Остання надія митрополита

55 років тому, 1 листопада 1944 року, помер митрополит Андрей Шептицький

Митрополит помер на 79 році життя, у своїх свято-юрських палатах. Останні роки життя були найтяжчими й безжальними до старого й давно вже нерухомого владики. Впродовж рівно 44 років митрополитства й навіть раніше, коли Роман Олександр повернувся до джерел свого давно вже сполонізованого роду, доля неодноразово випробовувала його: і в російському засланні, і під час польсько-української війни 1918-1919 рр., і польської окупації. Але ніколи так жорстоко, як в останні п'ять років. Дослідники інколи не здають собі справи в тому, що Шептицький був по суті етнархом регіону, тобто певною мірою главою українців Східної Галичини, чия влада трималася на моральному авторитеті, церковно-громадському статусі й дипломатичному хисті. Митрополит брав на себе відповідальність не лише за Греко-Католицьку церкву в Україні, а й за шкільництво та освіту, суспільний ба навіть економічний розвиток, стан української справи, українсько-польські відносини й те, що зараз назвали б іміджем українців в очах Європи. Звичайно, порівняно з 1900 р., коли Шептицький "прийняв" Галичину, в якій 93% українців були селянами, ситуація змінилася, і Церква вже не почувалась єдиною українською інституцією. Але це тільки збільшувало міру відповідальності митрополита, бо поставило перед необхідністю не лише лобіювати українські інтереси перед австрійською й польською владою, але й шукати компромісів з різними українськими політичними силами, серед них і з тими, які не були до того схильні. Якщо цього не усвідомлювати, то драма, навіть трагедія останніх років життя митрополита не буде бодай скільки-небудь зрозумілою.

Отже, Львів, 1944 рік. Кир Андрей бачить зі свого вікна радянських солдат і відчуває подих катастрофи. Він добре пам'ятає першу більшовицьку окупацію Галичини, вбитих або безвісно зниклих священиків, пам'ятає про 200 тисяч депортованих мирян і замордованого брата. Він розуміє, що йому не пробачать благословення на співпрацю з німцями, призначення п'яти капеланів у дивізію "Галичина", підтримку повстанського руху й багато чого ще. Він сильно помилився в німцях; він, людина, великою мірою належна до австрійського культурного кола, писав про них як про "лютих вовків", ще гірших за більшовиків. Під час гітлерівської окупації митрополит був скерований на досягнення однієї головної мети: не допустити знищення народу й не дозволити цьому народові перетворитися на засліплену отару. Для цього він пише своє знамените "Не вбий", для цього він пише і Гіммлеру, протестуючи проти винищення євреїв і залучення до каральних акцій української поліції, для цього він підтримує контакти і з польськими повстанцями з Армії Крайової, і з ОУН та УПА.

Андрей Шептицький дуже реалістично оцінював ситуацію. Гітлер переможений, і як би не склалися повоєнні кордони, на українців чекає лихо. Він розуміє, що чинити спротив відразу на трьох фронтах — проти німців, радянських військ і польських збройних формувань — ілюзія, яка може призвести до винищення населення краю. Митрополит вітає "маршала Сталіна", запевняє радянську владу в лояльності. Але жодних сумнівів щодо цієї влади не має. У посланні до Львівського синоду 1944 р. він передбачає, що майбутня катастрофа буде такою, якої ще ніколи не переживав наш народ, і визнає, що в такий час єдина надія — це милість і всемогутність Всемогутнього Бога.

З досьє "ЛІС"

"Москва. Кремль. Товарищу Сталину И. В. 15 ноября 1944 года.

1 ноября с. г. умер глава греко-католической церкви граф Андрей Шептицкий. Перед своей смертью Шептицкий занял ярко выраженную просоветскую линию. Он подготовлял посылку делегации в Москву и Киев для приветствия советского правительства и лично Вас, разрабатывал обращение к верующим, в котором хотел призвать население западных областей поддерживать мероприятия советской власти и бороться с украинско-немецкими националистами. Он дал распоряжение по всем церквам проводить сбор средств для раненных красноармейцев.

Недавно митрополит Шептицкий написал Вам письмо. Это письмо он обсуждал среди духовенства. По данным, которыми мы располагаем, составление и обсуждение этого письма вызвало большие споры. Сам Шептицкий убеждал своих приближенных в том, что советская власть сильна и поэтому необходимо с ней сблизиться и всячески ее поддерживать. Наиболее реакционные служители церкви стали распускать слухи, что, мол, митрополит очень стар, больной и поэтому нельзя всерьез принимать его рассуждения в отношении большевиков и советской власти.

Письмо на Ваше имя он оставил у своего брата игумена Климентия Шептицкого. Я считаю, что это оставление письма у брата является признаком недоверия митрополита Шептицкого к окружавшим его церковным служителям. Видимо, он боялся, что они могут это письмо уничтожить или подменить. Его брат игумен Климент Шептицкий был наиболее приближенным к митрополиту и разделял в последнее время его взгляды.

По имеющимся данным игумен Климент Шептицкий намерен послать Вам это письмо с делегацией греко-католической церкви, которая подготавливаетея к выезду в Москву.

Похороны митрополита Шептицкого состоялись в гор. Львове в соборе св. Юра 5-го ноября. В похоронной процессии по городу шло около 5 тыс. человек, среди которых было много молодежи, учеников, студентов и около 200 священников. На могилу Шептицкого был возложен 31 венок, большинство венков от молодежи, учеников средних школ. Были венки также от научных работников, артистов гор. Лвова с соответствующими надписями.

Похороны прошли без всяких зксцессов и антисоветских проявлений.

По смерти митрополита Андрея Шептицкого главой греко-католической церкви назначен его заместитель архиепископ Иосиф Слепой, принявший сан митрополита. Назначение Иосифа Слепого оформлено буллами папы Римского, изданными в конце 1939 года. Назначение нового митрополита при жизни Шептицкого церковные служители объясняют тем, что Шептицкий был очень стар и болен, смерть могла произойти внезапно, а в условиях войны нельзя было бистро связаться с папой Римским. Позтому папа Римский заранее послал грамоту о том, что в случае смерти митрополита его пост занимает Слепой.

На словах новый митрополит Иосиф Слепой выражает свои симпатин советской власти и заявляет о том, что он хотел бы, чтобы советская власть поддерживала греко-католическую церковь.

Митрополит Иосиф Слепой не пользуется пока достаточным авторитетом среди епископов и духовенства греко-католической церкви. Часть священнослужителей недовольна его назначением, считая его человеком слабовольным, не способннм быть руководителем этой церкви. В связи с этим в греко-католической церкви началась скрытая борьба за влияние.

Н. Хрущев".

Джерело: ЦДАГОУ. — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 1060. — Арк.1-3.

Публікація Івана Патриляка

Людина і світ. — 1999. — №11-12. — С. 20-21