П'ятницька церква в Чернігові – останнє творіння давньоруських архітекторів
Цей храм було споруджено як трапезну церкву П’ятницького монастиря в кінці ХІІ – на початку ХІІІ століття на чернігівському посаді, біля торгу, і названо на честь святої великомучениці Параскеви-П’ятниці (жінки, яка проповідувала християнство язичницьким народам у перші століття нашої ери) – покровительки торгівлі, сільського господарства, сім’ї.
Церква має вигляд стрункої башти майже квадратного плану. Її розмір 11х13 м. Це невеликий одноглавий чотиристовпний трьохапсидний храм з товстими стінами, виведеними давньоруською технікою «в ящик». За цією технікою зовні та зсередини йдуть ряди цегли, а проміжки між ними заповнені вапно-бетоном. На другому ярусі в стінах, на рівні вікон та хорів, влаштовано галереї, пов’язані з вікнами-бійницями, що могли використовуватися під час оборони.
Головна особливість споруди – підпружні арки, що підтримують баню і розміщені вище прилеглих склепінь. Це дало можливість створити другий ярус закомар, а третій ярус кокошників декоративний.
У давнину інтер’єр церкви був оздоблений фресками, до наших днів зберігся фрагмент орнаменту у відкосі віконного прорізу в центральній апсиді. Тоді церква мала два входи: через один заходили чоловіки, через другий — жінки.
Фактично то була фортеця. Старовинна легенда розповідає про те, що коли монголо-татари вже захопили місто Чернігів, залишилася стояти одна П’ятницька церква, в якій заперлися і оборонялися ченці, жінки та діти. Попри всі атаки, загарбники ніяк не могли її взяти, і більша частина завойовників пішла на Київ. А коли закінчилися останні запаси хліба і води – захисники-ченці піднялися у верхню частину храму і викинулися на списи кочівників.
Ця культова споруда має стрімку видовжену композицію — храм, розташований на невисокому узвишші, динамічно «злітає» вгору і «виростає». Особливо, коли на нього дивитися здалеку або під час руху в транспортному засобі. Всередині прямокутні стіни плавно переходять у барабан, який спирається на арки, що піднімаються одна над одною, наче хвилі. Будівля однаково органічно сприймається з усіх боків, демонструє рідкісну рівновагу і стрункість форм. Архітектура храму дає вченим підстави припускати, що його зводив відомий за літописами зодчий Петро Мілонег (київський зодчий кінця XII — початку XIII століття, він збудував (1199—1200 рр.) на березі Дніпра, під Видубицьким монастирем, кам’яну підпірну стіну, якою захоплювалися сучасники, вважаючи її чудом архітектури; є докази, що Мілонег спорудив також храм святого Василя в Овручі).
Існує цікаве, хоча й не доведене припущення про те, що П’ятницьку церкву збудовано волею та коштом князя Iгоря, того самого князя – головного героя і можливого автора «Слова о полку Iгоревім». Художню досконалість «Слова» дослідники пояснюють не випадковістю чи винятковим даруванням його автора, а високою загальною тогочасною культурою Чернігово-Сіверської землі, про яку яскраво свідчить і Параскева-П’ятниця (з її начебто легкими, але такими масивними червоними стінами, витонченими пучковими пілястрами, невеликими апсидами, вузькими віконцями, арками-закомарами, орнаментальними мережками). Чернігівцям здається ймовірним, що саме князь Iгор звів П’ятницький храм на пам’ять про свою щасливу втечу з половецького полону. А те, що вона збудована на торговищі, може свідчити про подяку князя місцевому купецтву, яке допомагало йому матеріально.
Варто звернути увагу на те, що збудована лише через два століття після Хрещення Русі П’ятницька церква архітектурно аж ніяк не є копією храмів Візантії, загалом одноманітних і приземлених, тоді як чимало християнських храмів Київської Русі, створених місцевими та грецькими майстрами, їхня архітектура та мозаїка, говорять мовою новою і мудрою, символізують відрив від землі, побуту, темряви. Саме така і П’ятницька церква. До речі, в ті часи західна Європа ще не переживала «буму» будівництва храмів. Так, наприклад, у Парижі було тільки дві кам’яні, відновлені після давнього норманського набігу, церкви — Сан Жермен де Пре і Сан Жермен л’Оксерруа, а також височів недобудований собор Паризької Богоматері.
