Папа і Патріарх Московський

Чому ж тоді Папа Франциск мусів би зустрічатися з Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом, до чого колись закликали деякі особи та рухи в Церкві? Після вторгнення 24 лютого Кирил регулярно використовував релігійні виправдання для варварського нападу Росії на Україну. Хіба тоді Кирил не богохульник?

Дехто, хто просував другу зустріч Франциска та Кирила, ймовірно, думали про те, через яку «призму» повинна сприйматися ця зустріч: два релігійних лідера, які зустрічаються під час війни для того, щоб помолитися за мир, як вони собі уявляли, мало би яскраво продемонструвати здатність християн піднятися понад міжетнічною ненавистю та національними пристрастями в ім’я віри у Воскресіння та загальнолюдських моральних норм. Однак це була фантазія, заснована на хибних припущеннях.

Кирил Гундяєв розпочав свою церковну кар’єру у Всесвітній Раді Церков з місця праці, яке міг отримати лише той, кому повністю довіряє КДБ (радянська секретна спецслужба) і з ким, ймовірно, співпрацює. Протягом свого перебування на чолі РПЦ Патріарх Кирил пропагував експансивну візію «русского мира», яка фальсифікує історію християнства серед східних слов’ян і служить для відродження царського та сталінського імперіалізму. Кирил також є рупором російської дезінформаційної кампанії, яка проголошує тирана Володимира Путіна - рятівником цивілізації від Західного декадансу. Це та брехня, яка ввела в оману занадто багато католиків.

Зустріч нинішнього Єпископа Риму та нинішнього Патріарха Московського не була б зустріччю двох релігійних лідерів. Це була б зустріч релігійного лідера та знаряддя російської державної влади.

Але дехто може відповісти, що власне це і є ціллю. Продовжуючи особистий діалог з Кирилом, який він розпочав у Гавані в 2015 році, Франциск надав би Кирилу сили пом’якшити поставу Путіна, позиціонуючи Ватикан як чесного посередника, який забезпечує мирний процес в Україні.

Але це теж - фантазії.

По-перше, у відносинах Путіна і Кирила Патріарх не має реальних важелів впливу. Президент-тиран не звертається до Патріарха за порадами у стратегічних питаннях і, тим більше, не шукає у нього моральної оцінки своїх дій. Він шукає у Кирила підтримки й прикриття своїх дій. І це він отримує.

Сумний факт полягає в тому, що підпорядкування державі проводу РПЦ не дозволяє йому говорити правду кремлівській владі або ж закликати посткомуністичного царя до навернення. Те, що Кирил та його сподвижники (як і його головний екуменіст – митрополит Іларіон Алфеєв) забезпечують фальшиве релігійне виправдання для путінських імперських амбіцій, водночас запевняючи росіян, які здійснюють жахливі акти насильства проти мирного населення, що вони є справжніми патріотами і синами Батьківщини.

По-друге, ідея Ватикану як глобального чесного посередника заснована на помилковому уявленні про те, як Святий Престол може здійснювати вплив на світ двадцять першого століття. Сьогоднішній Ватикан – це не Папська держава початку дев’ятнадцятого століття: третьосортна європейська держава, яка, тим не менш, використовувала важелі впливу на такі події, як Віденський конгрес 1814–1815 років. Папська держава більше не існує, як також і світ Меттерніха, Каслрі та кардинала Ерколе Консальві, блискучого й ефективного державного секретаря при Папі Пію VII.

Однак, як продемонстрував Іван Павло ІІ, Святий Престол справді має силу в сучасному світі: силу морального свідчення, яке починається з правдивого називання речей своїми іменами. У Ватиканських коментарях в період другого місяця війни в Україні використовується більш чесна лексика, ніж та, що була продемонстрована в перші тижні війни. І все ж на Великдень голос Папи та Ватикану залишався радше голосом скорботи, ніж пророчим голосом, який засуджує агресію та називає ім’я агресора. Цей промах був доповнений необачними словами про те, що жодна війна не є морально оправданою, що не стосується захисту Україною своєї території, а також культурної та політичної трансформації країни, що розпочалася з Революції гідності на Майдані в Києві 2013– 2014 років.

Через безумне вбивство невинних людей у Бучі, в Маріуполі та по всій Україні Володимир Путін затаврував себе клеймом Каїна. Кирил намагався замаскувати це клеймо. Факт зустрічі Римського єпископа з Кирилом так, ніби той є справжнім релігійним лідером, призвів би до гіркого розчарування з боку українських католиків і православних, які не безпідставно розцінили б це як зраду. Це підірвало би моральний авторитет Святого Престолу у світі і жодним чином не сприяло б миру.

Переклад на українську спеціально для РІСУ Тарас Курилець