіційно припиненa або вiдбувалась у пiдпiллі. По-друге, ця тема стає дедалі актуальнішою через еміграцію віруючих, що належать до східних католицьких Церков, на території, де переважає латинськa традиція. Обидві обставини викликають численні запитання, дискусії і сумніви, пов’язані з канонічним станом східних католиків. Таким чином, ці дві проблеми тут поєднано, хоч вони можуть стати предметом окремих досліджень. Такий пiдхiд до проблематики тісно пов’язаний iз священнослужiнням та парафіяльною діяльнiстю чи то в межах території єпархії в країнi походження, чи то в нових мiсцях оселення.

Андрій ХАНАС. Історичні та канонічні аспекти Павлового привілею (с. 158-170).
Автор представляє давній інститут Павлового привілею, як можливість розірвання подружнього вузла, укладеного між двома нехрещеними, для добра віри, у випадку якщо одна сторона навернулася до християнської віри і прийняла Хрещення, а інша залишилася поза Церквою. У статті аналізується характер Привілею, установленого святим апостолом Павлом (стихи 12-15 глави сьомої з Першого послання до Корінтян), на підставі історичних документів описується його формування і становлення впродовж століть. Короткий аналіз нормативно-правових актів, які регулюють можливість застосування Павлового привілею, а саме кан. 854 ККСЦ, кан. 1143 ККП та Інструкції «Влада Церкви» для проведення процесу розірвання подружнього вузла для добра віри, дає нагоду краще ознайомитися з можливостями застосування цього канонічного інституту на благо вірних Христової Церкви.

IV. СУЧАСНІ КАНОНІЧНІ ДЕБАТИ

Михайло ДИМИД. Канонічне питання «діаспори» (с. 173-203).
В статті подано короткий огляд тез відомих каноністів, членів Товариства права східних Церков на тему «Діаспора», виголошених у вересні 2011 р. на науковій конференції в Афінах. Ось їх імена: Йоан Зізіулас (Ioannis Zizioulas), Ріхард Потц (Richard Potz), Єзнік Петросян (Yeznik Petrosyan), Левіс Патсавос (Lewis Patsavos), Раду Преда (Radu Preda), Ґріґоріос Папатомас (Grigorios Papathomas), Дімітрі Салахас (Dimitri Salachas), Беккет Совл (Becket Soule), Еліє Бешара Хаддад (Elie Bechara Haddad), Циріл Васіль (Cyril Vasil’), Андрей Псарьов (Andrei Psarev).