Окрім обрядовір’я та догматизму, що отруюють церкву, існує ще одна єресь, яка активно насаджується сьогодні на теренах православ’я. Це вчення про так звану «канонічну церкву». Мова йде про строго обмежене коло ортодоксальних церков, які начебто мають монополію на православність, і, відповідно, володіють усією повнотою благодаті Божої. Єдині – «православні», єдині – «благодатні», єдині – «Церква»... Такий собі «канонічний клуб» вибраних, правовірних, відокремлених…

«Господь відкрив мені, що буде час, коли архієреї Землі Руської та інші духовні особи ухиляться від збереження Православ'я в усій його чистоті, і за те гнів Божий вразить їх. Три дні стояв я, просив Господа помилувати їх і просив краще позбавити мене, убогого Серафима, Царства Небесного, ніж покарати їх. Але Господь не схилився на прохання убогого Серафима і сказав, що не помилує їх, бо будуть вчити вчень і заповідей людських, серця ж їх будуть стояти далеко від Мене... » (Преподобний Серафим Саровський)

Одразу застерігаючи усілякі нерозуміння, насамперед зазначу, що ця стаття написана аж ніяк не проти православ’я, як, певен, декому забагнеться її потрактувати. Вона проти спотворення віри, проти занечищення церкви, проти духа сектантства та фарисейства у церковному житті. Вона – мій крик душі, особистий біль за рідне мені православ’я, в якому я народився, в якому служу, і служінню якому віддаю своє життя.

У своїх статтях я неодноразово торкався проблем сучасного православ’я. Найбільша серед них – це фарисейська розчина гордині, яка увійшла у церковне життя, і не помічають цього хіба що самі фарисеї. Вона ж породжує й усі інші, від втрати духовного розуміння Святого Письма, до різноманітних єресей, які отруюють церкву, насамперед – обрядовір’я та догматизму.

Осібно тут стоїть іще одна єресь, яка активно насаджується сьогодні на теренах православ’я. Це вчення про так звану «канонічну церкву». Мова йде про строго обмежене коло ортодоксальних церков, які начебто мають монополію на православність, і, відповідно, володіють усією повнотою благодаті Божої. Єдині – «православні», єдині – «благодатні», єдині – «Церква»... Такий собі «канонічний клуб» вибраних, правовірних, відокремлених…

Аби предметно дослідити означений феномен, спочатку розберемося з термінологією – тоді, гадаю, усе стане на свої місця.

ЄРЕСЬ – від грецького α?ρεσις (hairesis) – вибір, відділення, думка. Це помилка в питаннях віри, виявлена в чиїйсь думці або вченні, що з'явилася всередині Церкви. У прямому значенні слова «єресь» – це вчення, яке суперечить основам християнства, свідоме (чи не свідоме) відхилення від істин віри, яке пропонує інший підхід до релігійного вчення, або спотворює його.

Негативний сенс слово «єресь» вперше набуває в новозавітних посланнях. Логіка цього така, що оскільки істину і життя людина може знайти лише у Христі (Євангеліє від Івана, 14 розділ, 6 вірш), то будь-яка альтернатива автоматично прирікає людину на духовну смерть. Відповідно, апостол Петро говорить про «згубні єресі» (Друге послання апостола Петра, 2.1), а Павло ставить «єресі» в один ряд з гріхами чарівництва (магії) та ідолослужіння (Послання апостола Павла до Галатів, 5.20).

Наслідуючи приклад святих апостолів, рання християнська церква використовувала термін «єресь» для позначення вчення, яке розходиться з християнською правовірністю, або ж групи людей, що відірвалися від Церкви внаслідок прихильності до такого вчення.

СЕКТА – від латинського seco – розрізаю, розділяю. Це група віруючих, яка фактично чи юридично відокремилася від основного релігійного віросповідання, та дотримується своїх поглядів і тлумачень його окремих догматів, обрядів, повчань і т. п. Для секти характерні замкнутість, відокремленість, претензії на винятковість своєї ролі.

За С. І. Ожеговим «секта» – це релігійне об'єднання, яке відірвалося від якого-небудь віровчення і йому протистоїть, а також група осіб, що замкнулися у своїх дрібних, вузьких інтересах.

Як подає «Релігійно-філософський словник», у широкому розумінні слово «секта» означає вузькість мислення, фанатичну прихильність своєму і заперечення цінностей не свого, групові забобони, обскурантизм (мракобісся) і ін.

Дух сектантства та фарисейства зустрічається й в історично древніх церквах (і в номінальному православ'ї також), що зберегли в бездоганному виді своє віровчення, але не зуміли здійснити євангельський ідеал. Цей дух, за влучним висловом архієпископа Іоанна Сан-Франциського, «є духом душевної (не духовної) ревності. Це раціоналізація віри, дотримування чистоти віри і втрата глибини її. Це втрата любові…»

ОБСКУРАНТИЗМ, або ж МРАКОБІССЯ – від латинського obscurans – темний, який затемнює. Це умонастрій, при якому замість вірності істині і відповідальності перед нею перевага надається тому, що від істини відводить, затемнює її, робить неясною. У релігійній думці цей термін адресується тим, хто істину згори підмінює земними уявленнями та вченнями, наприклад, коли традицію ставлять вище Євангелія. Обскурантизм нерідко виступає під виглядом захисту чистоти віри і намагається монополізувати ортодоксальність (правовірність), але зраджує при цьому духові Євангелія (духові милосердя – смирення та любові).

ТОТАЛІТАРНИЙ – від латинського totalis – весь, цілий, повний. В релігійному смислі це режим, який прагне повного (тотального) контролю над переконаннями адептів віри.

