Подорож вихідного дня: вирушаємо до святинь на Сумщині
Ми продовжуємо цикл публікацій – нотаток про подорожі. Цього разу наша розповідь – про відвідини Сумської області. Чомусь цей край не часто зустрічається у туристичних проспектах. А дарма. Адже тут – безліч цікавинок та історичних пам’яток. Про деякі з них – у нашій публікації.
Наша подорож до Сумської області була тематичною – екскурсанти мали намір познайомитися з сакральними пам’ятками краю. Першою пункт нашої поїздки – місто Охтирка. Ми їдемо у місцевий Свято-Покровський кафедральний собор. Це яскравий взірець українського бароко середини XVIII століття; історико-архітектурна пам'ятка національного значення.
Власне Покровський собор є головною складовою ансамблю Покровського собору (1753–1825), до якого також входять ще 2 культові споруди — Введенська церква-дзвіниця (1784 рік) і Церква Різдва Христового (1825 рік). О дев’ятій ранку у церкві вже йде богослужіння. Всередині вона вражає простором.
З охтирським Покровським собором протягом його історії пов'язані імена низки діячів української культури — так, у 1823 році тут було зареєстровано народження Якова Івановича Щоголіва — майбутнього поета; у 1870-х роках поет Павло Грабовський (1864–1902) замолоду співав у храмі на криласі.
Чудодійна ікона Охтирської Божої Матері перебувала в Покровському соборі до 1844 року, згодом — в охтирському Свято-Троїцькому монастирі. У 1903 році ікона зникла під час перевезення її до Санкт-Петербурга для реставрації, і лише через багато років стало відомо, що святий образ був вивезений до Канади і зберігається у приватній колекції. Одна з копій, яких з ікони свого часу, зробили 20 штук, повернулася до Покровського собору, ще одна — зберігається в Сумському художньому музеї.
Далі ми прямуємо до міста Путивль. Передусім, це місто асоціюється з Ярославною. Всі пам’ятають невмирущі рядки:
В Путивлі-граді, вранці-рано,
Співає плаче Ярославна.
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає...
І звісно, пам’ятник Ярославні – один з головних символів міста.
На сьогодні Путивль – районний центр, де проживає близько 19 тисяч жителів. Місто Путивль розташоване на правому березі річки Сейм, на відстані 96 км від обласного центру. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці (Любка) і заболочені озера. У Путивлі розташовані кілька цікавих музеїв та два монастирі. Містечко тихе, досить чисте.
Після недовгої екскурсії ми прямуємо одразу до Мовчанського монастиря. Це – головна прикраса Путивля. Його заснували. В 1405 році за 20 верст на схід від Путивля, поблизу нинішнього села Нова Слобода над болотом Молче, на місці, де з'явилася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. В 1592 році Мовчанська пустинь була спалена татарами, а в 1593 року всі ченці переселилися до Путивля, де мали кілька «осадних дворів» і перетворили монастирське подвір'я на новий Мовчанський монастир. Протягом 1602-1604 років було зведено муровані укріплення і обитель стала справжнім оборонним форпостом. Монастир служив могутньою фортецею, в якій неодноразово знаходили собі прикриття ченці монастиря та місцеві жителі. У 1603 році московський цар Борис Годунов надав монастирю нові маєтності и подарував коштовну панагію. З 18 листопада 1604 року до 26 травня 1605 року Лжедмитрій І використовує монастир, як свою резиденцію. Саме в цей час було побудовано собор Різдва Богородиці та інші культові споруди.
В 1605 році Мовчанська пустинь була приписана до путивльського Мовчанського монастиря, а на її території влаштовано монастирську пасіку. Під час громадянської війни Смутного часу в монастирі виникла пожежа, в результаті якої будівля сильно постраждала. В 1653 році зруйнований монастир було відновлено. Щоб уникнути плутанини, Монастир в Путивлі став іменуватися Великим Мовчанським, а відновлений над болотом Молче, - Малим Мовчанським пустинним. Останній з кінця XVII століття почали називати Софронієва пустинь, або ж Софроніївський монастир. З кінця XVII століття монастир, як і саме місто Путивль почав поступово занепадати. Впродовж декількох століть в монастирі знаходився склад з порохом та арсенал. Тільки з XIX століття. монастир почав виконувати лише культову функцію. У пореволюційний період обитель закрили, а ченців розігнали. З 1930-х рр. територію і споруди монастиря займали дитячий будинок, профтехучилище, військовий завод, що стало причиною катастрофічного стану монастиря. Нині важко повірити, що колись територія була така занедбана.
З 1960 року в монастирі ведуться реставраційні роботи, а вже через 17 років тут було створено Державний історико-культурний заповідник. Хоч за радянських часів на реставрацію було витрачено мільйони рублів бюджетних коштів, але жодна з пам'яток не була виведена з аварійного стану. У 1991 році монастир було передано Українській Православній Церкві(Московського патріархату). Спершу тут діяв чоловічий монастир, нині - жіночий.
Зауважу, що черниці у монастирі дуже привітні, за попередньою домовленістю, вони проведуть для вас екскурсію. Також у монастирі є чоловічий і жіночий готелі, трапезна і кафе. У кафе – надзвичайно смачні пиріжки, сири, чаї. Вся територія обителі – впорядкована, тут буяють квіти і дерева, все це – завдяки зусиллям монахинь. Їх у обителі близько двадцяти, вони тяжко працюють, аби підтримувати лад.
Наша наступна зупинка - Різдва Богородиці Софронієво-Молченський чоловічий монастир УПЦ. Це чоловічий монастир, розташований на горі Чудна в селі Нова Слобода Сумської області. Заснований близько 1630 року, занедбаний у радянські часи, повернутий за незалежності України релігійній громаді й відреставрований у 1999 році.
Точної дати створення монастиря та імена його засновників невідомі. За переказами, перші монахи оселилися на горі Чудна у XI—XIII століттях. В «Історико-статистичному описі Софроніївської пустині» за 1837 рік стверджується, що монастир був започаткований ще за доби хрещення Русі. Протягом століть пустинь переживала і часи розквіту і часи занепаду.
Новітня історія почалася у 1989 році, коли Сумський облвиконком узяв обитель під охорону держави, внісши до відповідного переліку пам'яток, надбрамну церкву, трапезну, огорожу з брамою і настоятельський корпус Софроніївського монастиря. Проте охоронних табличок тоді не встановили через брак коштів. Справжнє ж відродження обителі почалося вже за незалежної України — від 1999 року, коли започаткували роботи з відбудови собору Різдва Пресвятої Богородиці, Успенської церкви та з реставрації храму Іллі Пророка, Покровської надбрамної церкви та трапезної. Оскільки декілька печерних комплексів монастиря збереглося, частину з них розчистили та дослідили. Решта ж підземних ходів, свого часу засипаних більшовиками, дотепер лишились не вивченими.
У тому ж 1999 році вперше за такий тривалий період часу, до руїн монастиря прибув архімандрит Герман з послушниками. Ченці власноруч розчищали румовища та відремонтували декілька келій, у яких кілька з них оселилися. В приміщенні лікарняної церкви почали правити службу. Згодом було відновлено печерну церкву та окремі підземні ходи. Нині відродження та реставраційні роботи тривають. В будь – якому випадку тут варто побувати, аби відчути подих історії!
Алла Широкова
