Під омофором Пречистої Діви
З історії чудотворного образа Божої Матері Лопатинської і деяких інших українських ікон.
Від часу заснування християнства Пресвяту Діву Марію за Її велику доброчинність і допомогу шанує весь християнський світ.
Церква вбачає в Ній заступницю перед Сином за весь людський рід. Особливого змісту культ Богородиці набув в Україні. Перший мурований християнський храм, збудований Володимиром Хрестителем у 989–996 рр., так звана Десятинна церква, був присвячений саме Матері Божій. Тоді кияни вперше побачили Богородичні образи, привезені князем з Корсуня (Херсонеса), а також з Царгорода як посаг його молодої дружини Анни, сестри візантійського імператора Василія ІІ Болгаробійці. Ті ікони відтоді цінують як святині, що їх пов'язують з дійсним образом Діви Марії, й донині вони винятково важливі для обох крил християнства — православного і католицького. Богородична ікона стала символом віри, нагадуванням про євангельські події, заохоченням до молитви, атрибутом при здійсненні богослужінь, а також об'єктом змагань між княжими кланами за володіння святинями, предметом воєнної здобичі і дарування.
Про одну таку ікону візантійського письма, яка має назву "Чудотворна Вишгородська" (за місцем зберігання), або "Богородиця Ніжності", розповідається в "Слові о полку Ігоревім". 1155 року князь-сепаратист Андрій Боголюбський, задумавши перенести столицю на північ держави, напав на Київ, пограбував місто і вивіз чудотворну ікону спочатку на Суздальщину, а згодом до церкви Успіня Пресвятої Богородиці у Владимирі-на-Клязьмі. 1480 року вже перейменовану на "Владімірскую" ікону доправили до Москви — в один з храмів Кремля. Після більшовицького перевороту ікона стала експонатом Третьяковської галереї, а 1993-го її передали Московському патріархату. Вишгородська ікона Божої Матері вважається національною святинею Росії.
Святинею Білорусі є ікона, також вивезена з України — Жировицька Богоматір. Вона зберігається в головному храмі чоловічого Успенського монастиря м. Жировичі, а її копія (настінна фреска), віднайдена 1718 року під час реставрації храму святих мучеників Сергія і Вакха — тодішньої римської резиденції греко-католицького ордену василіан, — у вівтарній частині цієї церкви. Шанована католиками Литви Остробрамська ікона Божої Матері теж має українське коріння.
Подібна історія й Белзької ікони Богородиці. Легенда розповідає, що в ХІІІ ст., після зруйнування Белза монголо-татарами, Матір Божа зійшла на землю і залишила на камені слід, а на згарищі княжого храму — свою ікону. Звістка про чудо розлетілася округою, безліч прочан ішла до Белза по захист чудотворної ікони. На місці княжої церкви люди збудували дерев'яну каплицю, де й зберігалася чудотворна ікона.
1382 року щедрий меценат і фундатор першої Галицької католицької митрополії (1375 р.), дідич і намісник Польщі (з 1378 р.) Владислав Опольський вивіз чудотворну ікону Пречистої Богородиці до Польщі у Ченстохову, де вона зберігається й донині у монастирі братів паулінів, що на Ясній Ґурі. Образ Ченстоховської (Белзької) Божої Матері став першим з українських, який 1717 року удостоївся коронації (у римо-католиків — особливий акт відзначення найшанованіших чудодійних зображень Богородиці; літургійний акт коронування здійснює Папа Римський або делегований єпископ). Ікона стала символом національної гордості поляків, яку вони іменують святою королевою Польщі. 1932 року у зв'язку з 550-ю річницею перенесення чудотворної ікони Матері Божої з Белза до Ченстохови було запроваджено свято на честь Богоматері Ченстоховської (26 серпня; у православних Ченстоховську Богородицю вшановують 19 березня). У ті часи перенесення ікон з країни в країну (не завжди добровільне, інколи насильницьке або вимушене) — явище поширене. Перенесення, або по-церковному "віднайдення", найбільш шанованих церковних реліквій часто ставало всецерковною, навіть державною урочистістю.
