Патріарх Кирил подібний до олігархів, а РПЦ є проявом патології російського суспільства, - митрополит Борис Ґудзяк

Юлія Забєліна

Яким буде примирення українців та росіян та чи мають жителі країни-агресора прийняти на себе частину колективної відповідальності за війну в Україні? Яку роль у звільненні українських воїнів, зокрема азовців, відіграв Папа Римський та про що він говорив з головою ГУР Кирилом Будановим та президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом?

На ці та інші болючі теми "Телеграф" говорив з митрополитом УГКЦ, головою Філадельфійської архиєпархії, президентом Українського католицького університету Борисом Ґудзяком (для перегляду відео прогорніть до кінця матеріалу).

"Сьогодні відбувається баталія, як свого часу з нацизмом, і цю баталію Україна має виграти"

- Враховуючи, що ці тижні особливо важкі для українців, і українці вже пройшли багато страждань за ці вісім місяців, а дехто і з 2014 року, в чому зараз шукати нові сенси і чим підтримувати свою віру, особливо на тлі новин про важку зиму?

- Багато українців вже самі доходять до глибинних сенсів і до правдивих джерел.

Я — дитина біженців від війни. Мої батьки народились в 1926 році, їм було 13 років, коли почалась Друга світова війна. Вони були біженцями в Західній Європі, члени моєї родини загинули під час війни, і розповіді українців тепер повертають мене до цього. В Другій світовій війні сім мільйонів жителів української землі загинуло. Важливо, щоб ми, бувши в цих обставинах, а я п’ять разів цього року був в Україні, розуміли, що відбувається титанічна боротьба між добром і злом.

Війна є проявом сукупної грішності людини. Всі заповіді Божі порушені агресором. Коли ми читаємо перші сторінки Святого Письма, ми розуміємо це. Бог творить чоловіка і жінку і дає рай, все, що потрібно людині для миру і радості, для розвитку. Але каже: тільки з цього дерева не бери плод, бо буде смерть. Адам не витримує і бере. Бог дає, а людина — хапає.

І зараз — путін, і ті, що з ним, а там 70% російського населення підтримує цю війну. Тобто це не лише путін, це глибинна патологія російської культури, яка себе бачить імперією і мусить мати колонії та підданих. Це все є захват, це все є великий гріх — привласнення чужого, це бажання мати рабів. Сьогодні український народ отримує благословення, щоб російському імперіалізму покласти край. Це не тільки про необхідність звільнити клаптик української землі від окупанта. Зараз українці на фронті боротьби з останнім європейським імперіалізмом.

Якщо деякі імперії почали розкладатись в кінці ХIХ - початку ХХ століття, Османська або Австро-Угорська імперії під час Першої світової війни, Британська імперія зазнала краху після Другої світової війни, то російська імперія, яка поневолює 120 етносів та націй, ще не зрозуміла, що імперіалізм — це зло. І є велика проблема, що російська православна церква, яка мала б напоумлювати людей на підставі Святого Письма, також є в цій ілюзії та ідолопоклонінні. Коли люди не мають перед собою Бога, правдивого Бога, не свого божка, або коли роблять себе богом, то тоді є біда.

Бог нам дал свободу. Людина має і свободу, і відповідальність за свої вчинки.

І сьогодні відбувається баталія, як свого часу з нацизмом, і цю баталію Україна має виграти. Спадщина комунізму і російського імперіалізму має бути проаналізована і осуджена, як це було з нацизмом в Нюрнберзі, й тоді ми можемо сподіватись, що принаймні цей порок залишиться в минулому.

Але ця боротьба є великою, і ціна колосальна. Ми всі маємо близьких чи знайомих, які віддали своє життя за цю боротьбу. Це нас всіх травмує, і наслідки цих травм будуть з нами. Але я певен, що з нами також буде і дух перемоги, якщо не сьогодні, то завтра.

- Ви в одному з нещодавніх інтерв’ю сказали, що примирення українців та росіян все ж таки має відбутись, але в майбутньому. Як ви бачите таке примирення, враховуючи, що все ж таки зараз майже всі українці відчувають праведну ненависть до росіян?

- Все має свій час і своє місце. Я служив сім років єпископом в Західній Європі, яка була проорана різними війнами майже покоління. Наприклад, франко-німецькими. Недалеко від Парижу є дві географічні точки: Реймс, де була меса примирення в 1962 році, в якій брали участь канцлер Німеччини Конрад Аденауер та президент Франції Шарль де Голль, а трохи далі від Парижу є Вердене — місце, де 850 тисяч людей або були вбиті, або пропали безвісті, або були покалічені за 300 днів.

