Православні VS православні
Між двома гілками української православної церкви – знову тертя. Цього разу конфлікт виник довкола храму, котрий мають побудувати на території Меморіального комплексу пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи. Закладався храм ще у 90-ті роки, і саме тому, що історія така давня, в ній складно розібратися до кінця, а тим паче – прийняти чиюсь одну сторону.
Між двома гілками української православної церкви – знову тертя. Цього разу конфлікт виник довкола храму, котрий мають побудувати на території Меморіального комплексу пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи. Закладався храм ще у 90-ті роки, і саме тому, що історія така давня, в ній складно розібратися до кінця, а тим паче – прийняти чиюсь одну сторону.
Отже, надамо слово одному з фігурантів конфлікту – представнику УПЦ МП отцю Роману (протоієрею Роману Барановському, благочинному лікарняних храмів Києва).
"На закладку храму у 90-х роках був запрошений Філарет, який і освятив його. А поруч була побудована капличка Київського патріархату, і, звичайно, що громада, яка ходила на служби до цієї каплички, органічно претендує і на сам храм", – починає свою розповідь отець Роман, визнаючи: так, спочатку спірна споруда дійсно належала "конкурентам" – Київському патріархату, чиє існування у "московській" церкві не визнається в принципі.
"Але громада, на жаль, не вкладала туди ніякі кошти, – продовжує розповідь отець Роман. – Тоді адміністрація Шевченківського району (ще в особі пана Пилипишина) нагадала Київському патріархату, що храм слід добудувати, профінансувати його тоді, і тоді, мовляв, він буде вам належати. Інакше адміністрація буде вимушена звертатися до інших конфесій. Священик цього храму звернувся до Філарету, і той відмовив у коштах".
"У мене ж була зареєстрована парафія у Шевченківському районі, і ми зверталися до адміністрації з пропозицією побудувати храм у Бабиному Яру – в пам'ять усіх розстріляних священиків. Шевченківська адміністрація дала свою згоду, але потім звернулась з іншою пропозицією: навіщо вам новий храм? Візьміть храм недобудований, але внесіть кошти на добудову, а також на реконструкцію дитячого будинку по вулиці Салютній. Я тоді звернувся в метрополію і зареєстрував благодійний фонд Преподобномучениці Єлизавети, щоб разом з сестрами милосердя збирати кошти на добудову храму", – каже Барановський.
"Але я поставив умову перед Шевченківською адміністрацією: ви зможете примирити нас обох? Щоб той священик не мав образи до нас, щоб не бунтував громаду, і щоб Філарет не мав до нас претензій? Звичайно, кажуть в адміністрації, ми можемо домовитися про мирне співіснування на одній території. Тоді я знайшов інвесторів, які відразу ж погодилися внести кошти. І ми уклали договір – інвестори, наша релігійна громада (парафія ікони Божої Матері Всіх скорботних радість), благодійний фонд і Шевченківська адміністрація. Предмет договору полягає в тому, що з огляду на неспроможність адміністрації добудувати храм, вона надає таку можливість благодійникам. Тобто релігійній громаді і благодійному фонду", – веде далі отець Роман.
"Ми зобов’язалися добудувати храм. А на час його добудови релігійна громада може перебувати на території храму, охороняти його, а також організовувати проведення богослужінь та інших релігійних обрядів – про це є пункт у договорі", – наполягає священик. Одним словом, "московська сторона" конфлікту акцентує на тому, що після того, як Шевченківська адміністрація фактично виставила свою споруду на конкурс та оголосила своєрідний "тендер" між конфесіями (і "тендер" цей виграла УПЦ МП, яка готова була платити за будівництво та оздоблювальні роботи), храм на вулиці Нагірній,1 належить саме їй.
У УПЦ КП – інакша логіка. По-перше, говорить в інтерв’ю "Обозревателю" речник Київського патріархату владика Євстратій (Зоря), Шевченківська адміністрація вийшла за межі своїх повноважень, і провернула оборудку "незаконно" та "таємно". По-друге, мовляв, ніхто з чиновників не звертався до кліриків із закликом внести кошти на храм. По-третє (і це для отця Євстратія головне) храм вже був освячений Філаретом, отже, його конфесійна приналежність не може бути предметом жодних торгів та суперечок.
І, нарешті, по-четверте. "А чи не сказали вам у Московському патріархаті, що згідно того ж таки договору, на який вони посилаються, УПЦ МП взяла на себе зобов’язання завершити усі роботи до 2008 року? Вони виконали умови договору? Ні, не виконали. Тож у такому разі це не договір. А папірець, який можна викинути у сміття. І яким маніпулюють для того, щоб довести, що храм, який від самого початку належав УПЦ КП, може належати Московському патріархату", – переконаний владика Євстратій.