Про походження ікони Белзької Божої Матері є кілька версій. Деякі дослідники вважають, що ікона походить з Константинополя. Начебто 803 року візантійський імператор Никифор І подарував її своєму римському візаві Карлу Великому, а той передав Київським князям, які й помістили образ у замку Белза. Учений-хроніст, поет і за сумісництвом бургомістр Львова (1640—1660) Варфоломій Зиморович (Озимак) доводив, що це одна з сімдесяти відомих ікон, які написав з Матері Божої ще за життя перший християнський іконописець євангеліст Лука на кришці стола, за яким збиралася Свята Сім'я. 989 року разом з приданим княжни Анни образ потрапив до Києва. Пізніше ікона перейшла до князя Лева І Даниловича, а він подарував її монастиреві святого Онуфрія у Лаврові. І вже звідси чудотворний образ забрав Опольський. Є й інші перекази про походження й подальші мандри цієї ікони. Дехто вважає, що це твір роботи українських малярів, про що свідчать стиль, мистецьке виконання й характерні риси живопису давньоукраїнської іконографії. Сучасні дослідники доводять, що ікону Ченстоховської (Белзької) Богородиці перемальовували принаймні тричі. Найстаріший шар фарби датується не раніше ніж ХІІ—ХІІІ ст. Хай там як, але очевидним є те, що вона 500 років перебувала в Белзі і вже хоча б тому є частиною нашої духовності.
У Ґданську в костьолі св. Миколая зберігається ікона Богородиці Провідниці (Одигітрії) візантійського письма — ймовірно, також з посагу княжни Анни. Тривалий час цей образ був родовою святинею київських князів і вважався однією з перших ікон Русі-України. Перед ним молилися великокняжі родини Ярослава Мудрого, його сина Всеволода й онука Володимира Мономаха. 1270-го князь Лев І Данилович перевіз ікону до Галича, а за два роки — до Львова. 1377 року образ перейшов до католиків. За легендою, його подарував домініканському ордену той-таки Опольський, який на той час іще був намісником Галичини (Королівства Русь) і всіляко сприяв окатоличенню краю. Однак деякі дослідники вважають, що ікону Лев І подарував своїй дружині, дочці короля Угорщини Бели ІV Констанції, яка після одруження з Галицьким князем залишилася в католицькій вірі. І це не дивно, адже її рідні сестри Кунегунда і Маргарита, від народження присвячені батьками Богу, долучені до почету католицьких святих, а Йолента — до блаженних. 1749 року Папа Бенедикт ХІV дав дозвіл на коронацію ікони Богоматері Провідниці, що й відбулася урочисто 30 червня 1751-го. За два роки краківська каштелянова (у ХVІІІ ст. почесний титул польського сенатора) Людовіка з роду Мнішків Потоцька (на згадку про цю подію власним коштом спорудила у Львові на місці коронації кам'яну колону (не збереглася). Упродовж майже семи століть цей образ, осяяний пам'яттю про великих українських князів, боронив львів'ян від усілякого лиха. Утім, 1946 року ченці-домініканці разом з іншими святинями вивезли чудотворний образ Богородиці Провідниці до Польщі.
Схожа доля й чудотворної ікони Лопатинської Божої Матері. І хоча цей образ не належить пензлю євангеліста і навіть за походженням не сягає доби Візантії, а є лише копією (по-церковному "списком") ікони Ченстоховської Одигітрії, за кількістю чудесних духовних і тілесних зцілень не поступається відомим чудотворним іконам. Історія цього образа бере початок від літа далекого 1754 року, коли чашник (у середні віки в Речі Посполитій — завідувач льохом з напоями при шляхетському дворі, посада, яку обіймали представники знатних родин. У часи, про які йдеться, — посада номінальна, але почесна й шанована) шляхтича Цехановського Матей Нестоємський з села Рідкова (нині Радивилівський район Рівненщини), перебуваючи під час засідань коронного трибуналу (найвища апеляційна інстанція для шляхетських судів) у Любліні, попрохав слугу (на прізвище Доманський) депутата цього трибуналу — летичівського судді Станіслава Качевського, що саме збирався здійснити прощу до Ченстохови, привезти копію знаменитої чудотворної ікони. Невдовзі до Любліна було доставлено кілька списків образа Ченстоховської Божої Матері, написаних на полотні (оригінал — на липовій дошці), з яких пан Матей вибрав "найбільш схожий". Щасливий власник ікони замовив у сусідньому з Рідковом селі Козин (де, мабуть, були вправні майстри) дерев'яну раму для ікони і привіз її додому. На чисельну родину Нестоємських образ справив незабутнє враження. На них молитовно дивилася сповнена смутку, жалю і туги зажурена Діва Марія, яка тяжко переживає за майбутні страждання свого Сина Ісуса Христа, бо знає про долю тих, хто звернувся до Неї, прохаючи духовної підтримки, розуміння й прощення, хто в скорботі й печалі живе і несе свій хрест. Іконописець зумів так майстерно передати почуття тривоги Діви Марії, що святий образ мимоволі навіював глядачам глибокі, тривожні й співчутливі думки.
