Про український патріотизм в Московському патріархаті
Перш, ніж розкрити тему, зазначену у заголовку, необхідно вказати на певний сюрреалістичний відтінок його сенсу. Адже говорити про український патріотизм в МП в Україні все одно, що говорити про російський патріотизм "церкви Муна" в Росії. Що поробиш, про це в УПЦ МП постійно говорять, отже, сюрреалістична свідомість в ній стає реальною, а реальна сюрреалістичною, з чим наше суспільство давно вже змирилося ...
Перш, ніж розкрити тему, зазначену у заголовку, необхідно вказати на певний сюрреалістичний відтінок його сенсу. Адже говорити про український патріотизм в МП в Україні все одно, що говорити про російський патріотизм "церкви Муна" в Росії. Що поробиш, про це в УПЦ МП постійно говорять, отже, сюрреалістична свідомість в ній стає реальною, а реальна сюрреалістичною, з чим наше суспільство давно вже змирилося ...
Поштовхом до такого типу роздумів послужила відома замітка протоієрея Георгія Коваленка в його блозі на ТСН, пройнята, здавалося б щирими патріотичними переживаннями. В ній йдеться про те, що «ми свідомо голосували за незалежність України на референдумі 1 грудня 1991 року ... Ми не хочемо повертатися назад в СССР», оскільки «сьогодні проти України воює Радянський Союз», «а Московський патріархат ... залишається Церквою Радянського союзу».
«Ми» - це Українська Православна Церква, яку, як «Церкву народу України», отець Георгій протиставляє Московському патріархату, як Церкви воюючої проти нашої країни (думка ця досить свіжа, враховуючи те, що УПЦ є нерозривною частиною РПЦ Московського патріархату, і питання про її автокефалію ніколи не піднімалось ні на синодальному рівні, ні на архієрейських соборах).
Кульмінацією замітки є, як не дивно, сам заголовок: «Московського патріархату на Майдані не було. На Майдані була Українська Православна Церква», після чого розповідається про те, що ця Церква на Майдані Незалежності була представлена найбільшою кількістю людей. Із загального контексту напрошується єдиний висновок: серед усіх релігійних об'єднань України саме УПЦ явила найбільшу підтримку Майдану, ставши його частиною.
Водночас протоієрей Георгій Коваленко справедливо зауважує, що духовенства на Майдані було небагато: «наші священики були в меншості». Слідують кумедні спроби пояснень: «можливо, тому що більшість нашого духовенства прийшло до церкви ще в радянські часи».
Насправді причина пасивності священства більш проста: більшість архієреїв УПЦ забороняло священству заявляти про підтримку мирної революції і з'являтися на Площі Незалежності. Якщо священики з якихось причин і з'являлися там, то жодним чином не повинні були представлятися кліриками УПЦ щоб уникнути звинувачень в «політправославії».
Нинішня позиція отця Георгія виглядає трохи дивною, враховуючи інформаційний потік на головному порталі УПЦ, що освітлює її життя - «Православ'я в Україні», засновником і шеф-редактором якого є він сам. У дні Майдану він на його сторінках не висловив ні слова на підтримку тим, що знаходились на центральній площі столиці, говорячи лише про необхідність молитви і миру між сторонами, при цьому жодного разу не обмовившись про відомі причини нічних стоянь на зимовому морозі. Ніколи на сайті не розміщувалися інтерв'ю з прихильниками Майдану, віталися лише висловлювання його різних супротивників. «Чому я не йду протестувати проти "злочинної" влади», «Чому наших священиків немає на Євромайдані?», «Я нікого не благословляю ходити на Майдан» і т.д. - Заголовки публікацій говорять самі за себе.
Ось, наприклад, характерне для даного порталу висловлювання, що належить одному відомому священику УПЦ: «Сумна картина вимальовується, коли бачиш одягнених в священичий одяг людей, що закликають йти проти нинішньої влади». Чого коштувало звернення 25 священослужителів УПЦ до людей Майдану «Перемагай зло добром», що спричинило за собою шквал церковної критики, часом уїдливої і хамської - звернення, яке не підтримав жоден ієрарх УПЦ, жоден журналіст порталу «Православ'я в Україні», ні сам отець Георгій особисто.
Сам же отець Георгій висловлювався цілком однозначно: «Церква закликає священослужителів утримуватися від участі в політичній боротьбі, щоб бути пастирями всього народу, а не його частини», тому «Церква не буде благословляти наметів-храмів на Майдані». У цих словах по суті міститься весь політичний «символ віри» УПЦ (МП) того часу. Тепер же в умовах нової влади екс-спікер УПЦ несподівано для багатьох поміняв космополітичний настрій на патріотичний, заявивши щось несподіване про свою Церкву на Майдані.
Та й чи була вона там? Можна говорити про її миряні рідкісних представників в сані сущих. Але чи була сама Церква?
По-перше, на Майдані не було її єпископів. А церковне утворення, позбавлене єпископів, не є Церквою в конфесійному її розумінні, тому ні про який УПЦ на Майдані не може бути й мови.
По-друге, не можна говорити про Церкву на Майдані, як і про «Церкву народу України», якщо вона в особі свого священоначалія не підтримала громадянську позицію людей Майдану, не благословила їх, поставившись до них як до чогось їй чужого.
По-третє, люди, про яких каже отець Георгій, вийшли не від імені Церкви, а проти її волі, притому цілком свідомо, тому ідентифікація людей Майдану з УПЦ схожа на лукавий обман. В кінці все ж варто згадати біблійну книгу описуючи також про «кінець усього». Перші три глави Одкровення Іоанна оповідають про стан Церкви його часу - слово Церква в них зустрічається досить часто. Інші глави книги присвячені останнім долям людства. У цих розділах слова Церква немає. Говориться про праведників, мучеників, святих, але не про Церкву як таку. «Тут терпіння і віра святих» (Об'явл. 13:10), окремо взятих без зв'язуючого церковного організму.
Немає сумнівів у тому, що православні церковні юрисдикції до кінця своїх днів збережуться. Але наявність на землі Церкви Христової виявиться номінальною: любов її служителів вичерпається «до зела», а без неї і все благодатне життя в Христі згасне.
Думаю, що святі останніх днів не будуть відносити себе ні до Московського патріархату, ні до Київського, ні до якогось іншого. Вони, вірні Христу, складуть ту саму непереможну містичну Церкву, про яку говорив її Засновник: «Я збудую Церкву Свою, і сили пекельні не здолають її» (Мф. 16:18).
... А УПЦ МП на Майдані все ж не було. Були лише ті, хто ставився до оточуючих як до братів, незалежно від конфесійної приналежності. Були «блаженні, спраглі правди».
Була Церква іншого виміру.
Був Майдан спраглий.
У новому, вічному, тріумфуючому Небесному Майдані Істина наситить всіх.
о. Віталій ЕЙСМОНТ
