8 вересня більшість християн світу — і західного, і східного обрядів — відзначають Різдво Богородиці. Фактично, це перше з великих свят у літургійному календарі Церков грецького обряду. Воно належить до 12 головних свят і в Україні, зокрема, здобуло велику популярність.
А звідки взялася інформація про це та й про інші Богородичні свята? Чому вони відіграють таку помітну роль і мають таке пошанування? Скажімо, всі православні лаври і одна греко-католицька в Україні названі на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Про це все говоримо з о. Василем Рудейком, доцентом кафедри літургійного богослов’я Українського католицького університету.
— Церкви різних традицій вшановують Різдво Богородиці. Звідки пішла традиція святкувати це Різдво і звідки взагалі береться інформація про це свято, враховуючи, що про цю подію не сказано у Новому Завіті? І чому це свято входить до 12 найбільших свят?
— Почати, мабуть, слід із того, що Богородиця відіграє дуже важливу роль у житті Ісуса Христа. Вона названа Богородицею тому, що народила Бога, який став людиною. Власне, без її згоди це не могло б відбутися, адже ми знаємо: Бог не змушує людину робити щось проти її волі, навіть коли йдеться про Його воплочення.
Богородиця свідомо погодилася прийняти цю місію — стати матір’ю воплоченого Бога. І, звісно, людина, яка робить такий вибір, є надзвичайно важливою. Тому Церкви давнього християнства відзначають свята, пов’язані з її життям: Різдво Пресвятої Богородиці, Введення в храм, Стрітення, Благовіщення, Успіння.
Отже, існує багато свят, присвячених Богородиці, бо її життя для християнської спільноти є важливим і цікавим — майже так само, як і життя самого Ісуса Христа, події якого Церква також святкує впродовж року.
Богородиця не є «другорядною» постаттю в історії спасіння. Її життя, тісно пов’язане з життям Христа, стає предметом церковної пам’яті, у тому числі й історичної. Християнам із найдавніших часів було важливо, щоб історії спасіння, які вони передають, не були неперевіреними вигаданими оповідями чи гарними притчами з повчальним змістом. У випадку притч вказується, що це саме притча. Йдеться саме про святкування конкретних історичних осіб у їхньому історичному контексті — з огляду на їхню значущість не лише для історії людства, а й для вічності, в якій цей світ існує.
— А звідки є інформація про Різдво Богородиці чи інші Богородичні свята? Зважаючи, що в Новому Завіті ніде цього не згадано.
— У Біблії не згадуються також події з життя інших осіб, які, втім, є важливими і які ми сьогодні святкуємо.
Ми звикли сприймати, що основним джерелом нашої віри є Святе Письмо, правда? Але саме Святе Письмо вказує на те, що в ньому зібрані лише найважливіші епізоди з життя та вчення Ісуса Христа (Йо 21:25). Тобто воно існує в набагато ширшому контексті віри.
Є значно ширший корпус різних писань, які доповнюють ті прогалини, що залишилися в Святому Письмі, — ті моменти, які з тих чи інших причин апостоли не зафіксували у текстах, які згодом Церква визнала канонічними.
— Чому вони називаються канонічними?
— Каноном, тобто законом віри, Церква визначила певний перелік книг і писань, які вона вважає суперавторитетними. Саме на їхній основі перевіряється інформація з усіх інших джерел традиції, передання.
Вже на початку формування історії про Христа, як записаної історії, апостол Лука зазначає, що багато людей бралися за цю справу (Лк 1:1-3). Тому, окрім чотирьох Євангелій, існує ще багато інших текстів, де збереглися цікаві епізоди з життя Ісуса Христа, з Його вчення, з вчення апостолів чи з життя осіб, пов’язаних із Христом. З різних причин Церква не включила їх до канону, але й не відкидала повністю, адже поряд із писемним існує й усне передання. Деякі аспекти віри передавалися саме усно: чи тому, що їх не вважали за потрібне записувати, чи тому, що вони здавалися настільки очевидними, що не потребували окремої згадки у Святому Письмі.
Такі тексти називають апокрифічними. Є цілий пласт так званої апокрифічної літератури, стилістично подібної до Євангелій, Діянь апостолів чи апостольських послань. Існує також багато апокаліпсисів — об’явлень.
Окрім цього, ще від раннього християнства формується пласт авторитетних коментарів на Святе Письмо. Вони містять частину традиції, яка не увійшла до самого канону, але є важливою для Церкви. Це, наприклад, гомілії святих отців на окремі біблійні уривки. Такі тексти мають вагу для розуміння віри й повноправно існують у церковному переданні.
Водночас деякі писання Церква визнала шкідливими й фальшивими — такими, що перекручують зміст Святого Письма. А інші сприймала як допоміжні джерела, які просто доповнюють канон. І це дуже важливий момент для розуміння структури всієї християнської традиції.