Чуда з іконою почали творитися вже 1 вересня 1754 року. Була неділя, і сім'я пішла до церкви (Нестоємські були католиками східного обряду). Удома залишилася малолітня донька Маріанна, яка, за прикладом батьків, молилася перед нещодавно придбаним образом. І раптом сталося чудо — ікона засяяла неземним світлом, а з очей Матері Божої закапали сльози. Повернувшись з церкви, пан Матей дізнався, що і його дружина раніше бачила, як "плаче" ікона. У сімейному колі вирішили нікому про цей випадок не розповідати, бо люди "не зрозуміли б і казали, що ми забагато цнотливі й святі", лише запросили засвідчити чудо місцевого настоятеля уніатської церкви о. Василія. Та коли в родинному маєтку сталися дві пожежі поспіль, під час яких вигоріло майже все обійстя, але вогонь обійшов лише світлицю, де зберігалася ікона Божої Матері, звістка про образ розійшлася округою. До садиби потягнулися місцеві жителі, рідківський парох почав проводити біля ікони молебні. А згодом образ уславився "чудами і ласками".
Скептики скажуть, що, мовляв, знаємо, читали: далі — віщий сон, перенесення ікони до храму і, на радість священикам, — тисячі паломників до ікони. Зауважимо, що справді багато чудотворних ікон мають схожі долі. Зокрема ікона Гошівської Божої Матері (зникла 1950 року, можливо, вилучена органами УМДБ), теж список з Ченстоховської, але раніший (1704 р.), так само побувала в пожежі й уціліла. Утім, копіями є безліч чудотворних святинь, і те, що ікона є списком, зовсім не применшує її духовної значущості. Деякі дослідники стверджують, що ікона Почаївської Божої Матері не є оригінальною. Монахи унійного ордену василіан, покидаючи 1832 року стіни обителі, забрали з собою (з інших джерел — сховали) чудотворний образ. А нинішня ікона, якій поклоняються і православні, і католики східного й латинського обрядів, є даром російського царя, як і теперішній іконостас собору Успіння Пресвятої Богородиці.
Звістка про чуда й ласки, що сталися при заступництві образа Лопатинської Божої Матері, дійшла до Львівської католицької архідієцезії (керівний орган територіальної одиниці Римо-католицької церкви). Виконувач обов'язків архієпископа адміністратор Львівської архідієцезії вікарій Самуел Рох Ґловінський наказав опечатати ікону до з'ясування суті справи, що було виконано. 13 березня 1758 року архієпископом львівським став Владислав Олександр Лубенський, який уже 23 серпня того самого року призначив єпископську комісію з вивчення чудотворного феномену Лопатинської Богородиці. Протягом півроку святі отці вислухали під присягою близько півсотні свідків, серед яких два священнослужителі — о. Василій Костюхевич з Рідкова і о. Леон Нешчипковський з Коритниць (нині Локачівський район Волинської області), а також уся родина Нестоємських (у тому числі їхні малолітні діти). 23 лютого 1759 року комісія офіційно визнала ці події чудом і одкровенням, яке не суперечить католицькій доктрині. Архієпископським декретом було підтверджено висновки комісії, про що вірним оголосили 8 квітня того самого року під час недільного богослужіння.
Урочистості з нагоди перенесення чудотворного образа до головного вівтаря лопатинського костьолу і його інтронізація, яку за дорученням архієпископа проводив золочівський ксьондз Себастьян Сухоцький, відбувалися впродовж трьох днів (12—14 травня 1759 р.). Історик зазначав, що святкування проходило "під акомпанемент оркестрів, під звуки труб і барабанів, церковних дзвонів і салюту гармат". Такого духовного піднесення Лопатин доти не знав. Приїхало багато гостей і делегацій. У двох християнських храмах відбувалися врочисті служби, що супроводжувалися спеціальними проповідями.
