При всіх негараздах і всіх промахах на дорозі розвитку незалежної України все ж таки є добрі ростки

– Ми відзначаємо 20 років незалежності. Як би Ви могли сформулювати поняття, визначення незалежності. Що саме, на Вашу думку, ми святкуємо сьогодні?

– Незалежність я би хотів пояснювати з позиції особистості. Що таке незалежна особистість? Для людини це дорогоцінна річ – бути вільним, незалежним. І Бог створив людину, щоб вона була щасливою, вільною, незалежною від зла і неправди. Я розумію, що це біблійний підхід до пояснення незалежності.

В більшості люди розуміють незалежність від інших держав, незалежність від противників, ворогів і так далі. Я думаю, що незалежність це трошки глибше і серйозніше поняття.

Україна боролась за незалежність багато століть. І на превеликий жаль, її не вдавалось здобути у зв’язку з різними історичними факторами і причинами. І те, що 20 років назад на карті Європи з’явилася країна з чудовою назвою «Україна» свідчить, на моє глибоке переконання, про Божий задум відносно нашого народу. Сьогодні ми незалежні від інших держав, ми незалежні від системи, яка колись нав’язувала свої ідеї і обіцяла людям те, що не могла зробити. Звичайно за 20 років хотілося б побачити більше, але варто дякувати Богові за те, що ми 20 років прожили в мирі і спокої.

При всіх негараздах і всіх промахах на дорозі розвитку незалежної України все ж таки є добрі ростки: є свобода для Церков, є свобода для чинення добра. Бо я пам’ятаю дуже добре, що при радянській системі заборонено було робити ближнім добро, це було заборонено законодавчо. І до сьогодні пам’ятаю статтю: «благотворительная деятельность запрещена». І якщо ми комусь робили добро, то могли бути засудженими за це. Це сьогодні звучить для молодого покоління дико. Але ми жили в цій системі. Сьогодні ми вільні робити добро, сіяти добро, закликати до добра.

Події, які сталися в нашій державі, принесли дуже багато розчарування, але я б закликав усіх, щоб ми не падали духом, а щоби кожен працював на своєму місці. Також ми маємо усвідомити, що Україна все ж таки наслідувала стару природу. Оці старі (як колись євреї вийшли з Єгипту, але Єгипет не вийшов з них) наслідки довголітнього тоталітарного атеїстичного виховання ще роками будуть давати про себе чути. І ми маємо це враховувати. Нам хотілося б одразу жити як в Європі, мати успіхи і так далі. І проблема у нас не в економіці, а проблема в ментальності, в самому розумінні.

Багато людей ще досі живе з думкою, що прийде хтось добрий і для них зробить краще життя, але це неправильно, бо кожен має вкласти свою лепту для добробуту України, і це залежить від позиції кожного із нас. Найперше, ми маємо дякувати Богові, що Він нам подарував цю незалежність. Вона є не завойована, не здобута, а подарована Богом. Це є сигнал з гори, Божий дар. І незалежність треба розвивати в нашій країні.

Одну жінку перед виборами запитали, що потрібно зробити на місцевому рівні для того, щоб місто стало кращим. Вона відповіла, що в цій справі не дуже розбирається, але за себе сказала, що живе в мирі зі своїми сусідами, не свариться, старається не висипати сміття будь-де, а лише там, де належить, старається чемно платити податки і поважати людей. Ця жінка не розумілася в політиці, але вона дала зрозуміти, що зі свого боку поводиться правильно: законослухняна, порядна, доброзичлива. Власне, і нам треба, щоби кожен почав міняти країну з себе.

Великий внесок у розвиток незалежності, на моє глибоке переконання, має зробити Церква. Звичайно, політики відіграють основну роль на видимому фронті, але Церква мала би більше впливати на суспільство і на самих політиків, які заявляють про свою приналежність до тої чи іншої Церкви.