— А які, власне, є такі тексти, допоміжна література, апокрифи, які Церква активно використовує щодо Богородичних свят?
— Зокрема, коли йдеться про Богородичні свята, то вже від другого століття Церква активно користується Протоєвангелієм Якова. Це дуже ранній текст, якщо взяти до уваги, що перші євангельські книги походять із кінця першого — початку другого століття, наприклад, Послання апостолів.
Протоєвангеліє Якова розповідає про дитинство Богородиці аж до народження Ісуса Христа. Саме цей текст став головним джерелом, з якого Церкви — і Католицька, і Православні, і Східні (сирійська, коптська, вірменська традиції) — черпають знання про життя Пресвятої Богородиці, її походження та батьків.
Крім того, існують й інші апокрифічні тексти, зокрема, так зване Апокрифічне Євангеліє Матея. Бо є канонічне Євангеліє від Матея, а є ще додаткове, апокрифічне, де також подаються окремі епізоди з раннього життя Ісуса Христа та життя Богородиці.
— А от власне, ви згадали про ті, які були заборонені, відкинені. Час від часу, в інформаційному просторі з’являються якісь книги, які подаються як “прихована правда”, яка “от все має перекреслити”, що було. Чи серед них не є саме ті, які Церква відкинула, які були визнані фейковими, неправдивими?
— Наприклад, Євангеліє від Томи вже в ранні часи церковної традиції вважалося неавторитетним текстом. У ньому подекуди факти викладені спотворено, а тому Церква визнала його навіть шкідливим. Там або інтерпретація подій із життя Ісуса Христа, або Його вчення подані у спосіб, який не відповідає церковній традиції і спростовується на основі решти Святого Письма.
Інакше кажучи, такі тексти прямо суперечать або самому біблійному текстові, або змістові віри, який у ньому викладений. Саме тому Святе Письмо і є тим мірилом, за яким перевіряється автентичність усіх інших додаткових писань.
— А ще є якісь тексти, які використовувалися для пояснення Богородичних свят?
— Є, наприклад, так звана гомілія Йоана Богослова про Успіння Пресвятої Богородиці. Адже з Євангелія ми маємо зовсім небагато відомостей про її життя. Там ці тексти подані дуже скупо, а в цій гомілії вже розповідається, зокрема, про завершення її земного життя.
— Чи це достовірний текст, що Церква з нього черпала інформацію і не відкинула?
— Ні, Церква не відкинула цього тексту. Навпаки, саме з нього вона черпала, і саме на його основі від найдавніших часів існує свято Успіння Пресвятої Богородиці. Існують навіть свідчення про те, що його читали на літургійних зібраннях поряд із текстами Святого Письма.
— Зрештою, Йоан Богослов був людиною, якому Ісус доручив супроводжувати і доглядати свою матір.
— Так, це цілком логічно: той, хто залишався з Богородицею до кінця, мав би написати і про завершення її земного життя.
— Отче, знаємо також, що були використані не тільки такі апокрифічні джерела про життя Богородиці, а й іншого походження інформації. Наприклад, здається про свято Введення розповідається у Корані.
— Так, там є цікаві твердження. Наприклад, мусульмани з великою пошаною ставляться до Пресвятої Богородиці — настільки, що включили історії про неї до свого священного Писання. Зокрема, ім’я священника Захарії, який прийняв Богородицю до храму під час її Введення, згадується лише в Корані. Навіть в апокрифічних текстах цього немає.
Цей факт сам собою свідчить, що під час укладання Корану дуже активно користувалися апокрифічною літературою.
— Загалом наскільки є важливими Богородичні свята? Коли сформувався культ Богородиці? Ми знаємо про перші сім Вселенських соборів, коли формувалося ортодоксальне вчення.
— Загалом треба розуміти, що до кінця IV століття головним святковим днем для християн була неділя. У цей день вони збиралися, і кожна неділя була святом, бо саме тоді відзначалося таїнство воскресіння Ісуса Христа. Усі інші святкування були тісно пов’язані саме з цим таїнством воскресіння.
У IV столітті відбулася дуже важлива подія — відбудова Єрусалима як місця фізичної присутності Ісуса Христа та загалом осіб, пов’язаних із раннім християнством. Поряд із відновленням Єрусалима як святині, у якій жив і діяв Христос, почали шукати також конкретні місця, пов’язані з життям важливих осіб віри. Тоді виникає зацікавлення: «А де жив апостол Петро? Де була його домівка, де жила його теща, яку Ісус зцілив? Де народилася і як минули дитячі роки Богородиці? Де вона померла?»
