Про кремлівських агентів у рясах і мільярдера Новинського в Лаврі: інтерв'ю з протоієреєм Коваленком
Євгеній Шульгат
Це лише один із багатьох виявів антиукраїнського характеру, які демонструвала УПЦ МП та наближені до цієї організації люди ще з 2014 року. На окупованих росією територіях клірики УПЦ займалися колабораційною діяльністю. І тільки минулого тижня РНБО запровадило санкції щодо низки священників, а українські спецслужбовці взялися за цю церкву, ініціювавши кілька обшуків.
Про те, які загрози має російська православна церква в Україні, наскільки глибоко впилися пазурі кремля в її структуру та який фінал може на неї чекати — hromadske поспілкувалося зі священником Православної церкви України та ректором Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості Георгієм Коваленком.
Коваленко був священником УПЦ МП, прессекретарем предстоятеля УПЦ МП Володимира та після отримання Томоса перейшов до ПЦУ.
Ми побачили зворотний бік життя очільників УПЦ МП. На фото, оприлюднених СБУ, 17-річний хлопець у спідньому перебуває в будинку архімандрита; після обшуків у єпархії УПЦ знайшли порнографічні відео з неповнолітніми. Наскільки подібні «практики» поширені серед священників?
Розмови про те, що існує «голубе лобі» в УПЦ МП, ведуться постійно. Я думаю, що більш детально про це можуть розповісти люди, які вчилися в духовних семінаріях. Усі ці історії мають бути доведені до фіналу правоохоронцями. Але що ми бачимо зараз? Архімандрита, якого витягли з ліжка, висвячують на єпископа. Це відповідь керівництва московського патріархату на інформацію від СБУ.
Тут же йдеться про неповнолітніх.
Так, лукавство ще в чому полягає — це люди, які незадоволені геями у Європі й нібито низьким рівнем духовності Заходу, а потім у них виявляють порнографію і хлопчиків у ліжку.
Якщо говорити про скандали, то тут відразу згадується намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло. Зокрема, він не міг відповісти на питання «Чий Крим?», нападав на журналістів, його звинувачували у вивезенні ікон. Його поведінка, очевидно, дискредитувала церкву, але водночас не порушувалося питання про зміну настоятеля лаври. Чому так?
Це питання до керівництва церкви, бо синод призначає намісника лаври. Я думаю, що ключове слово в цьому процесі за предстоятелем УПЦ митрополитом Онуфрієм.
З іншого боку, я пам’ятаю владику Павла ще з часів митрополита Володимира. І пам’ятаю, як добре він вміє просити пробачення, виправдовуватися, аби втриматися на своєму місці.
У нього є талант просити вибачення, перепрошувати й залишатися на посаді. Незалежно від того, як він поводиться перед медіа чи в інших питаннях.
Хто захищає владику Павла? Є сили, які його покривають?
Я думаю, у нього достатньо зв’язків у владних кабінетах, у бізнес-колах. Я не є до нього наближеним, тому про конкретних діячів говорити не можу.
Я не відстежую зв’язків владики Павла. Він людина, яка давно спеціалізується на представниках влади й великих бізнесменах. Тобто він із ними спілкується і, напевно, має якісь із ними справи вже давно.
У ЗМІ була озвучена інформація, що він нібито був під протекторатом Новинського. І ще — нібито сам Новинський подарував йому той самий Mercedes.
Навіть це прізвисько Паша-Мерседес з’явилося задовго до Новинського. Може, черговий Mercedes і дарував Новинський. Однак мені здається, що в Новинського сильніший зв’язок був із митрополитом Антонієм Паканічем (якого називають лідером проросійського крила УПЦ МП — ред.). Ексочільник проросійського «Опоблоку» також намагався себе позиціювати як людина, близька до предстоятеля УПЦ МП — митрополита Онуфрія. Ці митрополити навіть літали до Новинського на зустріч до Німеччини на початку весни.
Вадим Новинський які функції виконує? Його називали «смотрящим» за церквою від москви та її головним меценатом. Чи є він «гаманцем» росії у фінансуванні УПЦ МП?
Новинський з’явився під час Революції гідності, ми на нього увагу не звертали спочатку. Але надалі він посів важливе місце людини, яка фінансує і підтримує митрополита Антонія, митрополита Онуфрія, фінансує якісь церковні програми. До нього їздять цілі митрополити на наради. Зрештою Новинський став дияконом, а на соборі 27 травня сидів в одному ряду з митрополитами.
У церковних правилах таке можливо тільки для одного диякона. Якщо він є представником патріарха. Якого патріарха тоді був представник Новинський — не знаю. Можливо, московського. Бо це УПЦ московського патріархату.