ЗОМБУВАННЯ (змістові синоніми: КОНТРОЛЬ СВІДОМОСТІ – від англійського mind control, ПРОМИВАННЯ МІЗКІВ – англ. brainwashing, НАСИЛЬНИЦЬКЕ ПЕРЕКОНАННЯ – англ. coercive persuasion, УПРАВЛІННЯ РОЗУМОМ – англ. thought control, РЕФОРМУВАННЯ МИСЛЕННЯ – англ. thought reform) – означає психологічний тиск і вплив на переконання і вірування людини з метою зміни мислення, поведінки, емоцій та процесу прийняття рішень шляхом спілкування з нею за допомогою різного роду маніпулювань, переконань, підміни фактів та обману.

КЛІКУШЕСТВО (КРИКЛИВСТВО) – від російського кликуши: жінки, схильні до істеричних припадків, під час яких вони видають шалені крики.

Для неупередженого читача, гадаю, коментарі будуть зайві. Воістину, в силі слова Господні: «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам» (Вiд Матвiя, 7.1,2), та «Отак будуть останні першими, а перші останніми...» (Вiд Матвiя, 20.16) Ортодоксально-консервативна структура, яка щедро, роками навішувала ярлики усім іншим християнським конфесіям, звинувачуючи всіх і кожного в єресях, тоталітаризмі та сектантстві, – сама на перевірку виявилася останньою. Усі без виключення вищезгадані терміни та дефініції, дякуючи старанням новозавітного фарисейства, сьогодні стосуються саме формального, отруєного розчиною гордині, нетерпимості та лукавства, православ’я. «Стережіться розчини фарисейської», – попереджав нас Спаситель. Не встереглись…

Тепер же давайте по пунктам.

Почнемо з того, що вчення про «канонічну церкву» немає ні у Святому Письмі, ні в Символі православної віри. В Біблії, як відомо, повідається лише про церкву Залишку (Остатку), про смиренних «овечок Господніх», і ні словечка про якусь там «канонічну» спільноту. І в Символі віри маємо лишень чотири ознаки правдивої Церкви: «Єдина, Свята, Соборна і Апостольська». Та аж ніяк, не «Канонічна…» Тож побудова про «єдино благодатну» так звану «канонічну церкву» – це ніщо інше як, цитую, «вчення, яке суперечить основам християнства, свідоме (чи не свідоме) відхилення від істин віри, яке пропонує інший підхід до релігійного вчення, або спотворює його». Означене вчення вочевидь є «вченням, яке розходиться з християнською правовірністю», тобто, за визначенням, єрессю. А покликачі його, відповідно, «групою людей, що відірвалися від Церкви внаслідок прихильності до такого вчення». Нажаль, доволі значною «групою», яка, лише прикриваючись святими іменами, втягує в коло впливу усе нових і нових адептів, використовуючи для цього усі методи контролю свідомості – від психологічного тиску, до підміни фактів та обману.

Карта «канонічності» зринула з рукава людських мудрувань як нехитра, однак доволі дієва зброя в ході церковно-політичних конфліктів початку 90-х. Ця ж карта править козирем у боротьбі за паству (точніше, за її гаманці) і донині. Кажу «нехитра», бо насправді «канонічної церкви» – церкви, яка б жила у відповідності до вимог Канонічного права, – сьогодні просто не існує. Це класичний приклад маніпулятивної технології, основаної на обмані (див. мою статтю на цю тему – «Канон»).

І все б нічого, якби не розколювала ця єресь суспільство, не нищила сім’ї, не руйнувала стосунків. Якби не нівечила душі людські, не перетворювала «сіль землі» на таку, що «ні на землю, ні на гній не потрібна, яку геть викидають» (Вiд Луки, 14.35). Якби не обертала «світло для світу» на «зовнішню темряву» похмурого, середньовічного мракобісся. Не зводила словесних овечок Христових до рівня вовків хижих, які навіть і не прикриваються вже овечими шкурами. Якби не розпинала тіло Господнє, не ґвалтувала Невісту Христову. Якби не перетворювала церкву святу православну на секту, до того ж на секту з усіма ознаками тоталітарної…

Настав уже час назвати речі своїми іменами! Значна частина номінального православ’я (тих, хто вважає себе, позиціонує себе як православні) фактично відокремилася від основного християнського віросповідання. «Сліпі поводатарі для сліпих», вони віддалилися від єдиної в Дусі, святої, соборної і апостольської Христової церкви, і хоч формально іменують себе православними, «але ними не є, бо фальшиві вони» (див. Об'явлення, 2.2). Бо відкинули духовне вчення смирення й любові, погрузли в обрядовірстві та догматизмі, і дотримуються своїх, далеких від євангельського ідеалу поглядів, тлумачень та повчань. Вони ж, нажаль, і формують сьогодні обличчя православ’я загалом. Зовнішніми ознаками їх давно уже стали характерні для секти відокремленість, претензії на винятковість власної ролі, вузькість мислення, фанатична прихильність своєму і заперечення цінностей не свого, групові забобони, мракобісся (обскурантизм). Ідеологією ж – фарисейські гординя й лукавство, агресія і нетерпимість, різноманітні єресі та марновірства. 

Насправді дух сектантства властивий не лише сучасному православ’ю. Усі церкви, увесь релігійний світ сьогодні з пихатою гордістю Лаодикії виголошує: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». Кожна деномінація заявляє: «Тільки у нас правда, тільки у нас істинна віра, тільки у нас благодать…» Тож до усіх конфесій, до усієї «літеплої, ні гарячої, ні холодної» церкви останніх днів, ці слова Господні:

«Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!..» (Об'явлення, 3.17)

Хто має вуха, хай чує, що Дух промовляє Церквам...

www.vedmedenko.org