У травні минулого року ринок греко-католицької періодики поповнило ще одне видання – двомісячник, присвячений щоденній духовності «Скинія», заснований Зромадженням Оріоністів  УГКЦ у Львові. Оскільки автор блогу безпосередньо задіяний до видання журналу, то його ювілейні нотатки є радше певними підсумками і одночасно роздумами про деякі проблеми сучасної греко-католицької періодики.

На останній редакційній зустрічі головний редактор о.Юрій Блажиєвський відкрив останню сторінку 7-ого числа і показав на заставку із усміхненою дитиною на руках у матері й сам, усміхнувшись, сказав: «Це Скинія, їй 1 рік». Отож, журнал вийшов з «пелюшкового» періоду. Основним підсумком є те, що видано 7 чисел журналу за благословення львівського митрополита УГКЦ Ігоря Возьняка. Привабливість видання зумовлена його художньо-технічним оформленням.  За рік часу «Скинія» виробила власне «лице»: невеликий формат та креативним дизайном завдяки світлинам Олени Качуровської та інших осіб, які часто здійснюють паломництва.

Невелика частина експертів, які обговорювали можливість нового видання УГКЦ, мали скепсис щодо тривалого видання журналу «Скинія», оскільки на ринку періодики УГКЦ завоювали своє місце, з відповідним орієнтуванням на читача, більше 20-ти періодичних видань, які мають різне тематичне спрямування. Читачам РІСУ, напевно, знайомі труднощі, які доводиться долати будь-якому періодичному виданню, аби дійти до свого потенційного читача. Тим більше в період все більшого домінування інтернету над пресою та із зростанням християнських ресурсів в глобальній мережі. В країні, яка є бідною, і середньостатистичний українець здебільшого задовольняє свої потреби у найнеобхіднішому (за соціологією, більше 40% громадян взагалі нічого не читає), навряд чи можна очікувати на зростання тиражів газет і журналів (окрім, звичайно, «китів» ринку), а що там говорити про новий греко-католицький журнал…

Отець Юрій Блажиєвський мав свою візію і більшу впевненість у тому, що такий журнал «виживе» і все таки знайде свого читача.  Його наполегливість об’єднала редакційну команду. «Скинія» мала би заповнити нішу читацької аудиторії, яка не лише задовольняється інформаційними повідомленнями з церковного життя, а має бажання глибше вникнути в суть духовних та суспільних тем сьогодення.  Отож, кожне з семи чисел «Скинії» за рік її видання має свою спеціальну тему: 1 –е число – віра і життя: є контакт; 2-е – відпустка від Бога?; 3-е – sacrum – простір Бога в людині; 4-е – парафіянин чи турист?; 5- - моя неділя – мій вибір; 6-е – духовний вимір Майдану; 7-е – війна і мир. Відображенню цих тем передував ретельний пошук авторів статей та відповідних співрозмовників для тематичних інтерв’ю. Завдяки старанням о. Юрія та контактам «волонтера» редакції, головного редактора греко-католицького журналу «Патріярхат» Анатолія Бабинського на сторінках нового видання аналізували релігійні та суспільні процеси й тенденції греко-католицькі й римо-католицькі священики, авторитетні монахи, миряни різних конфесій, які живуть щоденною духовністю, громадські діячі України. Власне у зрізі сучасних проблем греко-католицької періодики зауважу про постійну потребу нових авторів, і це стосується не лише «Скинії», а й більшості видань. На жаль, коло авторів замикається на кільканадцяти прізвищах, які пишуть для різних часописів УГКЦ, незалежно від їх тематичної ніші. Тому мотивація писати для греко-католицьких видань мала би зростати не лише серед професійних мирян, які мають філологічну чи журналістську освіту, а й серед священнослужителів з життєвим та духовним досвідом, а також серед тих членів Церкви, які здобули у різних ділянках знань відповідні наукові ступені в західних університетах. Якісні матеріали священнослужителів й мирян, їх коментування злободенних тем лише би підсилили зростання Церкви, особливо в українській провінції, де преса, зокрема й релігійна, залишається не «останнім» джерелом інформації для простих людей, незалежно від їх соціального статусу.

Щодо однорічного досвіду «Скинії» в плані «завоювання» авторів для тематичної частини, то тут маємо, окрім названого релігійного експерта А. Бабинського, цілу низку фахівців: Максима Тима, секретаря Патріаршої літургійної Комісії УГКЦ; журналістку (водночас члена редакції з грудня 2013 року) Ірину Кондратюк, журналістку і музикознавця Христину Підлісецьку та ін. Екслюзивним матеріалом з відповідним редакційним перекладом є блоги о. Роберта Баррона, знаного католицького публіциста. О. Юрій Блажиєвський пропонує ще аналітичні рецензії на сучасні кінофільми, які заторкують духовні питання людей XXI ст. Учительське Слово Церкви знайшло своє місце у відповідних рубриках журналу, зокрема, науки авторитетного папи Франциска, послання патріарха УГКЦ, навчання єпископів.  В кожному числі Отці Церкви з ранніх століть християнства просвітлюють читачів своїми духовними настановами, які з погляду сьогодення видаються такими потрібними для вирішення духовних проблем людини в глобалізованому світі.