Фронт мав 10 чи 12 кілометрів довжини та 3 кілометри глибини. 300 тисяч там було вбито, 250 тисяч покалічено і ще 300 тисяч пропало безвісті в болотах. Це 3 тисячі людей щодня. Між двома мнимо християнськими народами — французами та німцями. Це відбувалось кожного століття, якщо не кожного покоління. І через провід розумних людей, а де Голль та Аденауер були католиками, маємо результат.

В Західній Європі, де, безперечно, є багато проблем і пороків, все ж таки немає війни вже майже 80 років. І це є велике досягнення. Бувши там, я часто возив людей і до одного місця, і до другого. Над цією темою зараз тяжко роздумувати, не те, що говорити, але були німці, які про це думали ще під час Другої світової війни. Наша проблема, що ми не можемо Україну перенести десь між Францією та Іспанією, щоб зробити таку собі Швейцарію в горах. Ми є приречені, ми маємо хворого північного сусіда.

Я пояснюю американцям, і всі вони розуміють, якою це було патологією — мати в своїй культурі рабство. Багато хто вважав, що має право на це, і відбулась дуже кривава громадянська війна. Південні штати захищали своє "право" мати рабів. Південь програв війну, рабство було скасоване. Сто років потому, в 1960-му, були надані на папері повні права всім расам. Але стільки років минуло, і ми бачимо, що проблема расизму ще є в Америці. Тому все це не буде просто.

Сьогодні німецькі та французькі діти мусять читати книжки, щоб розуміти, що колись між ними були війни. Можливо, хтось скаже, що це була інша історія, адже зараз ми маємо справу з шовіністичним православ’ям в росії. Є багато чинників, які є дуже складними. Але ми мусимо дати собі раду з цим. І коли я про це говорив 7-8 років тому, то це була взагалі фантастика. А сьогодні бачимо, що українці дійсно долають імперську росію. І вона має впасти на дно, вдаритись об це дно, так, як нацистська Німеччина, і почати себе очищувати від смертоносного пороку.

"путін завжди хотів відновити імперію і почав відбілювати Сталіна та спадщину комунізму"

- А перед тим, як впасти на це дно усвідомлення, чи мають росіяни взяти на себе частину колективної відповідальності? Як свого часу німці проходили це усвідомлення, були процеси в Нюрнбергу, Освенцимські процеси… Зараз в Європі популярний наратив, що це все ж таки війна путіна і його режима, а росіяни теж під окупацією. Як в таких умовах прийти до усвідомлення і прийняття цієї відповідальності?

- Це непросте питання, але іншого шляху немає. Є ті, хто не хоче розуміти ситуацію. Я майже кожного дня маю виступи перед американцями і стараюсь їм це пояснити. І всі опитування показують, що 70% росіян підтримує цю війну, немає рухів протесту. Масове невдоволення почалось тільки тоді, коли почалась мобілізація. Ті, що втікали, необов’язково виступали проти війни, вони хотіли себе захистити. Мерзенність цього процесу проявляється. З кожним днем, я думаю, приходить усвідомлення, що це не лише путін робить. І навіть якщо б замість нього прийшов би хтось інший, то був би все рівно майже такий режим. Процес вимагає загального соціального і культурного очищення.

- Українська греко-католицька церква переживала часи опору, підпілля, гонінь, частина церкви під час нацизму в Німеччині також здійснювала опір, хоча і не всі. А що відбувається з церквою в росії, яка просто мовчить? Або навіть благословляє цю війну. Причому майже всі конфесії.

- Є міноритарні конфесії, які просто бояться за своє існування. Свідки Ієгови вже є поза законом. Римо-католики, протестантські конфесії війни не підтримують, говорять і моляться за мир. Головна проблема з основною конфесією в росії — це російська православна церква, яка свого часу пережила сама дуже непросту долю. Якщо взяти російську імперію в 1917 році, тоді це включало в себе більшу частину українських земель, було 100 діючих єпископів. В 1939 році лишилось після Леніна і терору Сталіна — тільки чотири. Тобто в 20-30 роках російська православна церква зазнала великих гонінь і засвідчила мужнє мучеництво багатьох. Але коли почалась Друга світова війна, і Гітлер бліцкригом швидко просувався через терени Радянського Союзу, в 1942 році Сталін звернувся до тих кількох православних єпископів, які лишились, і сказав, що дає їм право відновити своє церковне життя, але вони мають підтримати їхню війну. Церква була відновлена, але у формі, яка триває і до сьогодні.