Так само ставили питання й про інших апостолів: де перебував Петро, що робив Павло, окрім того, що згадано в Святому Письмі? Чи є якісь сліди, матеріальні знаки, які можна побачити й пов’язати з їхнім життям?
— Щоби доторкнутися.
— Саме так! Хотілося доторкнутися до цих місць. Християнство, знаєте, досить матеріалістична релігія — в нас сам Бог стає плоттю! І коли їх вдавалося віднайти — чи то на основі згадок у Святому Письмі, чи за переданням пам’яті, — там зводили храми. І вже від освячення того чи іншого храму встановлювалося храмове святкування. Це святкування часто ставало датою пам’яті події чи явища віри, з яким було пов’язане саме місце.
— А дата Різдва Богородиці, яким чином було встановлено?
— Найправдоподібніше, що свято було встановлене у зв’язку з посвяченням якогось храму. Адже ми насправді не знаємо точно, коли саме народилася Богородиця, в який день. Як я вже казав, більшість наших свят розвинулися так, що вони були пов’язані або з певними подіями — наприклад, із віднайденням конкретного місця та будівництвом там церкви, — або з астрономічними феноменами. Так, Благовіщення припадає на час весняного рівнодення, коли сонце «стоїть». Різдво Ісуса Христа святкуємо тоді, коли день починає більшати. Різдво Йоана Хрестителя — навпаки, у той час, коли світловий день починає зменшуватися, бо в Євангелії сказано: «Йому потрібно рости, а мені маліти» (Йо 3:30). І ми ж не знаємо точної дати його народження, так само, як і в інших випадках. Отже, ці дати — радше умовні. Ми вже не раз про це говорили, коли торкалися календарних питань.
— А зараз, власне, коли говоримо більше про свята Богородичні, виникають питання про саме життя Богородиці, про її стосунки з Йосифом. Часом на наших іконах він старший за Богородицю чоловік чи в колядках ми чуємо про Йосифа старенького. Тобто виглядає, що Йосиф був набагато старший за Богородицю. То чи були у них ще діти, бо в Євангелії згадується про братів Ісуса? На цій підставі, наприклад, в протестантських конфесіях її не вважають до кінця дівицею. Зрештої, ставлення до неї не таке пієтетне, як це є в ортодоксальних Церквах.
— Власне, основою для вчення про Богородицю, про те, що вона зберегла дівицтво до кінця свого життя, є Протоєвангеліє Якова. Давня традиція говорить про неї як про Діву до, під час і після народження Христа. У цьому тексті навіть описаний цікавий епізод: після народження Ісуса одна з жінок-повитух спеціально перевірила, чи Богородиця залишилася Дівою. Це доволі показовий феномен, пов’язаний із шануванням її особи.
Зауважмо, що ідеться про апокриф II століття, який уже тоді наголошував на цій вірі. Це свідчить, що пам'ять про Богородицю саме як дівицю була дуже живою і вкоріненою в християнській свідомості.
— Але, а тоді хто ці брати?
— Коли йдеться про так званих «братів Ісуса», у грецькому тексті вжито термін adelphoi. Але треба розуміти, що в грецькій мові цей термін окреслював не лише рідних братів, а й двоюрідних чи зведених братів, кузенів.
— І про Йосипа говоримо як про старшого чоловіка, то, можливо, Марія була не перша його дружина?
— Абсолютно, це також частина давньої традиції: Йосиф вважався вдівцем, який узяв собі Діву Марію за другу дружину. Це давнє уявлення, яке вкорінилося в церковному переданні. Більше того, воно навіть відобразилося в іконографії. Іноді на іконах втечі в Єгипет зображали не лише Богородицю, Йосифа та Дитятко Христа, але й апостола Якова, який тримав осла за хвіст і подорожував разом із ними.
— Чому?
— Бо він, апостол Яків, вважався сином Йосифа від першого шлюбу. Тому його називають брат Господній, тобто зведений. А є ще й двоюрідні брати, скажімо, Іван та інші.
— Як ми говорили у попередньому нашому інтерв’ю, літургійний рік в Церкві починається з Різдва Богородиці і закінчується на її Успінні. А найважливіше значення має, напевно, свято Благовіщення?
— Благовіщення займає особливе місце серед Богородичних свят. Адже це єдине з них, яке прямо засвідчене у Святому Письмі. Це не апокрифічна оповідь, а подія, яку євангелисти вважали настільки важливою, що включили її в Євангеліє.
При цьому свято Благовіщення пов’язане не лише з особою Богородиці, але й насамперед із таїнством воплочення Бога, яке відбулося без порушення свобідної волі людини. Ангел не просто повідомляє, а звіщає, і водночас чекає на відповідь. І ця відповідь Богородиці: «Ось я, слугиня Господня, нехай буде мені за твоїм словом» — підкреслює активну участь людини в цій події. Саме ця взаємодія Божої благодаті й людської свободи і становить глибокий зміст свята Благовіщення.