Все ж основний акцент «Скинія» робить (і це було закладено з 1-го числа) на щоденні розважання над Святим Письмом. Це добра половина журналу (його загальний обсяг коливається в межах 120-ти сторінок). З десяток авторів (священики та миряни - одні пишуть постійно, інші - не для кожного числа) в кількох абзацах роздумують над євангельськими читаннями, стиль їх розважань легкий і доступний. Не треба, мабуть, когось переконувати в тому, що механічне читання Святого Письма чи навіть молитов, не дає відповідного духовного ефекту. Якщо ви зрозумієте його з допомогою осіб, які мають конкретний духовний досвід і поділяться розумінням Біблії з вами на сторінках журналу, то це тільки розширить ваш світогляд і мотивацію жити Словом Божим щодня.

На відміну від решти греко-католицьких часописів, які час до часу вміщають на своїх сторінках коментарі на біблійні тексти чи пояснення Святого Письма, «Скинія» раз в два місяці своїми розважаннями зорієнтована на різні категорії читачів: одні з них, будучи священнослужителями чи богопосвяченими особами, ще більше поглиблюють знання і розуміння Святого Письма; миряни, регулярно йдучи до церкви і слухаючи недільну чи святкову проповідь священика, розширюють розуміння Біблії; можливо, є й третя категорія - мало практикуючі християни, але до них також в якийсь спосіб «Скинія» прокладає дорогу, аби їх християнське життя не замикалося на відвідуванні різдвяної та пасхальної Літургій...

Не лише для цього журналу, для будь-якого іншого греко-католицького видання, йдеться про певну стабільність читацької аудиторії, яка може бути порушена як економічними проблемами, так й випаданням з поля зору свіжого числа в конкретній парафії, спільноті тощо. «Завоювання» читача стало одним з пріоритетів виживання (іншого слова тут годі вжити) не лише «Скинії», а й більшості періодичних видань УГКЦ. Наразі за рік видання редакція не проводила соціологічного дослідження, хто є читачем журналу, але, як показує моніторинг фейсбук-сторінки (знову ж таки, це може бути суб’єктивно) – це жінка віком 25-35 років, з вищою освітою,  мешканка великого міста.

В умовах кризи редакція зменшила наклад останнього числа до 700 примірників (всі 6 чисел виходили у кількості 1000 примірників). Це було зумовлено як економічними причинами, так й низьким рівнем читабельності серед різних верств. Тим більше події останніх 4 місяців сфокусували увагу аудиторії на революції гідності, а потім на Кримі та Сході України. Проте редакція також відповіла на такий читацький запит, про що свідчать теми чисел 6, 7.

Щодо шляхів реалізації «Скинії», то тут проблеми, мабуть, є спільними з іншими греко-католицькими часописами. Дійти до читача сьогодні неможливо без презентацій, відповідної реклами (такі заходи наразі нереальні через скупі редакційні бюджети) і, що найважливіше, підтримки зацікавлених членів Церкви у поширенні друкованого слова, особливо серед «купівельно спроможних» вірян, які, правдоподібно, ходять на Богослужіння до храмів великих і малих міст. На розкладках церковних крамниць чи кіосків помітно цілу низку свіжих номерів різноманітних греко-католицьких газет і журналів, але рідко або майже ніколи священики в часі оголошень не інформують своїх вірян про нові видання, які можна придбати, а часу бодай кількома реченнями зацікавити потенційну аудиторію в них обмаль. Очевидно, священики не є «рекламними агентами», але завдяки їх авторитетному слову можна би було полегшити шлях періодики до читачів різного віку і соціального статусу, як це було в Західній Україні в міжвоєнний період.  «Скинія» поволі проклала дорогу до різних спільнот при парафіях чи монастирях та й до інших релігійних осередків, провідники й члени яких отримують не лише відповідне духовне чтиво, але й добротне джерело для християнських зустрічей, конференцій, семінарів в контексті щоденної духовності. Тому редакція й надалі очікує на запит з боку християнських спільнот, які зацікавлені у поширенні біблійного навчання.

Втілюючи в життя проект журналу «Скинія», головний редактор з гумором висловився: «Ми не хочемо «завоювати» цілий світ». Редакція сподівається на те, що журнал «завоював» бодай невелику частину умів тих вірян, хто справді хоче жити Словом Божим на щодень, а живучи так, вони вони без сумніву вкладають цеглину в підмурівок будівлі нового українського світу, світанок якого настав під час революції гідності кінця 2013-го-початку 2014 року.