Політики, які є при кермі, депутати парламенту і різні чиновники – для них незалежність має розумітися як відповідальність. Інакше, якщо вони будуть аморальні в своїй поведінці і будуть зверхньо ставитися до людей, то люди розчаруються, і їх буде мало цікавити незалежність, коли вони будуть почуватися нещасними. Люди мають відчувати, що про них турбуються, вони мають бачити плоди незалежності.

– Чи дійсно Церква відіграла свою роль у становленні незалежної України? Чи Церква зробила зі своєї сторони те, що мала би чи могла би зробити в нових політичних умовах?

 –  Тут можна сказати і «так», і «ні». «Так» в тому плані, що з приходом незалежності Церкви почали активно працювати в соціальному напрямку. Тому що Церква (я зараз говоритиму про Церкву Християн віри євангельської, за яку я відповідаю) складається із людей, які хочуть робити добро.

І тому наші люди пішли в десятки тюрем проповідувати засудженим, пішли шукати сиріт, відкривати доми для дітей вулиці, годували сотні тисяч голодних в ті часи, і сьогодні також відкриті благодійні їдальні при наших церквах. Це і активна допомога постраждалим, відвідування у лікарнях і ведення різної соціальної роботи.

Тобто можна сказати, що Церква скористалася незалежністю і пішла до людей. Були забрані бар’єри – ти вільний і можеш йти. Ти можеш робити добро і говорити те, що у тебе на серці. От це незалежність, дарована Богом! Це те, що я маю на увазі, відповідаючи на Ваше запитання «так».

За ці 20 років Церква активно працювала: через радіо, телебачення, друкування Біблії, відкриття Біблійного товариства України, створення Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій. Тобто, пішов бурхливий розвиток і було зроблено багато, і є багато людей, які змінили своє життя.

Але масштаби всієї країни Церкві ще не вдалося охопити, або, можливо, вона ще до того не готова. Бо не можна чекати дуже швидких результатів після такого довгого застою. Думаю, потрібен час, щоб кожна Церква стабілізувалась в обстановці незалежності і взяла правильний курс.

Ми ще не досягнули того, щоби впливати на політичну ситуацію, на самих чиновників і на їхню мораль. Багато з них заявили про свою причетність до тої чи іншої Церкви. Я пригадую за Леоніда Даниловича Кучми були утворені різні Ради, за сприяння навіть МВС, щоб Церква могла працювати в армії, працювати з міліцією. Бо Міністерство Внутрішніх справ заявляло, що бачить, як їхні робітники морально низькі і самі звернулись до Церков за підтримкою. Але це тільки було задекларовано і далі воно не пішло. Це свідчило про добрі наміри, але вони, нажаль, не втілилися в життя.

На мою думку, на Церкві лежить відповідальність за незалежність в питаннях моралі, впливу на структури влади і впливу на молодь. Бо молодь може себе номінально вважати християнською, але її поведінка не відповідає цьому.

Тобто зроблено чимало, але набагато більше ще належить зробити. І я вірю, якщо ми дружно, не опускаючи рук, будемо консолідувати зусилля з різними Церквами і будемо бачити перед собою мету, то попереду нас чекає розквіт.

Наприклад, наша Церква ХВЄ по всіх областях країни молиться за те, щоб Бог зберіг Україну єдиною. Не Схід і Захід, а Україна має бути єдиною. І благословляємо Схід і Захід, благословляємо наш народ.

Вірю, що Церква може бути тою сіллю, яка збереже Україну від духовної деградації, від морального загниття, і тоді вона буде чудовою країною. Для того треба докласти зусиль. Кожен із нас несе частину відповідальності.

Я зі свого боку, як мені здається, роблю те, що можу, для проповідування Євангелія, для оздоровлення моралі України, для допомоги потребуючим, бо я люблю Україну і ми молимось за неї. І я думаю, що Бог Україну не залишить. 

Повний текст інтерв'ю  з єпископом Михайлом Паночко читайте незабаром на РІСУ

Михайло Паночко,

старший єпископ Церкви Християн Віри Євангельської України