Доля П’ятницької церкви дуже складна і драматична. Вперше вона постраждала від монголо-татарської навали в 1239 році. Пізніше храм зазнав іще чимало руйнувань і перебудов.
Після національно-визвольної війни 1648-1654 років монастир було відбудовано коштом чернігівського полковника В.А. Дуніна-Борковського. В кінці ХVІІІ століття комплекс складався з мурованої П’ятницької церкви у стилі українського бароко: вона мала вже сім куполів, з’явилися багатоярусні звершення, добудовано башти і репіди. Монастир оточили дерев’яною огорожею, а на території його збудували келії з храмом Івана Предтечі, дзвіницю з храмом Прокопія.
Зазнала шкоди ця пам’ятка і від пожежі 1750 року, після якої її знову відбудували, а фасади прикрасили ліпленням. У 1786 році за наказом імператриці Катерини ІІ монастир було ліквідовано, а келії, трапезна і будинок ігумені розібрані в 1805 році.
З 1789-го до 1805 року на території монастиря діяла головна народна школа. У 1806 році церкву ремонтували, а в 1820-у було споруджено цікаву ротонду-дзвіницю, яка доповнила загальну барокову композицію. Пожежа 1862 року та наступна відбудова змінили вигляд пам’ятки.
На 1916 рік церква мала землю з погостом 633 квадратні сажні. На території знаходилися два дерев’яні будинки для церковнослужителів, цегляні лавки, збудовані в церковній огорожі, що здавалися в оренду. За рахунок церкви здійснювався ремонт будинків і лавок. Діяла і церковна бібліотека, що нараховувала 200 томів книг для читання.
При церкві функціонувало два навчальних заклади. В приході був 91 двір – 963 душі обох статей і різного соціального стану: з них 195 дворян, 36 духовних осіб, 542 селян, 43 військових чинів та козаків.
Отож на початок ХХ століття П’ятницька церква була одним із духовно-просвітницьких центрів Чернігова.
Але найбільших руйнувань завдано церкві в роки Другої світової війни: внаслідок вибуху авіабомби вона була зруйнована наполовину. Тільки багаторічними зусиллями авторитетного на той час реставратора П. Д. Барановського церква була реставрована і відроджена у первісному вигляді. Втрачені частини були відновлені, для робіт виготовлялася спеціальна цегла шести різновидів за зразками і розмірами давньої плінфи, а блоки, знайдені під час розбирання руїн, були вмонтовані в нові мури, які клалися за шаблонами, імітуючи техніку будування ХІІ-ХІІІ століть.
Протягом 1943-45 років було проведено консерваційні роботи, а реставраційні тривали довгі 17 років. І лише в 1962 році реставрацію церкви у вигляді, близькому до первісного, було завершено. При цьому не були відновлені первісні бокові притвори, а також прибудови ХVІІ-ХІХ століть і ротонда. На жаль, у процесі робіт були зруйновані не тільки різні церковні прибудови і огорожа, а й дзвіниця ХІХ століття, що мала художню й історичну цінність. З 1972-го по 1989-й рік у споруді діяла експозиція «П’ятницька церква – пам’ятка давньоруської архітектури і мистецтва ХІІ століття».
З 1991 року П’ятницька церква – діючий храм Української Православної Церкви Київського Патріархату та улюблене місце молитви багатьох мешканців Чернігова. І не дивно, адже у невеличкій, затишній, віками намоленій церкві по-особливому відчувається благодать і присутність Божа. У храмі щоденно відбуваються служби, здійснюються Таїнства хрещення, вінчання, задовольняють свої духовні потреби сотні віруючих. Відвідує також храм велика кількість прочан та туристів з України і з-за кордону.
Нещодавно, на початку 2000-х років, на стіні церкви відкрилася цікава деталь: викладений цеглою хрест, датований кінцем ХII століття, який досі був ретельно заштукатурений реставраторами в радянський час. Ця частина церкви не була зруйнована ні під час монголо-татарської навали в ХIII столітті, ні під час фашистської, тому зображення збереглося. Місцеві історики розповідають, що коли видатний архітектор і археолог Петро Барановський відновлював храм після Другої світової війни, з Iсторичного музею до нього прийшов учений і каже: «Десь тут повинен бути хрест, який є на старовинних кресленнях церкви, хоча його й не видно». І цей хрест, викладений під час зведення церкви, таки знайшли, але заштукатурили. На всяк випадок…
