Ознаки останніх днів

17.08.2010, 13:56

Людина болісно звикає до думки про скінченність власного буття протягом усього його тривання, втішаючи себе тим, що житиме по смерті як душа чи просто у добрих спогадах нащадків — залежно від світогляду. Уявити ж собі, що водночас може скінчитися історія, мабуть, не під силу нікому. Тим часом сьогодні як ніколи актуалізувались розмови про близький кінець світу. Варто згадати хоча б недавні публікації у пресі, пов’язані із сонячним затемненням 11 серпня. Не менш інтенсивно обговорюється нині в засобах масової інформації так звана проблема 2000 року. Радість пересічного громадянина від улюбленого свята — Нового року затьмарюють прогнози комп’ютерних збоїв і пов’язаних з цим економічних та екологічних катастроф. Не додають оптимізму й випуски чергових новин з повідомленнями про землетруси, воєнні дії, виборчі перегони тощо. Одразу ж хочеться зауважити, що особливих підстав для хвилювань немає. Все це вже не раз повторювалось в історії: і катаклізми, і очікування кінця світу. Втім, звернімося до наукових джерел.

Означена тема досі обговорювалась найбільше в богословській та філософській літературі. Спроби тлумачення основних книг біблійних пророцтв «Пророцтва Єзекіїля», «Пророцтва Даниїла», «Одкровення Іоанна», що були поширені в епоху середньовіччя (наприклад, у творах відомих схоластів Фоми Аквінсько, Альберта Великого та ін.), суттєво вплинули на народний світогляд у Західній Європі.

Кожному досліднику народної культури, безперечно, відомі здавна поширені в Україні перекази про кінець світу, проте в етнографічній та фольклористичній літературі ця тема майже не висвітлена. В публікаціях екологічної тематики можливий кінець світу обговорюється як глобальна екологічна катастрофа, що гіпотетично може призвести до зникнення людини з лиця землі. На нашу думку, уявлення про скінченність світотворіння, матеріального світу з’явились у народному світогляді лише за часів християнства. Дослідження давньо-слов’янської міфології, поховальних ритуалів слов’ян дозволяють зробити висновок, що за доби язичництва у наших предків побутували уявлення про нескінченність світу. Вважалось, що після смерті людина переходить в інший світ, який усвідомлювався так само безмежним у просторі й часі.

З прийняттям християнства в Україні-Русі одночасно з Біблією поширилась низка візантійських апокрифічних творів, де поряд з подробицями життя перших людей і святих ішлося також про кінець світу, Страшний суд, Антихриста. Сюжети давньо-руських апокрифів досліджувались істориками літератури, праці яких можуть служити джерелами вивчення даного питання. На думку Г. Булашова, візантійські «Палеї», «Хроніки», «Слово про царювання племен останніх часів, від першого чоловіка до останнього віку», авторство якого приписувалось візантійському філософу Мефодію Патарському (помер 310 р.) або Мефодію — патріарху Константинопольському (помер 846 р.), з розвитком писемності швидко поширювались у народі і сприяли зародженню особливого жанру народної творчості — апокрифічних легенд. «Щоб зріднитися з новим світом християнських ідей та переказів, народ мусив звести їх до рівня свого дитинно-наївного розуміння і звичного способу уявлення. Звідси — «двовірство» й гарячі симпатії до апокрифічних творів як сполучної ланки між новим, християнським, і старим, язичницьким» (Г. Булашов). Із сучасних досліджень можна назвати лише статтю О.Сморгунової про есхатологічні уявлення пермських старовірів.
Джерельною базою запропонованої розвідки стали також авторські записи 32 апокрифічних українських оповідань, здійснені в експедиціях протягом 1985 — 1996 років. Інформатори зазначали, що чули ці перекази від своїх батьків, перехожих старців або від «грамотного діда в селі». І хоч у народі нічого не відомо про так звані відлучені книги, спогади про них ще зберігаються:’’У нас у дєдушки була така Біблія, там все зовсім іначе описано як у теперішній. І про кінець світу, що все буде у дротах, і що будуть вози без коней їздить».

Нині в Україні оповідання про кінець світу надзвичайно поширені. Багато людей, в тому числі й освічених, вбачають у прикметах сьогодення чимало ознак останніх днів, що пояснюється цілим рядом факторів. Першим з них, зокрема, є зміна століття й тисячоліття. В народі кожен пограничний час вважається особливо небезпечним своєю невизначеністю, невпорядкованістю. В літописах збереглись згадки про посилення есхатологічних настроїв у 1492 р. за царювання Івана III, коли наблизився 7000 рік від створення світу. Звичайно, дата 7000 вражає більше ніж 2000, до того ж і життя за царя було важким: безконечні війни, політичні і інтриги та міжусобиці. Не такий вже й далекий від нас 1900 рік також супроводжувався очікуванням близького кінця світу. Згадкою про ті настрої лишились численні мистецькі твори стилю декаданс та хроніки тогочасних газет з повідомленнями про зростання кількості самогубств напередодні нового 1900 р. «Кінець світу» вилився в революцію 1905 р.. Першу світову війну та Жовтневу революцію.

