Івани якби могли, то би й інших заставили день називати ніччю. Але проти сонця не попреш, а саме воно є основою для відліку годин, дня і ночі, весни і осені. Але Іванам на то наплювати, бо вони себе вже настільки переконали, що вони праві, що можуть і сонце переконувати, що воно не в ту сторону або заскоро крутиться довкола землі...

Живуть два сусіди - Петро та Іван. Петро зранку стає, снідає, йде до роботи. А Іван у той сам час приходить з роботи. Але він не працює у третю зміну, ні, просто Іван живе в іншому часовому поясі. Але як іншому, такого і часового поясу нема. Просто його годинник відстає на 13 годин... І коли в Петра 7 ранку, то в Івана 6 вечора...

Бо в Івана старий прапрапрадідів годинник, який настільки старий, що пізнить все більше і більше. Ще коли Івана дідо його носив, то він пізнив на 12 годин. А Івана внуки, якщо будуть далі ним користуватися, то будуть пізнити вже 14 годин.

Важко Івану, бо коли в людей день, то в нього ніч, коли Петро та інші спокійно зранку йдуть на роботу, то Іван мусить лягати спати, коли на дворі ясний день, а вночі шукати собі заняття, роботу. Але він настільки вірний тому дідовому годиннику, що для нього ці природні виклики не біда. Він переконав себе, що то він має правильний час, а всі інші неправильний.

Біда з тим годинником, вже би його варто покласти до шухляди у креденсі, але Іван на таке відважитися не може. Та й не розуміє навіщо. Зрештою, таких Іванів трохи є, що мають подібні годинники. А панмайстер-годинникар їх ще й переконує, що нема чого, бо треба шанувати прадідів годинник, бо то свята традиція.

Певно ті Івани якби могли, то би й інших заставили день називати ніччю. Але проти сонця не попреш, а саме воно є основою для відліку годин, дня і ночі, весни і осені. Але Іванам на то наплювати, бо вони себе вже настільки переконали, що вони праві, що можуть і сонце переконувати, що воно не в ту сторону або заскоро крутиться довкола Землі... Бо саме так вони певно і думають, коли вперто не хочуть визнавати, що проти законів фізики воювати дурна справа...