Кам’янець-Подільський захоплює своїм замком, численними храмами різних конфесій, природним ландшафтом та неординарною історією. Неможливо в одній розповіді викласти красу цього міста, яке визнано одним з семи чудес України. Тому наш місцевий власкор Юлія ЗАВАДСЬКА пропонує читачам РІСУ серію матеріалів, присвячених Кам’янцю-Подільському і його околицям.
У Кам’янці-Подільському всі знають історію про те, як у далекому 1621 році турецький султан Осман, підійшовши до мурів, запитав місцевих:
– Хто це місто укріпив?
– Бог, – відповіли йому.
– То нехай Бог його і здобуває, – мовив Осман і відступив від прекрасного та неприступного міста.
УНІКАЛЬНЕ МІСТО
Вирушаючи в мандрівку унікальними місцями, неможливо оминути Кам’янець-Подільський у Хмельницькій області. Після Києва і Львова – це третє місто в Україні за кількістю історичних пам’яток (всього їх тут 177) та одне з семи чудес України. Кам’янець заслуговує стати туристичною Меккою. Для тих, хто цікавиться релігією, архітектурою та історією – тут справжній клондайк.
Найвідоміша легенда про заснування Кам’янця-Подільського – про те, що олені, тікаючи від литовських мисливців – князів Коріатовичів, забрались на острів і тим самим показали братам надзвичайно гарне місце для зведення міста. Брати тут зупинилися, а статуї оленів відтоді оберігають підступи до Кам’янця.
Науковці досі однозначно не визначили дату заснування Кам’янця-Подільського. Більшість вважає, що місту понад тисяча років, та є й такі, які стверджують, що Кам’янець існував вже за часів античного Риму.
КВІТКА НА КАМЕНІ
Так Кам’янець-Подільський назвала відома українська поетеса Леся Українка. Адже найстаріша історична частина Кам’янця – Старе місто стоїть на півострові, утвореному омега-подібною петлею річки Смотрич з висотою скелястих берегів до 40 метрів. Невід’ємною частиною міста, його символом і перлиною є Стара фортеця. Історія заснування твердині починається в XII столітті. Одинадцять веж замку височать над каньйоном, немов продовження скелястих стін, кожна має свою назву і свою історію. Наприклад, найвища вежа названа Папською, тому що була збудована на кошти Папи Римського Юлія II.
Легенда розповідає, що, коли турки розбили Кам’янець, вирішили відновити зруйновану фортецю. Працювати змусили місцевих людей, але люди будували твердиню «не для сили турецької, а для слави християнської». Під каміння клали хрести, що їх познімали з шиї, а коли вже натільних хрестів не було, робили хрести з трісочок і травинок та замуровували їх у стіни. І досі вважається, що не втримались турки в Кам’янці, тому що фортеця «на хрестах побудована».
За довгу історію міста люди різних культур і релігій населяли Кам’янець-Подільський, що зробило його справді унікальним. Вже в ранньому середньовіччі в Кам’янці склалося три спільноти: українська, польська та вірменська. У Кам’янці-Подільському і досі є райони, що називаються Руські і Польські фільварки. Є у місті і залишки вірменського кварталу з майданом, дзвіницею та розвалинами церкви. Сьогодні у Кам’янці-Подільському проживає близько 100 тисяч людей. Багато молоді, студентів. Кам’янець – місто багаторелігійне і багатонаціональне. Його вважають своїм поляки, литовці, вірмени, українці, євреї, цигани та росіяни. Недаремно у місті встановлено пам’ятник Семи культур і відзначався однойменний фестиваль.
ІСТОРІЯ КАМ’ЯНЕЦЬКОГО ЕКУМЕНІЗМУ
Нашарування різних релігій і культур помітно у Кам’янецькій архітектурі та релігійній толерантності кам’янчан. Місцеві жителі незалежно від віросповідання вважають своїми і Хрестовоздвиженську церкву на Карвасарах (зараз храм належить УПЦ), і Cвято-Троїцьку церкву, яку нині відбудовують монахи-василіани (УГКЦ), і розвалини Вірменської церкви, де зазвичай закінчуються екуменічні молебні. А римо-католицький кафедральний собор св. ап. Петра і Павла з прибудованим мінаретом та Мадонною став основною візитівкою Кам’янця-Подільського після Фортеці.