Щодо фінансових претензій шановного святого отця, то його "собрат" по професії отець Роман відповідає наступним чином: "Загальна сума договору у 2007-му складала 5,5 мільйонів гривень. Тоді було внесено відразу 2 мільйони гривень, плюс мільйон було потрачено на розбудову храму. Таким чином, 3 мільйони з 5,5 були виплачені, але чому все це так довго тягнулося? Тому що Київський патріархат чинив перепони, туди не можна були відправити бригаду робочих, завжди під храмом були пікети з підучених націоналістичних загонів, які могли щомиті увірватися у храм. До того ж, іще й економічна криза дуже пошкодила нашим інвесторам", – пояснює Барановський.
Він додає, й причому наголошує на цьому не раз: він, мовляв, нізащо не став би свідомо йти на конфлікт з релігійною громадою (та ще й витрачати при цьому 3 мільйони гривень!), якби свого часу Шевченківська адміністрація не переконала б його, що інтереси обох сторін будуть дотримані і збалансовані. Тут, щоправда, не зовсім зрозуміло, з його доброго дива відставлений нині Пилипишин мав би "мірити" Московський та Київський патріархат, та у якийсь спосіб взагалі могло б відбутися таке примирення, адже воно є просто утопією. Але Пилипишина про це вже не спитаєш – йому зараз не до того, аби згадувати непорозуміння між "батюшками" чотирирічної давнини…
Однак, а що ж було далі? А далі хронологію подій нам знову викладає отець Роман: "Храм в основному перебував під охороною фірми, яка займалася ремонтними роботами. А коли ми звернулись до мерії з приводу того, щоб Київрада вже остаточно передала нам храм (щоб це було офіційне рішення на основі того, що ми вклали в нього гроші), Філарет, очевидно, про це дізнався і вирішив 4 червня оволодіти храмом і провести там богослужіння, освятивши його. Охоронця зв’язали, силоміць забрали у нього ключі, почали йому погрожувати, забрали мобільний телефон. Ми дізналися про все вже після того, як відбувся факт освячення, дізнались, що там знаходиться інша громада, що храм оточено і що до нього не дають заходити працівникам тієї фірми, яка займається реставраційними роботами".
Отже, 4 червня в храмі при Меморіалі жертв Чорнобиля служіння провела УПЦ КП. Отець Роман каже, що силу першими застосували київські "батюшки" і що постраждалі знаходяться серед вірних УПЦ МП. В Київському патріархаті все стверджують з точністю до навпаки. "Київський патріархат зацікавлений в тому, щоб чинитися ображеними і збурювати довкола цього громадську думку. Їм треба вигадати щось своє – те, що чотири людини з нашого боку буцімто намагалися захопити храм і увірватися в середину, але їм дали відсіч. Навіщо нам йти на провокацію у кількості 4 чоловік? Все це спровоковано КП, щоб створити враження, ніби московська церква хоче захопити храм, освячений Філаретом. Цього вони домоглися, бо по всім каналам пройшла інформація про те, що була спроба захоплення храму МП. Але всім я пояснював, що у нас є договір, згідно якого храм належить нам".
Все це отець Роман розповідає прекрасною українською мовою, кажучи про себе, що сам він – "не з Московії", а "свій", виходець з західної України, де "вуйко був у бендерах". "Сюди мене колись привіз покійний патріарх Романюк, якого я сповідав перед смертю, чомусь він у мене, у молодого священика, захотів висповідатися…", – додає деякі подробиці зі свого життя отець Роман. Проте нині питання не в тому, чия віра "правильніша" і "міцніша", і хто – "розкольник", а хто – справжній патріот своєї держави та її церкви. Про ці речі можна розмірковувати безкінечно, так і не наблизившись до істини.
Тоді як проблема на сьогодні полягає в тому, кому ж у підсумку належатиме ця церква. "Виглядає так, що церква належить місту Києву", – констатує владика Євстратій. Тож, мовляв, нехай місто і приймає відповідне рішення. УПЦ МП також покладається на місцеву владу. "Ми не вдавалися до жодних заходів, щоб силоміць захопити храм, але 23 червня має відбутися сесія Київради, і я думаю, що ми отримуємо дозвіл влади, яка разом з міліцією буде охороняти наш храм… Ми маємо показати приклад мирного співіснування КП і МП, і я сподіваюсь, ми із цим справимося", – переконаний отець Роман.
Тоді як владика Євстратій налаштований більш скептично: він нагадує про все, що нині твориться довкола Десятинної церкви у Києві, а також аналогічну нинішній боротьбу за церкву святої Катерини на Лук’янівському цвинтарі, яка років зо два тому остаточно відійшла УПЦ МП. "Хай вони вам краще розкажуть про це", – відповів Євстратій, коли почув від "Обозревателя", що до нас звернулися московські "батюшки" зі скаргою на "київських". Ясно, що відповіді у цій історії не буде. Будуть риторичні заклики та запитання, і, звісно ж, війна, котра триває, переходячи час від часу з "холодної" стадії у цілком гаряче протистояння.
Наталія ЛЕБІДЬ