Проповідь Блаженнішого Сятослава (Шевчука) з нагоди проголошення Львівської Митрополії

Під час Архиєрейської Божественної Літургії, яка відбулась у Архикатедральному соборі св. Юрія у Львові, з нагоди урочистого проголошення Львівської митрополії Української Греко-Католицької Церкви та інтронізації Митрополита Львівського, проповідь виголосив Блаженніший Сятослав (Шевчук).

Владико Архиєпископе і Митрополите Львівський Ігоре, преосвященний владико Архиєпископе Томасе, папський нунцію в Україні, дорогі наші митрополити, які прибули на сьогоднішнє свято, боголюбиві наші владики, члени Синоду Української Греко-Католицької Церкви, дорогий наш брате Владико Мілане Шашік із нашого славного Закарпаття, який теж сьогодні є разом з нами і цим засвідчує єдність греко-католиків в Україні, дорогі представники влади Львівської області, міста Львова, шановний пане міський голово, присутній між нами, представники інших міст і сіл нашої Львівщини, дороге і улюблене духовенство, яке так чисельно сьогодні прибуло на цю урочистість, преподобні брати і сестри, дорогі в Христі брати і сестри

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні у княжому граді Льва  велике свято. Сьогоднішнім днем тішаться минулі, теперішні та тішитимуться майбутні покоління. Сьогодні, мабуть, особливо тішиться слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, який спочиває у цьому храмі, який відчував необхідність плекання єдності Києво-Галицької Церкви. Сьогодні тішиться, в особливий спосіб, слуга Божий Йосиф, Патріярх Йосиф Сліпий, який теж спочиває в цьому храмі, і який так дбав, так молився за відродження його страждучої Церкви на українських землях. Сьогодні особливо тішиться, мабуть, Патріарх Мирослав-Іван Любачівський, який двадцять років тому прибув до України і своєю працею і молитвою започаткував відновлення і розбудову структур Української Греко-Католицької Церкви в Україні. Сьогодні теж тішиться з нами наш Блаженніший Архиєпископ Любомир, який є у Києві, але тішиться разом з нами, бо саме цього дня, 29 листопада, три роки тому, під його головуванням розпочався Синод єпископів, який своїм рішенням призвів до того, що сьогодні тут, у цьому місці, ми утворюємо нову Митрополію нашої Церкви.

Подібної події мабуть давно не було у Львові. Ми можемо сказати, що подібною подією двісті років тому тішився Львів, коли тут створювалася Галицька Митрополія, але радше з відчуттям смутку, оскільки наші єпископи, наші єпархії були від’єднані від свого отця і глави у стольному граді Києві. Але сьогоднішня подія є особливою, оскільки новостворена Львівська Митрополія у своїй природі і своїй структурі продовжує традицію, спадкоємство і правонаступництво цього славного княжого града.  

Для того, щоб пояснити нам духовний зміст цієї події, щоби відкрити нам Божий задум про життя і служіння нашого владики, Архиєпископа і митрополита, зміст створення цієї нової Церковної структури, Господь Бог посилає нам своє євангельське слово. Ми щойно чули у читанні з Євангелія апостола і євангелиста Луки про вірного і мудрого управителя, якого господар поставив управителем над своїм домом. З певним призначенням, з певним покликанням – давати у свій час мірку пшениці. Мета того служіння, ця мірка пшениці у євангельському тексті в особливий спосіб сказана. Грецьке слово «сітіометріон» означає «дати денну життєву норму харчів», для того, щоб ті слуги, які живуть і працюють  у домі господаря, могли жити цього дня. Іншими словами, господар вручає в руку цього мудрого і вірного управителя життя свого дому, своїх домашніх.

Але яка є честь і гідність у цього управителя? Хто він, згідно з цією посадою? Ми далі читаємо у євангельському тексті, що він є раб, він є слуга. Це служіння, яке він виконує, не додає йому особистої приватної честі, він покликаний лише чітко сповнити волю свого господаря. А і кінці притчі ми читаємо про те, в якій спосіб оцінює той господар працю свого управителя. Він оцінює його по тому, наскільки повно і глибоко він піклувався своїми челядниками, наскільки повну мірку денного хліба їм передавав. Бо метою піклування господаря не є збереження власного хліба, але  добро і життя його домашніх.

Ці Божі слова сьогодні по-особливому звучать, тому що створення нової структури у Церкві, надання титулу чи повноваження тому чи іншому Архиєреєві не означає якийсь новий чи особливий вид почесті. У Церкві немає влади, у Церкві є служіння. Сьогодні Господь Бог в особливий спосіб показує, що Він дбає про кожного з нас – про мене і про вас.

І задля того, щоб кожному з нас дати мірку вічного Хліба Життя, для того, що у цей час непевності, який переживає і наша держава, і наш народ, запевнити і дати нам надію, Він сьогодні посилає нам свого служителя. І цей служитель не приймає особистої честі, але приймає великий обов’язок, згідно з яким потім Господь буде його судити, бо кому багато дано, від того багато і вимагатимуть. Саме такими словами закінчується сьогоднішня притча. Але ми бачимо, як багато нам дає Господь, як Він нас любить, як Він про нас дбає, як Він нас потішає і розраджує, як запевняє нам майбутнє…

Я пригадую, як тоді, коли Блаженніший Любомир, згідно з історичною справедливістю, повернувся до Києва як отець і глава УГКЦ, княжий Львів почувався трохи осиротілим. Здавалося, що Львів перетворився на якусь віддалену церковну провінцію. З колишнього центру нашої Церкви він перетворився на звичайне єпископство. Я пригадую, як я читав цей декрет, в якому було написано, що задля того, що Львів довгі роки був осідком Глави Церкви, то цьому єпископству надається особливу почесть – його піднесено було до рівня Архиєпархії, але влада цього єпископа, Архиєпископа цього осідку обмежувалась тільки межами Архиєпархії.

Але Господь не хоче, щоб ми почувалися осиротілими навіть у нашому княжому Львові. І сьогодні цей єпископський осідок отримує надєпископську власть. Саме для того, щоби наші владики, які служать в межах Львівської області, не почували себе далекими від Глави Церкви, сьогодні мені Господь посилає особливого помічника – митрополита, який буде чувати над церковним життям у цих єпархіях. Тому сьогодні ми радіємо і кажемо: «Господи, дійсно, ти покликав, вірного, віруючого і мудрого управителя, ми з радістю ввіряємо наше життя – дочасне і вічне – і наше спасіння у руки цього душпастиря, бо знаємо, що він кожному з вас, мені в тому числі, дасть денну мірку поживи у свій час.

Високопреосвященний Архиєпископе і митрополите, ми сьогодні особливо вітаємо Вас і  молимось за Вас, ми сьогодні прикликаємо благодать Духа Святого, щоби спочила на Вашій особі , який має попровадити другий за гідністю і честю єпископський осідок після стольного града Києва.

Нехай Всемилостивий Гсподь у день, коли прийде, щоби спитати з Вас, побачити наскільки повно Ви давали поживу своїм вірним, міг Вам сказати: «Мій добрий слуго і вірний, в малому був ти мені вірний, над великим тебе поставлю, увійди у радість Господа твого». Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Розшифрування "Католицького Оглядача", 29 листопада 2011 року