Пам’ятник заробітчанській сім’ї планують встановити у Зарваниці до кінця 2010 року
Мить зустрічі батьків-заробітчан та їхньої дитини на порозі рідної домівки відтворять ковалі Андрій та Богдан Пилипів з селища Рожнятова Івано-Франківської області у пам’ятнику сім’ї, що постане у Марійському духовному центрі УГКЦ в Зарваниці.
Кошти на спорудження монумента уже з червня збиратимуть самі ж мігранти, їхні родичі та парохії. Так вирішили на зборах мігрантів теперішні та колишні заробітчани — мешканці Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської областей під час зустрічі у Тернополі 22 травня. Окрім того, присутні, а це понад 30 жінок і чоловіків, які працювали чи працюють переважно в Італії та Іспанії, узгодили маршрут п’ятої ювілейної прощі родин мігрантів та небайдужих українців із Самбора у Зарваницю 6-15 серпня. Упродовж зустрічі у приміщенні управління Тернопільсько-Зборівської єпархії діяла мандрівна виставка «Наші в Італії», якій цьогоріч виповнилося чотири роки.
Фігури пам’ятника заробітчанській сім’ї зобразять символічних батька, матір і дитину у повен зріст, що, як йшлося під час зустрічі, викликає асоціації як з біблійною Святою Родиною, так і з сучасними українськими реаліями. За словами Богдана Пилипіва, окремим елементом передбачили родинне дерево із пропаленим у ньому хрестом.
«Це не пам’ятник тим, хто тільки зараз працює в Італії чи Іспанії, а всім нам. У ньому буде відтворений момент, коли батьки повертаються додому, і дитя зустрічає їх на порозі власної хати», — розповів Б. Пилипів.
Спершу активісти спорудження пам’ятника планували, що постане тільки він, але задум доповнив Патріарх Любомир (Гузар). Він запропонував встановити біля монумента ще й каплицю, що своєю формою б символізувала цілу планету, адже наші заробітчани є по всьому світу. Відтак у Зарваниці з’явиться ще й каплиця у вигляді півкулі з лініями-меридіанами, де, також за задумом Патріарха, розташують стелу з мозаїкою Оранти.
«Каплиця буде виконана у техніці кованого металу, як і пам’ятник. Вона буде відкритою і у висоту сягатиме до трьох метрів», — пояснив Б. Пилипів.
Задум планують втілити до кінця 2010 року.
«Наша мета у встановленні пам’ятника подвійна. Хочемо встановити його у такому освяченому місці, як Зарваниця, щоб кожна людина, яка буде заходити у собор, бачила його і задумалася. Хто ж, наприклад, знає, що в Італії впродовж півроку гине по 120 наших молодих людей! Хто знає, що ми, бувало, щомісяця відправляли додому по 2-3 наших людей з психічними хворобами! Друга наша мета – показати українському суспільству, що воно допустилося такої ганебної ситуації, коли матері змушені залишати свої родини. Хай пам’ятник пригадує це не тільки владі, а й нам, які обирали цю владу за гречку і цукор, які ми продажні. Ми даємо хабарі, ховаємо голови у пісок, хочемо робити порядок чужими руками, маємо світогляд недемократичний і навіть нехристиянський. Ми повинні пам’ятати, що вивчилися за кошти заробітчан, але не захищаємо їх. То ж нас згодом чекає те ж саме, що і теперішніх мігрантів», — наголосив виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ отець Василь Поточняк.
Саме з огляду на значущість задуму, за словами священика, не головне, щоб люди жертвували на нього величезні суми. Головне – щоб до справи долучився кожен.
«Важливо, щоб людина, яка дає, наприклад, п’ять євро, сказала: “Даю від щирого серця”», — додав отець.
Відтак учасники зустрічі створили наглядову раду за будівництвом пам’ятника у складі єпископа-помічника Київської архиєпархії Йосифа (Міляна), єпарха Тернопільсько-Зборівського Василя (Семенюка), голови Комісії УГКЦ у справах мігрантів Григорія Селещука, отця Василя Поточняка та представника спільноти колишніх заробітчан «Пієта» Оксани Пронюк.
Перші пожертви на виготовлення та встановлення пам’ятника і каплиці розпочнуть збирати уже в червні. Імена, прізвища та місця проживання жертводавців будуть записувати у спеціальні анкети, адже у майбутньому планують видати пам’ятну книгу про пам’ятник та причетних до справи його постання. Окрім того, як каже о. В. Поточняк, кожен жертводавець отримає завірнений печаткою Пасторально-місійного відділу УГКЦ корінець, що він долучився до доброї справи.
Самі ж заробітчани покладають на спорудження пам’ятника сподівання духовного оновлення народу.
«Я працюю в Іспанії. Цього року став безробітним, став на біржу. Тепер, коли подумаю, що потрібно буде знов їхати, мороз по шкірі іде. Я вже стільки говорив своїм знайомим у Кастельоні, що варто повертатися, а вони кажуть, що тут немає життя. Коли кличу їхати у церкву до Валенсії, куди 70 кілометрів, то вони кажуть, що втомлені, що мають наступного дня йти на роботу, що далеко їхати. Може, цей пам’ятник буде нагадуванням про те, що потрібно повертатися. Саме тут наше життя, наші діти і батьки!», — поділився переживаннями заробітчанин з Івано-Франківська Володимир Милик.
Емігранти потрапляють ніби у зачароване коло, адже там, за кордоном, страждають батьки, а тут – в Україні – їхні рідні.
«Дуже тяжко, коли покидаєш малих дітей. Тяжко слухати: Мамо, я б так хотіла, щоб ти сказала, яка я гарна!», — додає колишня заробітчанка із Тернополя Ольга Ленчук.
І справді, за словами Оксани Пронюк, пам’ятник має ніби передавати гасло і нагадування: «Україна чекає!»
Однак говорили учасники зустрічі і про інше, зокрема про пішу прощу від Самбора до Зарваниці з маршрутом понад 200 кілометрів, яка триватиме від 6 до 15 серпня. Цьогорічний маршрут заробітчан та їх рідних проляже з Самбора через Городище, Лішню, Дрогобич, Гаї Верхні, Нежухів, Стрий, Верчани, Дашаву, Антонівку, Журавно, Старе Село, Цвітову, Луку, Старий Мартинів, Бурштин, Озеряни, Діброву, Світанок, Шумляни, Божиків, Литвинів, Підгайці, Білокриницю, Бронгалівку, Михайлівку та Котузів. У Зарваницю учасники прощі запланували прийти 15 серпня перед обідом. Вкладка для учасників становить 25 грн. Деталі можна дізнатися в отця Ігоря Козанкевича за телефоном у Дрогобичі (03244) 2-24-58.
«Закликаємо долучатися усіх небайдужих, причому приєднуватися можна впродовж усього маршруту», — каже Оксана Пронюк.
Володимир МОРОЗ