Це людина з можливостями. Я не досліджував його економічну діяльність і не знаю походження його грошей. Але те, що він впливає на УПЦ МП, — це факт. До того ж ті наративи, що він просуває, — на користь москви. Тому зв’язок очевидний. І він є громадянином України лише кілька років. Обміняв російський паспорт на наш за часів Януковича.
Кремлівські агенти — шкідливий спадок Сталіна
Наскільки в УПЦ МП розвинена агентурна сітка? І чи виходить, що сам Онуфрій є агентом російських спецслужб?
Усі люди, які ставали єпископами ще за часів Радянського Союзу, були пов’язані з КДБ. Вони з ним співпрацювали. Онуфрій — єпископ із тих часів.
Показовий момент був, коли наша держава здобувала незалежність. Українська православна церква звертається щодо автокефалії до російської православної церкви. Відбувається собор, який очолює митрополит Філарет, і всі єпископи підписують це звернення. Першим єпископом, який відкликав свій підпис під цим рішенням, був митрополит Онуфрій. Я не думаю, що щось подібне могло статися без консультацій із москвою. Онуфрій — це людина, яка не любить дій, не любить публічності, мало говорить. А тут така велика публічна дія.
Ще одне маркерне висловлювання Онуфрія стосується Голодомору. Він озвучив таку позицію: мовляв, Господь послав цей голод українцям за їхні гріхи.
Інша історія: московський патріархат зараз фактично існує в тому ж вигляді, коли він був створений за часів Сталіна. Від самого початку в цьому брали участь НКВС, а потім КДБ, тому що створювалася структура, яка мала контролювати вірян всередині країни. З іншого боку, радянська церква активно вела зовнішню розвідувальну діяльність.
Ця мережа нікуди не ділася. Керують церквою здебільшого люди літні, які були виховані радянською церквою. Я думаю, що вся ця історія продовжилася. Московський патріархат в Україні був «м’якою силою» російської пропаганди, інструментом впливу на місцеві еліти, так само й елементом розвідувальної діяльності.
Організаційно структура вибудована добре. Спікери цієї церкви говорять більш-менш однакові, схожі на російські, наративи.
Дивний вигляд мають георгіївські стрічки, які знайшли у керівництва Кіровоградської єпархії УПЦ МП. Ця символіка в сучасній росії асоціюються з перемогою саме радянської держави, яка пропагувала науковий атеїзм. Чому такі дисоціативні речі є частиною їхньої ідеології?
Це свідчить про політичні погляди цих людей. Тобто людина зневажає закони України, які забороняють використання саме цієї стрічки. Бо фактично вона є елементом пропагування «русского міра» і «побєдобєсія».
Як це дивно не пролунає, в церковному середовищі існує ностальгія за радянським минулим. Якимось дивним чином духовенство, яке пережило радянський період, ностальгує за СРСР.
Не те духовенство, яке сиділо в таборах чи яке переслідували. А те, яке співпрацювало з радянською владою, з КДБ. І, в принципі, їм дозволялося набагато більше, ніж простим радянським громадянам.
Які вигідні кремлю наративи ретранслювала УПЦ МП?
Один із найбільш відомих — про триєдиний народ, про триєдину Русь. Проводиться аналогія, нібито «єдність» України, росії та Білорусі — це єдність Святої Трійці. Про братовбивчу війну також не забувають.
Навіть згадаймо послання митрополита Онуфрія на початку повномасштабної війни, яке всі сприймали дуже позитивно, нібито він засудив війну. Але він сказав: «Війна — Каїнів гріх».
Якщо роздивлятися з точки зору наративів, хто такі Каїн і Авель? Це, по-перше, брати. Тобто знову — «братовбивча війна». А друге — Каїн убиває Авеля. Авель загинув. Тому мені більше подобається інший біблійний наратив — про Давида і Голіафа. Коли маленький майже неозброєний Давид перемагає великого самовпевненого професійного воїна Голіафа.
Війна показала інші наративи. УПЦ МП — потенційно колабораціоністська структура, і не тільки тому, що вона співпрацює з окупаційною владою, а ще й бо виправдовує їхні дії. Синод називав своїх священників на окупованих територіях «героями».
Ті, хто благословляв окупаційну владу, — це теж герої? Ті, хто здавав українських патріотів або наводив російську зброю під час обстрілів, — теж герої?
Ви також до 2014 року були частиною УПЦ МП. У той час проскакували, можливо, якісь «темники»?
За часів Блаженнішого митрополита Володимира українська церква намагалася бути автономною, самокерованою і бути в єдності зі Вселенським православ’ям.
Також тоді церква, як могла, позбавлялася від політичного православ’я. Ми відмежовувалися від «Союзу православних братств» (російська громадська, релігійна та політична організація — ред.), які виходили з лаври і йшли ходою до парламенту, виступаючи проти НАТО.