— У Церкві, зокрема Католицькій, наголошується на ролі Богородиці у справі Спасіння. Здається, були спроби її поставити поруч з Трійцею… Також у давніх християнських народів є настільки поширеним її культ, що ікони з Богородицею і маленьким Ісусом чи не більше шановані за ікони самого Христа. Тобто цей культ Діви Марії — наскільки він присутній у вченні Церкви, чи не виникали ситуації, що він вже починав суперечити основам віри?
— Завжди існує спокуса щось перенаголосити — підкреслити чиюсь дію чи значення у житті Ісуса Христа. Уже в пізнішому, схоластичному богослов’ї з’являється навіть термін «співвідкупителька» або «співспасителька» щодо Богородиці. Але рання Церква такого розуміння ще не мала.
У свідомості ранньої Церкви роль Богородиці полягала в іншому: вона була тією, хто відкрив людині можливість спасіння, погодившись на Божий план. Бог хоче спасти людину, а людина — в особі Пресвятої Богородиці — відкривається на це спасіння і дає йому початок.
— А коли почав робитися більший наголос на роль Богородиці в житті Ісуса Христа?
— Існує найдавніше «Житіє Пресвятої Богородиці», яке походить із VII століття і приписується святому Максиму Ісповіднику. У ньому, можливо, вперше Богородиця постає як та, що була поруч із Христом від самого початку Його земного життя — від народження і аж до хресної смерті, воскресіння та вознесіння. Більше того, вона ніби перейняла від Христа опіку над ранньою Церквою: давала вказівки апостолам, як вони мають діяти. А в описі Успіння йдеться, що всі апостоли були чудесним чином зібрані біля неї; навіть ті, хто вже помер, воскресли й з’явилися, щоб бути присутніми на святі Успіння Пресвятої Богородиці.
— Тобто від VII століття ми можемо побачити таке набагато інтенсивніше зацікавлення роллю Богородиці в житті Ісуса Христа.
— І це недаремно, адже пов’язано з феноменом перенаголошення божественної сутності Христа. Починаючи з дискусій IV століття, Церква виборювала право називати Ісуса Христа Богом. Питання, яке розглядалося на Першому Вселенському соборі, звучало так: хто Він? Бог? Людина? Боголюдина? Чи можна називати Ісуса Христа Богом, який став людиною?
Це звернення до Христа як до Бога, звісно, не позбавило Його людської природи, але до певної міри змістило акценти в бік божественного. Тоді виникла потреба в молитовному посереднику між людиною і Христом. І саме Богородиця, а згодом і святі, стали виконувати цю посередницьку роль у церковній свідомості.
— Третій собор у 431 році вже описує її, власне, як Богородицю.
— Суть у тому, що саме від того часу за Богородицею закріпилося це особливе значення. І, як я вже згадував, поряд із віднайденням святинь у Єрусалимі це дало поштовх до розвитку культу Богородиці, культу святих, а також почитання святих місць і речей. Наприклад, у IV столітті було знайдено Хрест Господній, а також інші святині — такі як, цвяхи, копіє, плащаниця тощо. І все це стало предметом особливого вшанування.
У цей час дуже інтенсивно розвивається літургійний рік. А кожен такий розвиток потребував певної основи: якщо чогось не було у Писанні, то воно оформлювалося через апокрифічні, гомілетичні чи агіографічні тексти. Саме для цього і створювалися такі твори, як «Житіє Пресвятої Богородиці», приписуване Максиму Ісповіднику. До речі, українського перекладу цього тексту й досі немає.
— До речі на іконах про Зіслання Святого Духа Богородиця сидить по центру.
— Отже, це теж важлива інформація. Тут про Богородицю говориться не лише як про конкретну особу, а радше як про тип, приклад для всієї Церкви.
Це дуже гарно сформульовано і в Конституції Другого Ватиканського Собору про Святу Літургію, де сказано, що Богородиця нерозривно пов’язана зі своїм Сином: “Звершуючи річний цикл Христових таїнств, свята Церква з особливою любов’ю почитає Пресвяту Богородицю Марію, яка поєднана нерозривною сув’яззю зі спасенним діянням свого Сина; в ній Церква подивляє і возвеличує найвидатніший плід відкуплення, і радісно споглядає немовби найчистіший образ того, якою вся вона прагне й надіється бути” (КСЛ 103).
Так само й святі — вони теж пов’язані особливим зв’язком з Ісусом Христом і тільки завдяки єдності з Ним можуть називатися святими. Тобто вони не відокремлені від загальної історії спасіння.
Тому, думаю, гарно буде саме на цьому слові завершити.
— Дякую за змістовну розмову!
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##