Другим фактором, що суттєво впливає на формування та виникнення сучасних есхатологічних настроїв, є збільшення кількості екологічних катастроф. Найбільша з них — на Чорнобильській АЕС одразу ж викликала асоціації із зіркою Полин, що впала на землю після труби третього ангела, зробивши третину всіх вод гіркими як полин (Об. 8: 1).

Повсюдне поширення християнської літератури та євангелізація, що активно провадиться багатьма протестантськими церквами, також є одним з факторів, що сприяють розповсюдженню есхатологічних настроїв. Доступність знання про Слово Боже для кожного, хто цього прагне, й подальша його заборона також вказані в Біблії як ознака останнього часу.

Чимала заслуга в поширенні есхатологічних сюжетів належить засобам масової інформації. Тема Апокаліпсиса, пришестя Антихриста надзвичайно популярна в зарубіжному кінематографі; фільми «Армагеддон», «Омен», «18 ангел» були показані й в Україні.

І, звичайно, в усі часи вагомим фактором залшаються соціально-економічні умови життя. Помічено, що для багатьох соціально незахищених і скривджених людей надія на справедливий Суд Божий у кінці світу стає єдиною надією отримати моральну компенсацію за свої страждання.

Українські легенди та перекази про кінець світу залежно від сюжетів можна поділити на три групи:
1) ті, в яких ідеться про ознаки кінця світу (весь світ буде заснований дротом, у повітрі літатимуть залізні птахи, брат піде війною на брата, всі євреї зберуться в одне місце);

2) ті, в яких розповідається про Страшний суд і муки грішників на тім світі, що кипітимуть у смолі чи сірці. Ці сюжети проілюстровано в церковних розписах Страшного суду, а також описано в літературі — зокрема, у творах М. Гоголя, І. Котляревського;

3) ті, в яких ідеться про ознаки втілення Антихриста.

Конкретно-історичні фактори — соціально-політичні зміни, природні катаклізми суттєво коригують зміст цих оповідань. Так, сюжети про особливу роль євреїв перед кінцем світу (про це є згадки в Біблії) з’явились у фольклорі лише після утворення держави Ізраїль. Після аварії на Чорнобильській АЕС активізувались оповіді про зірку Полин з Апокаліпсиса, а введення ідентифікаційних кодів для громадян України супроводжується не лише відповідними розмовами, а й акціями протесту духовенства та віруючих проти «числа звіра». Тим часом окремі дослідники Біблії стверджують, що сучасникам Іоанна добре був відомий «звір» — римський імператор Нерон та числове позначення його імені — 666. (Див. «ЛіС», 1998, №11-12. С. 24).

Свого часу на винахід нейтронної бомби народ негайно відгукнувся нейтронним варіантом кінця світу: «Ні, ми не будемо вже посилати на них ні води, ні вогню. Просто трохи відхилимо завісу неба, й нікого не стане», — таку розмову Христа і святих, що зібрались вночі в її хаті, чує жінка.

Російські старовіри однією з ознак кінця світу називають виплату пенсій — «гроші ні за що будуть давать». Виходячи з цього, в затримці виплати пенсій можна віднайти позитивний момент — таким чином держава відсуває кінець світу.

Поширені ще на початку століття оповідання про муки Страшного суду для грішників витіснились з народного побуту під впливом страшних життєвих реалій: голодомору, війни, жахіття концтаборів.

Оповідання про Антихриста з плином часу варіювались і видозмінювались найбільше. Давньоруський літопис конкретизує образ ледь означеного в Біблії Антихриста гротескними рисами: «...власи єго остри яко стрєли, око єму десноє аки є звєзда заутра восходящаа, а другоє — аки лву; уста єму — локті, персти єму акі серпі». В поширених у Західній Європі в часи середньовіччя легендах про Антихриста (12-13 ст.) він спочатку змальовувався як звичайна людина, що народилась у звичайній родині. Пізніше уточнялось, що він народився у Вавилоні від єврейської жінки з коліна Данового, згодом батьківство стали приписувати дияволу, а матір’ю вважали єврейську блудницю.

Останній варіант сюжету функціонує й сьогодні, і не лише у статтях астрологів, а й богословів. Уточнюється дата народження Антихриста (називаються 1964-1965 рр.); національність блудниці ще не визначено, а вірогідними місцями народження можуть бути Голландія ча Ізраїль. Популярний астролог Павло Глоба цілком серйозно ділиться своїми думками з приводу особи Антихриста, вбачаючи його то в мультімільярдері Гейтсі, то в президенті Калмикії Ілюмжинові. Зазначимо, що спроба прив’язати образ Антихриста до конкретної історичної особи в історії далеко не нова. На цю роль свого часу в народі призначались Лжедмитрій, Петро І (після церковного розколу), Распутін, Ленін, Сталін, Гітлер і навіть Горбачов — Михайло Мічений.

Світова практика свідчить, що есхатологічні уявлення, скеровані в певне емоційне русло, можуть призвести до трагічних випадків (практика деяких сект, в яких пропагується масове ритуальне самогубство як засіб порятунку перед кінцем світу). Ці факти наводять на думку про необхідність серйозного наукового вивчення даного фольклорного жанру, поки ця проблема не стала гостросоціальною.

Людина і світ. — 1999. — №9. — С. 48-50