Великий зв’язок церкви та органів НКВД і КДБ. В 90-х роках була нагода зробити вибір для всіх жителів колишнього Радянського Союзу. Чи називати по імені цю ідеологію, яка поневолювала людей, чи старатись це відбілювати. Чи йти Божим шляхом, чи йти захватом.

путін завжди хотів відновити імперію і почав відбілювати Сталіна та спадщину комунізму. Російська православна церква та її сучасний лідер не зробили глибинний аналіз минулого. В ранніх 90-х публікували імена тих священників, хто працював з КГБ, а потім це завершилось. І патріарх Кирил зробив вибір теж — він обрав гроші і владу. Він спокусився мати годинники за 300 тисяч, мати яхту, приватний літак. Він став подібним до олігархів. Він заключив контракт: беріть все, пануйте, але ви не можете ставити під питання авторитет путіна. Так вони і діють: і російські олігархи, і патріарх Кирил.

Це сталось не сьогодні, патріарх працював з КДБ ще з 70-х років.

І церква, яка мала б оздоровлювати те суспільство, є черговим проявом його патології.

"Звільнення наших військовополонених, включно з командирами "Азова", відбулося за сприяння Папи Римського"

- Чи достатньо зараз чути голос України у Ватикані? Тому що весь цей час, і ви коментували це, є дивні дії і слова Папи Римського, наприклад, про пропозиції миру до українського президента. Але та ж Соціальна доктрина католицької церкви каже, що якщо на тебе напали, то маєш захищатись, як Україна і робить.

- Ми мали обмежені можливості і ресурси. Перед січнем, здається, два роки не було українського посла при Ватикані. В різних країнах наша дипломатія не встигала. Окрім того, що Папа вже сотні разів звертався з молитвою за Україну, він два рази на тиждень — в середу і неділю — має торжественні виступи до світу. Практичного кожного разу, навіть до лютого, він говорить про Украіну і засуджує всі звірства. Довгі місяці не називалась росія, але від 27 серпня, коли була гостра заява Ватикану, росія була нарешті названа ними. Папа в присутності двох мирян — Дениса Коляди та Мирослава Мариновича — чітко сказав, що той, хто себе не захищає, уподібнює себе до самогубця. А ті, хто себе захищає, захищають і невинних людей.

Але певні попередні двозначні речі, звичайно що, залишаються в пам’яті.

Дуже важливо, і здається, це не зовсім усвідомлено, що звільнення наших військовополонених, включно з командирами "Азова", відбувалось за сприяння Папи Римського. Велись перемовини, в яких брав участь турецький президент, і так виглядало, що Туреччина вже здається, а Папа через Ердогана попхав далі цей процес. І це було на підставі прохань українських властей. Там був Буданов. Денис Коляда запропонував Папі з ним зустрітись. Це була дуже змістовна і тривала зустріч ще в серпні.

Ватикан має дуже традиційні способи роботи. Він не працює в дусі політичних заяв. Папа Іоанн Павло ІІ оминав назву країни-агресора, коли була війна в Югославії. Ватикан старається до останнього моменту лишити можливість бути посередником.

Нам же будь-які двозначності в цій ситуації дуже болять. І я мав нагоду це особисто Папі сказати 26 серпня. Ми півтори години розмовляли. Я пояснював, що це є патології російської культури, наскільки це небезпечно і що українці сказали, що не будуть рабами. Афроамериканці не будуть рабами в Сполучених Штатах, Америка не буде колонією Англії, Алжир — Франції, а Україна — росії. Я саме такими словами говорив до Папи. І не НАТО є причиною цієї війни. Навпаки, якби Україна була в НАТО з 2008 року, як президент Буш тоді пропонував (але Франція та Німеччина завадили цьому), то цієї війни б не було. Папа кивав головою, він визнав це. Процес спілкування триває, і не можна сумніватись, що Папі глибоко мерзенні дії росії. Він сказав патріарху Кирилу в прямій розмові, що він не може бути слугою путіна, влади, як при престолі. І тому патріарх не хотів з ним потім зустрітись в Казахстані. Тому що Папа висловився чітко і так, як до того Папи не висловлювались.

Напевно, в загальному шумі це звучить м’яко. Але його голос звучить там, де наш голос не доходить. Наприклад, в Африці чи Південній Америці. Досі лише 14% населення світу живе в країнах, які впровадили санкції проти росії. Африка і Південна Америка якраз цього не зробили. А там голос Папи звучить. Він говорить, що Україна є жертвою цієї війни.