«Об’єктивності в журналістиці не існує», - професор Папського університету «Santa Croce»
Церковний журналіст повинен мати якості, необхідні кожному журналісту. Водночас він має глибше усвідомлювати свою роботу. Важливо дуже добре знати церковну лексику і володіти відчуттям, притаманним церковному середовищу. Він повинен висловлюватися в такий спосіб, щоб було всім зрозуміло.
Нещодавно, у рамках Суспільних днів УГКЦ, з ініціативи Комісії УГКЦ «Справедливість і мир» до Львова завітав відомий італійський фахівець у галузі аналізу та практики інформування - Нікола Граціані, професор, викладач Папського університету «Santa Croce» в Римі, представник відомої Інформаційної італійської агенції АНСА (ANSA), президент Асоціації журналістів, які супроводжують главу держави. Під час цього візиту професор поділився своїми думками щодо розвитку церковної журналістики і того, як повинен реагувати на події в державі церковний журналіст, із Департаментом інформації УГКЦ.
Пане професоре, якими, на вашу думку, якостями та знаннями повинен володіти церковний журналіст?
Найперше, він повинен мати якості, необхідні кожному журналісту. Водночас він має глибше усвідомлювати свою роботу. Важливо дуже добре знати церковну лексику і володіти відчуттям, притаманним церковному середовищу. Він повинен висловлюватися в такий спосіб, щоб було всім зрозуміло. Ще одна важлива річ: такому журналісту під час написання матеріалу слід звертати увагу на джерела, не тільки на офіційні джерела, а й думку людей загалом.
А які існують особливості церковної журналістики?
Коли мова йде про церковного журналіста, то мається на увазі щось набагато більше, аніж журналіст, який просто працює із церковними подіями. Це набагато глибше, аніж висвітлення політичних дипломатичних відносин. Бо коли ми говоримо про тих, які прислухаються і сприймають те, що подає журналіст про Церкву, то повинні розуміти, що зараз люди переважно є компетентними в церковній сфері. Тому такий журналіст має обов’язок постійно навчатися.
А як щодо об’єктивності в церковній журналістиці?
Об’єктивності в журналістиці не існує. Коли йде мова про журналіста в церковній ділянці, то це не означає, що людина повинна продукувати певний результат. Це має бути людина, яка бачить, помічає, відчуває, реагує і це висвітлює. Це людина, яка бачить власними очима і переживає побачене. Церковний журналіст у своїх матеріалах повинен стимулювати інших до дій і думання.
Чи має церковний журналіст реагувати на події, які кояться в державі? І в якій спосіб?
Погана влада, у якій немає місця для Бога. Очевидно, що держава не завжди правильно поводиться, її рішення не завжди слушні. Держава – дім для всіх громадян. Для прикладу, у мене вдома мене діти систематично критикують (сміється. - Авт.). Тому нормальним явищем є критика певних речей, які стосуються держави. Лишень у диктатурі відсутня критика. Висловлювати вільно і правдиво речі, які я помічаю, – нелегко. Проте це є найвищою формою журналістики. Водночас важливо брати до уваги наслідки критики. Не всі державні закони можна правильно сприйняти, тому їх можна критикувати і обговорювати. Критика закону не веде до його бойкоту, а є виявом демократії. Адже в демократичному суспільстві закон обговорюється. Один приклад з Італії: парламент вже роками намагався впровадити закон про дозвіл на аборт. Два роки тому він був ухвалений. І це не означає, що цього не можна критикувати. Але, з іншого боку, не можна виправдати ненависницької реакції. Треба старатися відкривати серця людей, щоб можна було щось змінити.
Цікаво знати, як виглядає прес-служба Ватикану...
Моя робота стосується висвітлення подій, пов’язаних із Президентом Республіки Італія. Ми намагаємося так організувати нашу роботу, щоб це пов'язувало нас із працівниками Ватикану. Є різні приміщення, де працюють люди із прес-служби Ватикану. Усі мають можливість долучатися до висвітлення різних подій. При Ватикані існують певні напрямки, над якими працюють журналісти. Таким чином ми уникаємо непорозумінь і помилок, бо кожен має ділянку, за яку відповідає.
Чи важливою є для церковного журналіста богословська освіта? Вона часто звужує церковну журналістику, бо робить її не доступною для розуміння простим людям. Такі журналісти, зазвичай, оперують різною церковно-філософською термінологією, яка не зрозуміла для неоцерковленого суспільства.
Говорити про богословські речі пересічним людям дуже важко. З такою проблемою зіштовхувалися навіть папи. Як я зауважив на початку, журналіст у Церкві повинен мати велику перспективу і для навчання, і для розуміння. Щоб подати складні речі в простий спосіб, треба мати певний досвід роботи. На мою думку, богословська освіта є необхідною умовою для роботи журналіста в церковній ділянці. Бо, здобувши знання, він їх обдумує і після цього може їх поширювати.
Чи може жінка бути добрим церковним журналістом? Бо, як бачимо, переважно журналістикою займаються або семінаристи, або священики, які час від часу пишуть статті.
В Італії саме жінки в основному репрезентують журналістику. Особисто я, коли бачу журналістську працю, то не зважаю на стать автора (звертаю увагу лише на фахову підготовку). Коли ми слухали промову латинською мовою Папи Венедикта XVI про зречення з уряду, то ці слова зрозумів лише один журналіст. І цією людиною була жінка – Джованна Кіррі, моя добра знайома. Це ще раз довело, що для журналістики головне не стать, а здатність виконувати свою роботу.
Як свою роботу повинен розуміти журналіст у Церкві: чи він робить послугу Церкві, чи, навпаки, Церква робить йому послугу, бо дозволяє реалізувати свій талант у такій делікатній тематиці?
Думаю, що це запитання пов’язане з поколінням. II Ватиканський Собор дав можливість мирянам займати надзвичайно важливу нішу в Церкві. А це означає свідомо працювати в Церкві і для Церкви. Для прикладу, ідеальна католицька газета - це видання, в якому в різний спосіб працює багато людей, що мають перед собою спільну мету.
Розмовляла Руслана Ткаченко
