Про релігію та вакцинацію

08 жовтня, 15:10

Джерело: Фейсбук

Тимофій Брік

МОЗ опублікував новину про поліомієліт в маленької дитини. Як пише МОЗ: "Батьки свідомо відмовились від щеплень, передбачених медичними стандартами, через релігійні переконання”. Моя фейсбук бульбашка дивується декільком речам. (1) Що в Україні може бути релігійний фундаменталізм, (2) що в Україні в принципі є релігійність.

До сих пір панує стереотип, що українці релігійні тільки номінально, що в церкву ходять тільки на різдво та великдень, що релігія не грає якоїсь важливої ролі. Ну хіба що на вибори можна за армію, віру та мову проголосувати. Як жартували до томосу “краще бути атеїстом, але атеїстом Київського патріархату”. Зараз жартують “атеїстом помісної церкви”.

Про що говорять соціологічні дослідження.

Перше. Релігійність в Україні зростає з 1990х по наші дні.

Зростає номінально. Кількість людей, які ідентифікують (хоч і номінально) себе з релілгійними групами зросла дуже сильно. За різними даними (від ІС НАНУ до Разумкова) впевнених атеїстів у нас близько 10%. Всі інші хоч до якоїсь релігії себе відносять.

Простий приклад. Макро-регіон Східна Україна. За даними ІС НАНУ в 1992 десь 36% назвали себе хоч якось релігійно. В 1999 вже 54%. В 2004 і 2018 вже стабільно по 80%. Так само на півдні та в центрі України. Пострадянські “релігійні відродження” (так це називають соціологи) у нас дуже сильні.

2. Чи всі ці люди регулярно ходять в церкву, знають свою громаду, моляться та ведуть християнське праведне життя? Звісно ні. Але соціологи давно знають, що “номінальна приналежність” це важливий перший шлях. Де росте приналежність, там буде рости і релігійна поведінка.

За даними ІС НАНУ регулярно в церкву ходять десь 15% українців (питання “Що ви робили цього тижня” і люди обирають “відвідували церкву”). Крім того, люди відвідують на свята, все частіше хрестять та вінчаються. Це багато чи мало? Це більше, ніж в Росії та Болгарії, але менше ніж в Румунії чи Грузії.

3. Соціологи дивляться не тільки на поведінку людей. Також важливо розуміти, як живе церква як інституція. Яке її місце в державі. Церкві довіряє більше українців, ніж державним інститутам. Є наукові робити Алли Марченко та Дениса Шестопальця, які показують, що політики з роками все частіше і частіше апелюють до релігійних мотивів в своїх діях, в своїх офіційних виступах. Є історичні дослідження (Мітрохін, Казанова), які показують, що розвиток української національного проекту та розвиток релігії є тісно пов”язані. Є дослідження Єленського, які прямо показують зв”язок між релігійними поглядами та підтримкою політичних партій.

4. Окрім цього (як останній штрих), треба розуміти, що і самі церкви (релігійні групи, громади) є активними гравцями. Їх умовно називають “пропозицією”. Дослідженнями релігійної пропозиції показують, що (а) вона сильно зростала протягом всіх років незалежності. Якщо взяти тільки “топові" релігійні організації, то на початку 1990х приходів було трохи більше за 11 тис., а в 2019 їх стало більше 20 тис. І це тільки частина історії. Інша важлива частина — конкуренція. У нас немає жодної області, де був би релігійний монополіст. Тобто у нас дуже сильна конкуренція між різними групами, які присутні в одній території. Декілька православних груп, греко-католики, протестанти, іудеї, мусульмани. Всі мають свою “пропозицію”. Але і всі розвиваються саме через тиск конкуренції (нам би так в інших сферах).

5. Україна не є винятком. Більшість трендів описані та пояснені в міжнародних порівняльних дослідженнях. “Релігійні відродження” стались в усіх пост-комуністичних країнах. Релігія була важливою частино національного проекту, церкви та громади допомагали на місцях (іноді підміняючи собою державу). Довіра до церкви зросла всюди. Якщо є релігійна конкуренція, то релігійність процвітає. Україна не вийняток, але унікальна країна. Ми унікальні, бо у нас всі ці чинники поєданані. Для багатьох інших країн діє один чи два, а у нас всі разом.

Тому не треба дивуватись, що у нас тема релігії періодично вривається то в освіту, то в медицину, то в сімейні справи. Колись в Голандії була “тиха секуляризація”. У нас же “тихі релігійні відродження”. Багато людей їх проспали.