У середньовіччі мало місто і свою Покровительку, яка об’єднувала християн різних конфесій – Матір Божу Вірменську. У Кам’янець ікону Матері Божої у 1380 році з Херсонесу привезли вірмени. За переданням Вірменська Богородиця неодноразово рятувала місто від загарбників, показуючись чудесно у полум’ї на мурах. Понад 300 років кам’янчани вшановували Мати Божу Вірменську. Щосуботи по всьому Кам’янцю закривались церкви та костели і усе місто йшло на богослужіння до Вірменського храму св. Миколая, у якому тоді знаходилась чудотворна ікона. Мати Божа Вірменська єднала віруючих різних конфесій.
ІСТОРИЧНІ КОЛІЗІЇ – МІНАРЕТ З МАДОННОЮ
Завдяки розташуванню Кам’янець постійно опинявся у вирі подій та інтересів великих культур і цивілізацій. За історію свого існування місто знаходилось на рубежі між Європейською Сарматією та провінціями античного Риму, було пограниччям Галицького князівства та кочового степу. У середньовіччі Кам’янець став духовним центром та останнім форпостом християнства, адже стояв між християнським Заходом та мусульманським Сходом. А після того, як турки остаточно покинули місто, воно ставало то оплотом католицизму з великою кількістю костелів, монастирів, духовною семінарією та навіть єзуїтським колегіумом, то перетворювалося в центр найбільшої за числом приходів й віруючих в Росії православної єпархії.
Важкою, часом трагічною була багатовікова історія міста. У середині ХIII ст. воно постраждало від монголо-татарських завойовників. У ХIV ст. Поділля разом з Кам’янцем захопили литовські князі. У ХV ст. його відвоювали поляки. У 1463 р. Кам’янець став королівським містом і центром Подільського воєводства. Кожне панування залишало свої сліди в культурі, архітектурі і менталітеті населення. А у 1672 р. Поділля захопили турки. Їх 27-річне володарювання у Кам’янці наклало на місто великий відбиток. У ті роки іслам став панівною релігією.
24 серпня 1672 року турецький султан Магомет IV в урочистій процесії, що входила через Руські ворота, в’їхав у Кам’янець. Вдягнений у зелене, султан під’їхав до кафедрального костелу і з прапором, на якому була написана дата взяття Кам’янця, увійшов у храм. У костелі, перетвореному на мечеть, відправили п’ятничне богослужіння, а в повітрі замість, звичних для подільського вуха дзвонів, вперше пролунав голос муедзина. До костелу прибудували мінарет. Турки перетворили на мечеті в основному католицькі храми, які знаходилися в центрі міста, а деякі православні церкви віддали католикам. Це викликало обурення українського населення. Вірменам було дозволено молитися у своїх церквах з єдиною умовою: зняти дзвони, тому що передзвін лякає і розганяє душі померлих мусульман, які літають в повітрі над своїми братами.
Коли турки пішли з міста, Кам’янець знову став християнським, а костели, перетворені у мечеті, повернули до їх первісного вигляду. Лише прибудований до Кафедрального собору мінарет не стали зносити, а поставили на ньому позолочену статую Богородиці. Це мало символізувати перемогу християнства над ісламом. І досі височіє у Кам’янці мінарет, а на ньому – Мадонна. Це єдине у світі поєднання різних релігій видно з усіх куточків міста. Незвичайний ансамбль уже декілька століть є туристичною родзинкою міста.
Крім цього, у Кам’янці існує безліч прикладів взаємопроникнення культур та релігій. Адже, залежно від того, хто у місті керував, церкви перебудовувались в костели і навпаки. Приміром, коли Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії, приміщення колишнього францисканського монастиря було пристосовано до архиєрейського будинку та консисторії. Костел перетворили у православну церкву Успіня Пресвятої Богородиці. На дзвіниці, зведеній Яном де Вітте, надбудували наметовий дах барокового абрису з главкою, а над навою спорудили великий сферичний купол на дерев’яному барабані. На другому ярусі східного корпусу, над колишньою вірменською капличкою влаштували маленьку церкву Різдва Христова.
Але найбільше культові споруди усіх конфесій постраждали в часи комуністичного режиму. На кінець XIX ст. в Кам’янці їх нараховувалося близько п’ятдесяти, а сьогодні збереглася лише невелика частка. Нині у місті в розвалинах стоїть францисканський монастир, у напіврозваленому стані функціонує, прибудована до нього, православна церква. Немає ні вірменської каплички, ні церкви Різдва Христового. Більшовики розвалили Собор Казанської ікони Богоматері, що був першим на Поділлі, де свята Літургія правилась українською мовою. У лютеранській кірсі зараз знаходиться спортивна школа, а у синагозі працює ресторан…
Проте багато пам’яток відновлюється і повертається до життя, і в місті справді є на що подивитися!
Світлини з архіву РІСУ та Юрія САВІНА