Ми розбудовували власний інформаційний простір. І в українському суспільстві та медіа ми були саме українською церквою. Ми сподівалися, що церква з часом очиститься від цих радянських речей. Але, як кажуть, «колишніх не буває» та й з’явилися нові шанувальники й агенти «русского міра».
Чи була боротьба всередині УПЦ МП між проукраїнським і проросійським крилами?
Це не можна назвати боротьбою, скоріше вимушене співіснування до 2014 року, коли стало зрозуміло, що так далі бути не може.
Я був присутній на Революції гідності, виступав зі сцени Майдану від імені церкви. Саме тоді, коли владика Павло клявся у вірності Януковичу і порівнював його з Христом.
Після смерті Блаженнішого митрополита Володимира всі ті, хто був біля нього, відійшли, а нову команду формував митрополит Онуфрій. Те, що в нього вийшло, ми бачимо. Я вважаю, що це повний провал: контроль над церквою ззовні посилився.
Окрема історія з політиками, які ставали дияконами московського патріархату. Це Новинський, Добкін і, як пишуть деякі ЗМІ, — Порошенко.
Порошенко не був дияконом. Він просто носив ікону (на хресній ході — ред.), як-от є хлопчики-пономарі. Просто якщо людині дають нести ікону, то її вдягають у стихар. Для цього не потрібно жодної хіротонії. Тобто він був і залишився вірянином.
Мабуть, далеко не кожний парафіянин може отримати такий церковний сан, як Добкін і Новинський.
Це свідчить про абсолютну неадекватність церковного керівництва або зневагу до думки громадянського суспільства чи до суспільства в цілому. І насправді це є порушенням канонів, адже за канонами на священнослужителя має поставлятися людина з «добрим свідченням зовні». Тобто цю людину мають вважати порядною. Тож можемо спостерігати пряме порушення канонів.
Найбільш кричущий приклад — це висвята цієї неділі на архієрея того архімандрита з Чернівців, у ліжку якого був молодий хорист.
Побороти УПЦ МП без угоди із совістю
Як ви бачите перспективу заборони УПЦ МП? Це можна зробити системно чи доведеться точково вирішувати щодо кожної окремої парафії?
В Україні за законодавством неможлива заборона релігійної діяльності як такої. У нас релігійна діяльність не потребує дозволу, тобто можна звершувати богослужіння, вірити в будь-кого без ліцензії від влади. Тому заборонити церкву чи релігію неможливо.
Але релігійні організації як юридичні особи володіють пам’ятками архітектури, церквами, землею чи звершують якусь діяльність. От із цим потрібно розбиратися. Я думаю, що вся логіка рішень РНБО веде до того, що під санкції потраплять всі люди, щодо яких доведуть зв’язки з російськими спецслужбами чи «русскім міром».
Санкції, зокрема, унеможливлять існування тих організацій, які вони очолюють. А церкви як єдиної організації в Україні не існує. Існують декілька тисяч громад, парафій і управлінь, кожна з яких є окремою юридичною особою.
Розмови про можливу заборону УПЦ МП в цілому суперечать фактично свободі совісті. Такого законодавства в Україні немає. Тому потрібно розробити механізми, які унеможливлять існування агентурної мережі, які викриють тих, хто працює на державу ворога. Як наслідок, українська церква очиститься. А з вірянами, які є у таких парафіях, потрібно працювати просвітою.
Це ж величезна кількість храмів і церков у всій країні.
Близько 10 тисяч храмів. У них окремі юридичні особи. Потрібно розбиратися.
Тобто процес має бути тривалим.
Так, але тут можна зробити таке порівняння: не всі люди, які опинилися на окупованих територіях, — колаборанти. Це сталінський підхід. А якщо люди співпрацювали з окупаційною владою, якщо вони обіймали певні посади, робили певні публічні заяви, то вони підпадають під певні норми українського законодавства. Тобто це може бути одна велика справа, у якій багато фігурантів.
Водночас ідеологія «русского міра» в Україні досі не під забороною, як ідеологія нацизму або комунізму. Патріарх кирило в ліпшому випадку — під санкціями. Я думаю, цей процес потрібно здійснювати фахово й не сподіватися на одне рішення, а розбиратися з кожним кейсом окремо.
З іншого боку, сама церква має навчитися самоочищатися. На жаль, московський патріархат не демонструє бажання очищатися від агентів «русского міра» та його адептів.
Перехід від УПЦ до ПЦУ здійснюється на добровільній основі. Чи не виключаєте ви ймовірність того, що деякі священнослужителі можуть перейти до ПЦУ, однак і далі серед своїх парафіян просуватимуть російські наративи?
Людина щира буде триматися за свої переконання, які, можливо, хибні й народжені пропагандою. А от агент під прикриттям буде мімікрувати. Тому відкрите питання: чи всі ті люди, які вірою і правдою служили «русскому міру», потрібні в ПЦУ?