Наступного року член згаданої вище єпископської комісії В.Шилярський опублікував хроніку про чуда ікони Лопатинської Божої Матері: Świadectwo o Cudach y Łaskach Nayświętszeey Maryi Panny Łopatyńskiey... Lwów, 1760, де подав протокольні свідчення 42 осіб з Рідкова, Лопатина, а також найближчих і віддалених населених пунктів.
25 вересня 1770 року Папа Климент ХІV (1769—1774) своїм бреве (коротке папське послання) надав право повного відпусту гріхів вірянам, які бодай двічі на рік — на свята Різдва Пресвятої Богородиці й Непорочного Зачаття Діви Марії — відвідують лопатинський костел. Лопатин став відпустовим місцем культу Діви Марії. І це закономірно, адже все в цьому галицькому містечку й нині просякнуте образом Пресвятої Богородиці: два християнські храми освячені ім'ям Діви Марії: греко-католицький — Успіння Пресвятої Богородиці, римо-католицький — Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії; є дві каплиці, присвячені Матері Божій; на гербі Лопатина, відомого з ХVІ ст., зображено Діву Марію з Немовлям на руках; до 1947 р. на головних в'їздах до міста стояли дві скульптури Діви Марії, на жаль, зруйновані в добу комуністичного богоборства. Культ Діви Марії Лопатинської об'єднав вірних східного й латинського обрядів. Документи свідчать, що Лопатин щороку відвідували понад 40 тисяч прочан. 1770 року відбувся літургійний акт коронації чудотворної ікони Лопатинської Божої Матері. Очевидно, що до цієї події за католицькою традицією з Апостольської Столиці було передано освячені Папою Римським позолочені срібні корони й візерунчасту раму, а також розшиті золотою ниткою шати.
1782 року в Лопатині відкрили новий мурований костел, збудований коштом тодішніх власників містечка Адамом і Соломеєю Холоневськими за проектом відомого архітектора німецького походження Бернарда Меретина, автора багатьох громадських і культових споруд у Галичині, зокрема Собору святого Юра у Львові. Настінні фрески виконав польський живописець-монументаліст Станіслав Строїнський. З благословення Львівського архієпископа Фердинанда Онуфрія Кіцького чудотворний образ Матері Божої Лопатинської урочисто перенесли до новозбудованого храму і помістили над головним вівтарем. Згодом обабіч ікони і під нею з'явилися численні воти — пожертви з дорогоцінних металів і каміння за вислухану молитву і явлене чудо у вигляді чудесно зціленого органа: серця, вуха, руки тощо.
1944 року римо-католицькі священики, поспіхом покидаючи Лопатин, таємно вивезли з костьолу до Польщі в містечко Руднік (нині Жешувське воєводство) усі цінні речі, у тому числі образ Лопатинської Богоматері. 1945 року разом із колишніми вимушеними переселенцями-лопатинцями, чудотворний образ потрапив до Сілезії, приєднаної за рішенням Потсдамської конференції до Польщі. Нині ікона зберігається в парафіяльному костьолі села Войціци (Опольське воєводство, РП). 1984 року цей храм було пограбовано. Серед інших речей вандали вкрали корону Божої Матері Лопатинської і пошкодили срібну раму. На початку 1985 року понівечений образ відправили до краківських реставраційних майстерень Академії образотворчого мистецтва ім. Я.Матейка. Реставрацію і консервацію провела художник-реставратор Беата Кудук. Краківські майстри виготовили втрачені й реставрували пошкоджені елементи ікони (корони, раму, шати), які освятив у своїй літній резиденції в місті Кастель-Ґандольфо (Італія) Папа Іван Павло ІІ. Літургійний акт повторної коронації провів 10 серпня 1986 року делегований Ватиканом архієпископ Вроцлавський кардинал Генрик Роман Ґульбінович. Попри всі історичні перипетії, слава чудотворної ікони у ХХІ ст. не згасла, про що свідчить нескінченна вервечка прочан, які йдуть до Войціц до Лопатинської Божої Матері по допомогу й заступництво, йдуть по чудо й ласку.
Володимир ОЛІЙНИК
