Обитель на горі між трав і цвіркунів
Скит на висоті 1000 метрів
Знайти василіянський монастир у Дземброні не так легко. По-перше, дібратися сюди велика складність. 15 кілометрів від траси по камінню, підозрілими мостами над річкою не кожен автомобіль мирно здолає. В’їхавши у Дземброню, довідуємося, що це нижня частина села, а до верхньої, де потрібно шукати монастир, ще декілька кілометрів складної дороги. Але навіть у Вижній Дземброні ніякі вказівники не допомагають знайти обитель – їх тут просто немає. Мешканці, які тут переважно православні, показують на кілька будиночків на пагорбі, але радять туди підійматися пішки. Порада добра, бо дійсно дорога не для кожного всюдихода.
І тут бачимо перші вказівники, отже йдемо правильно. З дороги стежка до монастиря повертає на луг, густо зарослий пахучими травами, де панує численне комашинне царство. Захекавшись підіймаємося вгору і перед нами постає затишна монаша обитель.
На вході — невеличка брамка-дзвіниця, де відразу можна натрапити на необхідну інформацію і про сам монастир, і контакти до священика, і розклад Богослужінь. А далі відкривається стежка з каменю до монастиря, з обох сторін доглянуто обсаджена квітами і кущами. Гостей зустрічає сам о. Тимотей, одягнутий в робочий одяг. Працювати і молитися – це його щоденний девіз. Поки ми підіймаємося сходами до церковки-каплиці, він починає розповідь як це все почалося.
Перед нами відчиняються двері до храму і ми відразу шоковані красою іконостасу – всі ікони виконані на склі. Але це не типова народна гуцульська ікона на склі — тут впізнається висока авторська майстерність. Отець Тимотей розповідає, що її виконала мисткиня зі Львова Оксана Винничок. А її чоловік Андрій, також художник, свого часу зацікавив о. Тимотея Дзембронею і околицями.
Ікони дійсно надзвичайні, високомистецькі, чимось нагадують ікони сусідніх румунських монастирів. Отець Тимотей запевняє, що такого іконостасу ніде в Україні не знайти.
Монастир виник у 2000 році, тоді ж придбали землю для нього. У 2001 р. було в Києві зареєстровано статут. І що цікаво, тоді його оформили як василіянський монастир Преображення Господнього в с. Дземброня Верховинського району. На перший погляд, нічого дивного... Але річ у тому, що в цей час це село так не називалося. Старе гуцульське село совіти перейменували у Берестечко (певно їм назва здалася надто дзвінкою), а стару назву йому повернули щойно у 2009 році. А тому зареєстровану в столиці адресу довго не могли внести до реєстру на місці — бо нема такого села... тобто на той час з такою назвою не було. Щойно коли селу повернули історичну назву – все стало на свої місця. Таким чином монастир став предвісником відновлення назви цього гірського села.
Нині у монастирі лише три монахи. Отець Тимотей каже, що могло бути і більше, бо є серед василіян бажаючі молитися і працювати в гірській тиші. Але провід чину має інші плани для братії — більш активна праця з парафіянами. Хоча, як твердить о. Тимотей, такі скити для монахів дуже корисні, навіть необхідні за статутами. Тут вони можуть проходити духовну віднову після виснажливої душпастирської праці, проводити реколекції, час на самоті тощо. Зараз з цього користають переважно інші — монастир приймає на реколекції співбратів з різних згромаджень і чинів. І загалом тут гостей буває немало, навіть є невеличкий будинок для паломників.
До війни у Дземброні не було храму, тому місцеві греко-католики ходили до сусідніх сіл на Літургію. Нині тут діє православна парафія, є храм на цвинтарі і невеликий новий, при дорозі. Також у селі є вірні інших конфесій. Але і в отців василіян не бракує парафіян. Поруч виник також жіночий монастир-скит. Колись у цьому будинку жили перші брати.
Лемко, що поселився серед гуцулів
Отець Тимотей народився на Лемківщині. Від батьків він перейняв любов до гір і краси природи. Мама прикрашала стіни будинку своїми малюнками і від неї о. Тимотей перебрав любов до мистецтва. Любов до гір і до прекрасного стали вирішальними у виборі місця служіння. Також о. Тимотей має відповідне хобі – ландшафтний дизайн. Його працю і бр.Матія можна побачити вже біля монастиря — згадана стежка з каміння, обсаджена квітами і кущами. Але він каже, що це тільки початок, руки не доходять зробити краще. А ось у Львові, у подвір’ї монастиря св. Михаїла отців-студитів можна побачити довершену їх роботу.
Навчався теології у Варшаві, у Римі був висвячений, але повернувся на рідні землі. Коли о. Тимотей був священиком у василіянському монастирі в Перемишлі, познайомився з художниками з Галичини, які допомагали відновлювати сакральні споруди Надсяння. Отець їм показував лемківські Бескиди, а вони запросили його на Гуцулію. І в Дземброні він знайшов свою другу карпатську батьківщину.
Місце для монастиря було обрано на пагорбі, недалеко від хати пані Марії, де вже десятиліттями збираються художники (Сельський, Монастирський, Труш, Парута, Патик, Якутович та інші) і філософи. Священик сам малює, тому серед митців він почувається дуже добре. Зрештою, сам монастир від початку також почав притягувати творчих людей. Монахи малюють і вишивають ікони, тому тут такий неповторний іконостас.
Звідси прекрасний вид на Чорногірський хребет. І судячи з того, з якою любов’ю отець розповідає про вершини і як до них йти, він в них не просто закоханий. Зрештою, тут інакше й бути не може. Отець веде нас на пагорб вище монастиря і показує «в особливий спосіб» на відомі вершини. Каже в якому місці присісти, куди навести камеру і виходить, що хрест з монастирської церкви опинився... на Говерлі (до неї напевно понад 20 км.).
Йому подобається життя в тиші. Він не прагне бути місіонером. Отець Тимотей вважає, що спочатку потрібно спастися самому, а попри них спасуться інші. І, напевно, це йому вдається. Бо коли приходиш до монастиря в Дземброні, то тиха розмова зі священиком і краса Божого творіння, яка цю місцевість наповнює, дійсно роблять людину іншою, чистішою.
